Книга Єремії 9,10

9. Єремія вболіває над зіпсуттям Юди

1 «Хто дасть мені у пустині притулок подорожніх? Я покину тоді народ мій і піду геть від нього, бо всі вони перелюбники, зрадників зграя. 2 Напинають язика свого, брехні лука. Зміцнились у краю, та не для правди, від одного бо ледарства до другого переходять; мене ж не знають, – слово Господнє. 3 Стережіться одне одного і ні на якого брата не звіряйтесь, бо кожен брат лукаво чинить і кожен сусід наклеп розносить. 4 Кожен обманює сусіда свого і правди вони не говорять. Язик свій призвичаїли неправду говорити, лукавлять аж до очманіння. 5 Твоя оселя посеред обману; з-за обману не хочуть мене знати», – слово Господнє. 6 Тому так мовить Господь сил: «Ось я розтоплю їх і випробую; як же мені інакше вчинити з дочкою народу мого? 7 Нагострена стріла – язик їхній, він тільки про обман говорить. Мирно із своїм сусідою розмовляють своїми устами, а в серці своїм засідку готують. 8 Як же мені їх не скарати, – слово Господнє, – як же народові, як оцей, моя душа не мала б відплатити? 9 Над горами здійму плач і ридання та по пасовиськах у пустині жалобну пісню: вони бо випалені, ніхто там не проходить, ревіння худоби більш не чути. Від птаха у небі і до звіря – усе порозбігалось, повтікало. 10 Я зроблю з Єрусалиму купу каміння, кубло шакалів; а з міст Юдеї вчиню я безлюдну пустку.» 11 Хто такий мудрий, щоб це зрозуміти? Хто той, до кого уста Господні говорили, і хто міг би вказати? Чому загинув край, вигорілий, мов пустиня без перехожих? 12 Господь сказав: «А що вони кинули закон мій, який я поклав був перед ними і не слухали голосу мого, і за ним не діяли, 13 лише ходили за пожаданням свого серця, за Ваалами, чого їх навчили батьки їхні, – 14 то на те так мовить Господь сил, Бог Ізраїля: Я нагодую їх, народ цей, полином і напою отруйною водою. 15 Я їх порозсіваю поміж народами, яких вони не знали, ні вони самі, ані їхні батьки, і пошлю слідом за ними меч, аж поки їх не знищу.» 16 Так каже Господь сил: «Розважте ж і покличте голосільниць, нехай прийдуть! Пошліть за мудрими жінками, нехай прийдуть. 17 І незабаром здіймуть над ними лемент, щоб очі наші слізьми стікали і наші вії виливалися водою. 18 Бо плач голосний чути з Сіону: Як нас пограбовано, як тяжко соромом побито, ми бо покинули країну, наші бо житла нас повикидали!» 19 Ба, слухайте, ви, жінки, слово Господнє: хай вухо ваше прийме слово з уст його. Навчіть ваших дочок ридати, й одна одну – жалобно співати. 20 Бо смерть продерлась у наші вікна, ввійшла в палати наші, щоб вигубити з вулиць діток, молодиків з майданів. 21 Поляжуть люди трупом, немов гній на чистім полі, немов снопи позад женця, та нікому буде збирати. 22 Так говорить Господь: «Хай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, хай не хвалиться сильний силою своєю, хай не хвалиться багатий своїм багатством. 23 Ні! Хто хвалиться, хай хвалиться тим, що розуміє і знає мене, що я – Господь, який творю милость і суд, і справедливість на землі; мені бо це довподоби, – слово Господнє. 24 Ось настануть дні, – слово Господнє, – і я покараю всіх обрізаних в їхньому необрізанні: 25 Юдею, Єгипет, Едом, синів Аммона та Моава, і всіх, що голять скроні, що живуть у пустині, всі бо ті народи й увесь дім Ізраїля необрізані серцем.»

10. Ніщотність бовванів і всемогутність Божа

1 Слухайте слова, що Господь до вас говорить, ви, доме Ізраїля! 2 Так каже Господь: «Поганської дороги не навчайтесь і знаків небесних не страхайтесь, бо їх страхаються погани. 3 Бо бовван поган – нікчемність; то лиш колода, вирубана в лісі, оброблена ремісником із сокирою в руках. 4 Її окрашують золотом та сріблом, цвяхами та молотками її прибивають, щоб не хиталась. 5 Вони, мов опудала на баштані, і не розмовляють вони. Їх треба носити, ходити бо не можуть. Не бійтеся ж їх, бо вони не зашкодять, та й доброго зробити вони не спроможні.» 6 Рівні тобі, о Господи, немає! Великий єси й велике твоє потужне ім’я! 7 Хто тебе не боїться, о царю народів? Бо це тобі належить, бо між усіма мудрими в народах, у всій їхній царській гідності рівні тобі немає. 8 Але всі вони гуртом дурні й безглузді; наука їхня пуста, вона – лиш колода! 9 Коване з Таршішу срібло та золото з Офіру, робота майстра та рук ливарника, з блавату й пурпури їхня одежа, всі вони – робота майстрів спритних. 10 Господь Бог – Бог правдивий; він живий Бог і Цар вічний. Від його гніву земля трясеться, його обурення народи не в силі перенести. 11 Ви їм так маєте сказати: «Боги, що неба й землі не сотворили, зникнуть із землі й з піднебесся.» 12 Він створив землю силою своєю, він всесвіт утвердив мудрістю своєю, і розумом своїм нап’яв небо. 13 Коли видасть свій голос – води ревуть у небі, з кінців землі піднімає він хмари. Він з блискавками дощ утворює і висилає вітер із своїх сховищ. 14 І кожен виявляється дурнем, невігласом; кожен ливар свого боввана соромиться, бо вилитий ним ідол – омана, немає в ньому духу. 15 Вони – марнота, вироби облудні, під час їхньої кари вони згинуть. 16 Не така, як вони, Яковова частка, бо він – Творець усього, й Ізраїль – його покоління-спадщина, Господь сил – його ім’я. 17 Збери з землі твої клунки, ти, що сидиш в облозі. 18 Бо так говорить Господь: «Ось я повикидаю тим разом далеко мешканців цього краю і в скруту зажену їх, щоб знайшли мене». 19 Горе мені! Яка руїна! Болюча моя рана. Та я сказав: «Це лиш недуга, мушу її перетерпіти!» 20 Пограбовано намет мій і порвано все моє мотуззя. Діти мої пішли геть від мене, нема їх більше. Намет мій нікому знову напинати, мої опони розставляти. 21 Бо пастухи стали дурними, Господа не шукали, а через те не мали щастя, й усі стада їхні ось порозкидано. 22 Гук чути! Вже недалеко! Великий галас із північної країни, щоб обернути міста юдейські на пустиню, на притулок шакалів. 23 Я знаю, Господи, що дорога чоловіка не в його волі і не в людині, коли вона ходить, лежить напрям її кроків. 24 Карай нас, Господи, але правно, не у гніві твоєму, бо інакше обернеш нас на ніщо. 25 Вилий обурення на народи, що тебе не знають, і на родини, що імени твого не взивають, бо вони з’їли Якова, його пожерли і житло його спустошили.

Social Share Buttons and Icons powered by Ultimatelysocial