Євангелія від Марка 5,6

5. Біси входять у стадо безрогих 1-20; оздоровлення кровоточивої 21-34; воскресіння доньки Яіра 35-43

1 Перевезлись вони на той бік моря, в країну Геразинську. 2 І коли з човна він вийшов, відразу перестрів його чоловік з гробу, що мав у собі нечистого духа. 3 Він перебував у гробах, і ніхто навіть ланцюгом не міг його зв’язати; 4 – раз-у-раз його зв’язували кайданами та ланцюгами, але він розривав ланцюги і трощив кайдани, й ніхто не міг його уговтати. 5 Днями і ночами, завжди перебував він по гробах та горах, кричав і товк себе камінням. 6 Побачивши здалека Ісуса, він прибіг, уклонився йому 7 і закричав великим голосом: Що мені, та й тобі, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Заклинаю тебе Богом: Не муч мене! 8 Бо він сказав до нього: Вийди, нечистий душе, з цього чоловіка! 9 Ще й спитав його: Як тебе звати? Той же відрік: Легіон – мені ім’я, багато бо нас! 10 І благав його вельми, щоб не виганяв їх з краю. 11 А було там на узгір’ї велике стадо свиней, що паслося собі. 12 Тож удалися до нього з проханням: Пошли нас у тих безрогих, щоб ми ввійшли в них. 13 І дозволив він їм. І вийшовши, нечисті духи ввійшли у свиней, тож кинулось стадо – близько дві тисячі! – з кручі у море та й потопилось у морі. 14 А пастухи їхні повтікали й порозповідали про те в місті та по селах, – то й повиходили побачити, що сталось. 15 Приходять вони до Ісуса та й бачать біснуватого; сидить одягнений, при здоровому глузді, – той, що мав у собі легіон, – і полякались. 16 І розповіли їм очевидці, як воно сподіялося з біснуватим, а й про безрогих. 17 Тож просили його, щоб вийшов з їхніх околиць. 18 І коли сідав у човен, заходився його просити колишній біснуватий про змогу бути при ньому. 19 Ісус же йому не дозволив, а сказав до нього: Іди до свого дому, до своїх, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердивсь над тобою. 20 Пішов він і взяв проповідувати у Десятимісті те, що зробив йому Ісус, – отож чудувалися всі. 21 Коли Ісус переплив човном знову на той бік, зібралась до нього сила народу, і перебував він над морем. 22 Аж ось приходить один із старшин синагоги, Яір на ім’я, а побачивши його, упав йому до ніг 23 і благав його вельми, кажучи: Дочка моя вже на сконі. Прийди, поклади лишень на неї руки, щоб видужала й жила. 24 Тож пішов з ним. Слідом же за ним ішло багато люду, що тиснувся до нього. 25 А жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу 26 й натерпілася чимало від лікарів численних та витратила все, що мала, а допомоги ніякої не зазнала, – ба, навпаки, ще гірше було їй, – 27 почувши про Ісуса, підійшла в юрмі ззаду та й доторкнулась його одежі. 28 Мовляла бо: Як доторкнуся до його одежі – видужаю. 29. І всох тієї ж хвилини витік її крови, і вона зчулася тілом, як одужала від хвороби. 30 Ісус же, відчувши негайно у собі, що з нього вибуло сили, обернувшись до народу, спитав: Хто доторкнувся до моєї одежі? 31 Учні ж його сказали йому: Бачиш, як натовп тиснеться до тебе, а питаєш: Хто мене доторкнувся? 32 Отож озирнувся навколо себе, щоб побачити ту, що вчинила так. 33 Жінка ж, налякана й тремтяча, – знала бо, що сталося з нею, – приступила, впала перед ним та й оповіла всю правду. 34 А він же їй: Дочко, тебе спасла віра твоя. Іди в мирі й будь здорова від своєї недуги. 35 Коли він ще говорив, приходять від старшини синагоги й кажуть: Дочка твоя померла, навіщо клопочеш Учителя? 36 Але Ісус, почувши слово, що ті сказали, промовив до старшини синагоги: Не бійся! Тільки віруй. 37 І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Йоана, брата Якова. 38 Приходять вони до старшини синагоги в хату, – бачить він метушню і тих, що ридали й голосили вельми. 39 Увійшов же й каже: Чого метушитесь і плачете? Не померло дівча, спить воно! 40 І насміхались з нього. Він же відсторонив усіх, узяв батька дівчати та матір і тих, що з ним були, та й увійшов, де дівча лежало. 41 Взявши ж дівча за руку, сказав до нього: Таліта кум – що значить у перекладі: Дівчино, кажу тобі, встань! 42 І притьмом устало дівча й почало ходити, – років же дванадцять мало, – і нараз охоплені були всі дивом-дивенним. 43 Та повелів їм суворо, щоб ніхто про те не довідався, – і наказав дати їй їсти.

6. Ісус у своїй батьківщині без пошани 1-6; навчання апостолів 7-13; смерть Йоана Христителя 14-29; помноження хлібів 30-44; Ісус іде морем 45-56

1 І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, а слідом за ним пішли й його учні. 2 Якже настала субота, він почав навчати у синагозі; багато з тих, що його слухали, дивувались, кажучи: Звідкіль оте в нього? Що то за мудрість, що йому дана, і такі чуда, що діються його руками? 3 Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона? І сестри його – хіба не тут між нами? І брали йому це за зле. 4 Але Ісус промовив до них: Нема пророка без пошани, – як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі. 5 І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки; 6 і вражений був їхньою невірою. І ходив кругом по селах, і навчав. 7 І покликав дванадцятьох і заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами. 8 І наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу, крім палиці самої, – ні хліба, ні торбини, ані грошей у гаманець; 9 щоб обувались у сандалі й не вдягались у дві одежі. 10 І говорив їм: До якого б дому ви тільки зайшли, там перебувайте, аж поки не вийдете звідти. 11 А коли в якомусь місці вас не приймуть і не слухатимуть вас, то, виходивши звідтіль, обтрусіть порох із ваших підошов – на свідоцтво їм. 12 Вони, вийшовши, проповідували покаяння, 13 і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали. 14 І зачув цар Ірод, – бо ім’я його стало явним, – і казав, що Йоан Христитель воскрес із мертвих, тим то й чуда діються з-за нього. 15 Інші ж твердили: То – Ілля! – а ще інші: То пророк – один із пророків! 16 Зачувши про те Ірод, мовив: То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих. 17 Бо той Ірод послав був схопити Йоана і зв’язав його в темниці з-за Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, – бо оженився був з нею. 18 Йоан же казав Іродові: Не личить тобі мати жінку брата твого. 19 Іродіяда ж лютилась на нього й убити його бажала, та не могла, 20 бо Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче. 21 Як же настав сприятливий день, коли то Ірод на день своїх народин споряджав бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських, 22 увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: Проси в мене чого бажаєш, – я дам тобі! 23 Ще й присягнув їй: Чого б ти тільки в мене просила, – дам тобі, хоч би й половину мого царства. 24 Вийшла вона та й до своєї матері каже: Чого маю просити? Вона ж відповіла: Голову Йоана Христителя! 25 І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Христителя. 26 Вельми засмутився цар, та з-за присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити. 27 Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Йоана. Пішов той, стяв його у в’язниці, 28 приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. 29. Учні ж його, довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його у гробі. 30 Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали. 31 Він їм і каже: Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи. Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити. 32 І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні. 33 Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх. 34 Вийшовши Ісус, побачив силу народу – і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало. 35 А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть: Місце самотнє тут, та й час уже пізній. 36 Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із’їсти. 37 А він у відповідь їм: Дайте ви їм їсти. Ті йому й кажуть: Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити? 38 Він і же каже їм: Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться. Розвідались вони і кажуть: П’ять, ще й дві риби. 39 Тоді він повелів їм посадити всіх гуртками на моріжку. 40 І посідали гуртками по сотнях та півсотнях. 41 Узяв він п’ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими. А й дві риби розділив між усіма. 42 І їли всі – й наситились. 43 І назбирали кусків хліба повних дванадцять кошиків, ще й рештки риби. 44 Тих же, що їли хліби, було п’ять тисяч чоловік! 45 І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, – поки він відпустить народ. 46 Відпустивши ж їх, пішов на гору помолитись. 47 Як настав вечір, човен був посеред моря, а він сам один на землі. 48 Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, – вітер бо їм був противний, – то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, – хотів обминути їх. 49 Вони ж, побачивши, як він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали. 50 Усі бо уздріли його й занепокоїлись. Він же вмить заговорив до них, мовивши: Будьте ж мужні: це я, не бійтесь! 51 І ввійшов до них у човен, – й ущух вітер. І вони в собі вельми здумілись, – понад міру, 52 бо не розуміли чуда з хлібами – серце їхнє було нечуйне. 53 І, перепливши, прибули вони в землю Генезаретську й причалили. 54 А коли вийшли з човна, люди зараз же його впізнали 55 і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він перебуває. 56 І куди він тільки приходив, – у села чи міста, чи в слободи, – клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий.