Євангелія від Марка 13,14

13. Про зруйнування Єрусалиму 1-13; мерзота спустошення 14-27; про чуйність і молитву 28-37

1 І як виходив із храму, каже йому один з його учнів: Учителю, поглянь, що за каміння, що за будівля! 2 Ісус же сказав до нього: Бачиш оці будівлі великі? Не лишиться тут каменя на камені, якого б не перевернули. 3 Як же він сидів на горі Оливній, проти храму, Петро, Яків, Йоан та Андрій спитали його насамоті: 4 Скажи нам, коли це буде і який знак, коли все те має здійснитися? 5 Тоді Ісус почав до них промовляти: Вважайте, щоб ніхто не обманув вас. 6 Багато прийде під моїм ім’ям, і вам казатимуть: Це я, – і багатьох зведуть. 7 Коли почуєте про війни та воєнні чутки, не тривожтесь, бо це мусить статися, та це ще не кінець. 8 Народ бо на народ повстане, і царство на царство. По різних місцях будуть землетруси, буде голоднеча. Це початок горя. 9 Зважайте на себе самих: вас видадуть на суди, битимуть по синагогах, ставитимуть перед правителями та царями з-за мене – їм на свідоцтво. 10 А треба, щоб Євангелія була проповідувана спершу всім народам. 11 І коли вестимуть вас, щоб видати, не клопочіться, що будете говорити, лише кажіть те, що дасться вам на ту годину; не ви бо говоритимете, а Дух Святий. 12 Брат видасть на смерть брата, батько – дитину. Діти повстануть на батьків і смерть їм заподіють. 13 І ненавидітимуть вас усі за моє ім’я. Та хто витримає до кінця, – той буде спасенний. 14 А як побачите мерзоту спустошення, що настане там, де їй не слід наставати, – хто читає, хай розуміє! – тоді ті, що в Юдеї, нехай утікають у гори; 15 хто на покрівлі, нехай на діл не сходить, ані не входить до своєї хати, щоб узяти щось із неї; 16 а хто у полі, нехай не повертається назад узяти свою одежу. 17 Горе вагітним і тим, що годуватимуть грудьми у той час. 18 Моліться, щоб це не сталося зимою! 19 Бо дні ті будуть таким лихом, якого не було від початку світу, що його сотворив Бог, аж понині, і ніколи більш не буде. 20 І якби Господь не вкоротив тих днів, ніхто б не врятувався; але заради вибраних, що їх вибрав, він укоротив ті дні. 21 І коли вам хтось тоді скаже: Ось тут Христос, – абож: Глянь, онде! – то не вірте. 22 Постануть бо месії неправдиві та пророки ложні й чинитимуть знаки та чуда, щоб, оскільки можна, одурити вибраних. 23 Ви ж зважайте! Я сказав вам усе заздалегідь. 24 За тих же днів, після того горя, сонце затьмиться, місяць не дасть свого світла, 25 зорі спадуть з неба, і сили небесні стрясуться. 26 І тоді узріють Сина Чоловічого, що йтиме по хмарах з великою силою й славою. 27 Тоді він пошле ангелів і збере своїх вибраних із чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба. 28 Від смоковниці навчіться притчі: Коли віття її стає м’яким і пускає листя, знаєте, що близько є літо. 29. Так і ви, коли побачите, що це здійснюється, знайте, що – близько, під дверима! 30 Істинно кажу вам: Не перейде цей рід, доки усе це не здійсниться. 31 Небо й земля пройдуть, слова ж мої не пройдуть. 32 Про день же той чи годину – ніхто не знає: ні ангели на небі, ані Син, – тільки Отець. 33 Глядіть же, чувайте, не знаєте бо, коли той час настане. 34 Як чоловік, що, від’їхавши ген, зоставив свій дім, дав слугам своїм владу й кожному роботу, воротареві ж звелів пильнувати, 35 – пильнуйте, отже, і ви, бо не знаєте, коли прийде пан дому, – ввечері чи опівночі, чи як запіє півень, а чи уранці, 36 – щоб, коли повернеться несподівано, не застав вас уві сні. 37 А що вам кажу, – кажу всім: Чувайте!

14. У домі Симона прокаженого 1-11; Тайна Вечеря 12-31; у саді гетсиманськім 32-52; перед Каяфою 53-65; Петро відрікається 66-72.

1 Два дні ж по тому мала бути Пасха й Опрісноки, тож первосвященики та книжники шукали, як би його схопити підступом і вбити, 2 але, мовляв, не під час свята, щоб розруху не було в народі! 3 І як був у Витанії, в домі Симона прокаженого, і коли він був за столом, то підійшла жінка з алябастровою посудиною щирого дорогоцінного нарду й, розбивши ту посудину, вилила йому на голову. 4 Деякі обурилися між собою: Навіщо, мовляв, така втрата мира! 5 Таж її можна було продати більш, ніж за триста динаріїв, а гроші бідним дати! І вони ремствували на неї. 6 Але Ісус сказав: Лишіть її. Чого її бентежите? Вона зробила супроти мене добрий вчинок. 7 Бідних бо ви завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро чинити; мене ж не завжди маєте. 8 Що могла, те зробила; вона заздалегідь намастила моє тіло на похорон. 9 Істинно кажу вам: По цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідувана ця Євангелія, оповідатимуть і те, що вона зробила, на пам’ятку про неї. 10 Юда ж Іскаріотський, один з дванадцятьох, пішов до первосвящеників, щоб видати його їм. 11 Вони, почувши це, зраділи й обіцяли дати йому гроші. І він шукав, як би його видати у сприятливий час. 12 А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до нього учні: Де хочеш, щоб ми йшли й приготували, – щоб ти їв Пасху? 13 І послав двох із своїх учнів, і сказав їм: Ідіть у місто; і стріне вас чоловік, що нестиме жбан води; йдіть лишень за ним, 14 і куди він увійде, скажіть господареві дому: Учитель питає: Де моя світлиця, в якій я міг би спожити з учнями моїми Пасху? 15 І він вам покаже світлицю велику, вистелену килимами та готову. Там приготуйте нам. 16 Учні пішли, прибули до міста і знайшли, як він сказав їм, та й приготували Пасху. 17 Якже настав вечір, – приходить з дванадцятьма. 18 І коли вони сиділи за столом та споживали, Ісус промовив: Істинно кажу вам, один з вас, який їсть зо мною, мене видасть. 19 Вони засмутились і один по одному заходились його питати: Чи не я? 20 Він відповів їм: Один з дванадцятьох, що вмачає зо мною руку в миску. 21 Син Чоловічий іде, як написано про нього; але горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому! 22 І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи: Беріть, це моє тіло. 23 Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі. 24 Та й сказав їм: Це моя кров Завіту, що проливається за багатьох. 25 Істинно кажу вам, що не питиму вже від плоду винограду аж по той день, як новим буду його пити в Царстві Божім. 26 І, проспівавши, вийшли на гору Оливну. 27 І сказав їм Ісус: Усі ви спокуситеся, бо написано: Вдарю пастиря, і вівці розбіжаться. 28 Та по моїм воскресінні випереджу вас у Галилеї. 29. А Петро сказав до нього: Навіть коли й усі спокусяться, – та не я! 30 Відповів йому Ісус: Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся. 31 А він ще більше твердив: Хоч би мені прийшлося з тобою і вмерти, не відречусь я тебе! І всі так само говорили. 32 І приходять вони на місце, що зветься Гетсиманія, – то й каже своїм учням: Посидьте тут, поки я помолюся. 33 І взяв із собою Петра, Якова та Йоана, і почав жахатись та тривожитись. 34 Потім каже до них: Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте. 35 Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година. 36 І мовив: Авва – Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти. 37 І приходить, і знаходить їх уві сні, та й каже до Петра: Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години? 38 Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе! 39 І знову, відійшовши, молився та промовляв те саме слово. 40 І, повернувшися, знову знайшов їх уві сні, очі бо в них були отяжілі й вони не знали, що йому відказати. 41 Повернувся він утретє й каже їм: Спите ще й спочиваєте? Досить, прийшла година: ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам. 42 Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився! 43 І відразу ж, коли він ще говорив, прибув Юда, один з дванадцятьох, а з ним юрба з мечами та киями – від первосвящеників, книжників і старших. 44 Його зрадник дав їм знак, кажучи: Кого поцілую, той і є: беріте його й ведіте обережно. 45 І скоро він прибув, то підійшов до Ісуса та й каже: Учителю – і поцілував його. 46 А вони наклали на нього руки й схопили його. 47 Один же з тих, що там були, витяг меч, вдарив слугу первосвященика й відтяв йому вухо. 48 Тоді Ісус, звернувшись до них, сказав їм: Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене спіймати. 49 Щодня був я між вами, навчаючи у храмі, і ви мене не схопили. Та це – щоб збулося Писання. 50 Тоді всі, лишивши його, повтікали. 51 Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, йшов за ним. Його схопили, 52 тож він, покинувши покривало, втік від них нагий. 53 І повели Ісуса до первосвященика; і зібрались усі первосвященики, старші та книжники. 54 Петро ж ішов слідом за ним здалека аж усередину до двору первосвященика і, сівши з слугами, грівся при ватрі. 55 Первосвященики ж і вся рада шукали свідчення на Ісуса, щоб його вбити, та не знаходили. 56 Багато бо свідчило неправдиво проти нього, але свідчення їхні не були згідні. 57 А деякі, підвівшись, так свідчили проти нього ложно: 58 Ми чули, як він говорив: Зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний. 59 Та й це їхнє свідчення не було однозгідне. 60 Тоді первосвященик, уставши посередині, спитав Ісуса, мовивши: Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе? 61 Та він мовчав і нічого не відповідав. Знову спитав його первосвященик і каже йому: Чи ти єси Христос, Син Благословенного? 62 Я є, – відповів Ісус, – і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних. 63 Отож первосвященик роздер свою одежу й каже: Навіщо нам іще свідків? 64 Ви чули богохульство! Як вам здається? І всі вони присудили, що смерти він гідний. 65 Тож деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й били його по щоках та приказували: Пророкуй! А й слуги били його по обличчі. 66 Коли Петро був унизу на подвір’ї, приходить одна з служниць первосвященика 67 і, побачивши Петра, що грівся, придивилась до нього та й каже: А й ти був з Ісусом Назарянином. 68 Та він відрікся, кажучи: Не знаю і не розумію, що ти таке кажеш. Та й вийшов геть на переддвір’я, – а півень і заспівав! 69 Служниця ж, побачивши його знову, почала говорити тим, що там стояли: Цей з їхніх. 70 Та він відрікся знову. І трохи згодом ті, що там стояли, сказали до Петра: Ти й справді з їхніх, бо ти галилеянин. 71 Він же став клястися і божитися, мовляв, не знаю цього чоловіка, про якого кажете. 72 І тієї ж миті півень заспівав удруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив до нього: Перше ніж півень заспіває двічі, – тричі мене відречешся. Та й заридав гірко.