І Книга Макавеїв 5,6

5. Битви проти сусідніх народів 1-54; розгром Йосифа та Азарії 55-62; здобутки Юди на півдні й на заході 63-68

1 Коли народи, що були навкруги, почули, що жертовник відновлено й що храм посвячено, як і перед тим, розлютувались вони вельми 2 й ухвалили знищити рід Якова, що жив серед них, і почали вбивати й вигублювати народ. 3 Юда воював проти синів Ісава в Ідумеї, в Акраваттані, бо вони оточили Ізраїля. Він, завдавши їм великої поразки, впокорив їх і забрав у них здобич. 4 Він пригадав собі також про злобу синів Беана, що були для народу сильцем і небезпекою, бо засідали по дорогах. 5 Він замкнув їх у баштах, обложив їх, видав їх на смерть і підпалив їхні башти з усіма тими, що там були. 6 Потім пішов на аммоніїв, де знайшов сильне військо й багатьох людей під проводом Тимотея; 7 звів з ними чимало боїв, розгромив і розбив їх. 8 Захопив також Язер із залежними від нього містами й повернувся в Юдею. 9 Тоді народи, що були в Гілеаді, зібрались на Ізраїля, на тих, що були в їхніх границях, щоб винищити їх; та ті втекли в Датема-твердиню 10 і вислали листи до Юди та його братів, кажучи: «Народи, що навколо нас, зібралися, щоб нас вигубити. 11 Вони готуються прийти й захопити твердиню, в яку ми повтікали. Тимотей на чолі їхнього війська. 12 Прийди ж тепер і вирятуй нас із рук їхніх, бо наших полягло вже сила, 13 і всіх наших братів, що у краї Тов, вибито; жінок їхніх і дітей забрано в неволю й майно розграбовано, при чім загинуло близько 1000 чоловік.» 14 Листи ці ще читано, аж ось надходять інші посланці з Галилеї, – одежа на них порвана, – оповідаючи те саме: 15 на них, мовляв, зібрались люди з Птолемаїди, з Тиру та Сидону, з усією Галилеєю поганських народів, щоб вигубити їх. 16 Коли почув про те Юда з народом, зібрались великі збори, щоб урадити, що їм чинити для допомоги братам, які були у скруті та на яких налягав ворог. 17 От і сказав Юда Симонові, братові своєму: «Вибери собі людей і піди, визволь братів, що в Галилеї, а я з братом моїм Йонатаном підемо в Гілеад.» 18 І лишив Йосифа, сина Захарії, та Азарію, вождя народу, з рештою війська в Юдеї, на варті, 19 наказавши їм: «Правте оцим народом і не нав’язуйте битви з поганами, поки ми не повернемося.» 20 І приділили Симонові 3000 чоловік, щоб ішли в Галилею, а Юді 8000 – у Гілеад. 21 І двигнувся Симон у Галилею й розпочав численні бої проти народів і розгромив їх, 22 і гнав їх аж до воріт Птолемаїди, і полягло отих поган зо 3000 чоловік, та й добич у них забрав він. 23 Потім зібрав юдеїв з Галилеї і з Арбатти з жінками та дітьми й з усім майном їхнім, і привів з радістю великою в Юдею. 24 Тим часом Юда Макавей та Йонатан, його брат, перейшли через Йордан і йшли три дні в пустині, 25 де здибали набатеїв, що прийняли їх і зустріли мирно та оповіли їм про все, що сталося з їхніми братами в Гілеаді, 26 що багато з них, мовляв, були замкнені в місті Босорра, Босор, Алемах, Хасфо, Макед, та Карнаїн, – усе це були міста укріплені й великі. 27 Та й в інших містах Гілеаду були теж замкнені, і ворог готувався на другий день напасти на ті твердині, захопити та винищити їх усіх в один день. 28 Тут Юда зо своїм військом притьмом звернув з дороги у Босорра-пустиню, здобув місто й витяв усіх чоловіків вістрям меча, захопив здобич і, спаливши місто, 29. відійшов уночі звідти й прибув до твердині. 30 Вранці, підвівши очі, побачили юдеї силу-силенну народу з драбинами та з знаряддям, щоб захопити твердиню, і виступили до бою. 31 Побачивши Юда, що бій почався, та що великий крик разом із звуком сурем знявся у місті аж до неба, 32 сказав своїм воякам: «Воюйте нині за братів ваших!» 33 І рушив трьома загонами на тили ворожі, сурмивши й молившись уголос. 34 І взнало військо Тимотея, що то був Макавей, і втекло від нього, а він завдав їм великого удару, так що того дня полягло їх близько 8000 чоловік. 35 Потім він повернув на Алем, напав на нього, здобув його і, вигубивши все чоловічої статі й забравши здобич, саме місто спалив. 36 А звідти двигнувся й здобув Хасфо, Макед, Босор і решту міст Гілеаду. 37 Після того Тимотей зібрав друге військо й отаборився проти Рафону, по той бік потоку. 38 Юда послав, щоб розвідатися про табір, і донесли йому: «До нього пристали всі народи, що навколо нас, – вельми велика сила. 39 Навіть арабів найняли собі на допомогу; вони отаборились по той бік потоку, готові йти проти тебе у битву.» І двигнувся Юда їм назустріч. 40 А Тимотей сказав начальникам свого війська, тоді як Юда зо своїм військом наближався до потоку: «Як він перейде до нас першим, ми не зможемо йому протистати, бо він буде сильніший від нас, 41 а як злякається й отабориться по той бік річки, ми перейдемо до нього і його переможемо.» 42 Скоро Юда прибув до потоку, розставив здовж нього народних писарів й наказав їм: «Не дозволяйте нікому зупинятись! Усі нехай ідуть до бою!» 43 Він перший перейшов проти ворога, а за ним увесь народ. І розгромив поган, що кинули зброю і повтікали у храм у Карнаїн, 44 але юдеї взяли місто і храм спалили з усіма, хто були в ньому. Отак був звойований Карнаїн, і не могли протиставитися Юді. 45 Юда зібрав ізраїльтян, що були в Гілеаді, від найменшого до найбільшого, жінок їхніх і дітей їхніх з усім майном їхнім – вельми велику силу, щоб вести їх в Юдею. 46 Прибули вони до Ефрону, великого й укріпленого міста, що лежало подорозі, так, що не можна було від нього відхилитись ні праворуч, ані ліворуч, лиш треба було пройти через нього. 47 Мешканці ж міста загородили їм перехід, закидавши камінням ворота. 48 Юда послав до них послів з мирними словами, так їм кажучи: «Ми пройдемо лише через вашу землю, щоб нам дістатись у наш край. Ніхто вам зла не заподіє, пройдем собі, та й годі.» Та ті не захотіли їм відчинити. 49 Тоді Юда звелів оголосити в таборі наказ, щоб кожен стояв на своїм місці, 50 і коли вояки вишикувались, Юда дав наказ увесь той день і всю ту ніч воювати проти міста, що нарешті піддалося. 51 Усіх чоловіків Юда витяв мечем, місто зрівняв із землею, забрав у нього здобич і пройшов через місто по трупах убитих. 52 Далі юдеї перейшли через Йордан у велику рівнину, що навпроти Бетшеану, 53 а Юда збирав відсталих позаду й підбадьорював народ протягом усієї дороги, аж поки не прибув у Юдею. 54 З радістю та веселощами вийшли вони на Сіон-гору і принесли всепалення, бо повернулись у мирі, ніхто з них не загинув. 55 Тоді як Юда і Йонатан були в Гілеаді, а Симон, брат його, у Галилеї перед Птолемаїдою, 56 Йосиф, син Захарії, та Азарія, начальники війська, довідались про славні подвиги в боях, що ті вчинили, 57 та й сказали: «Зробімо й собі ім’я, ходімо війною на поган, що навкруги нас!» 58 І дали наказ своєму військові і двигнулися на Ямнію. 59 Проти них вийшов з міста Горгій і ті, що були при ньому, і зав’язалась битва, 60 але Йосиф та Азарія були до ноги побиті, і гналися за ними аж до границь Юдеї, і полягло того дня зо 2000 ізраїльтян. 61 То була тяжка поразка для народу, бо вони не послухалися Юди та його братів, намисливши виявити хоробрість. 62 Та вони не були з роду тих мужів, через яких дано було Ізраїлеві спасіння. 63 Відважний Юда та його брати вславились вельми перед усім Ізраїлем і перед усіма народами, скрізь, де дійшло їхнє ім’я; 64 і приходили до них, щоб їх вітати. 65 Юда з братами двигнувся знову, щоб воювати синів Ісава у краї на південь, і розбив Хеврон із залежними від нього містечками, зруйнував його твердині, а башти спалив вогнем, усі навколо. 66 Далі рушив, щоб дістатись у край Філістимлянський, і перейшов через Марісу. 67 Того дня полягли в бою священики, що хотіли виявитися хоробрими й нерозважно виступили до бою. 68 Потім повернув Юда в Азот, у землю Філістимлянську, спалив тесаних бовванів, богів їхніх, награбував з міст здобичі й повернувся в Юдею.

6. Смерть Антіоха 1-17: облога замку в Єрусалимі 18-27; Антіох Евпатор проти Юди 28-47; укладення миру 48-63

1 Цар Антіох, проходивши через горішні краї, почув, що в Персії є Елімаїс, місто, славне багатством, сріблом та золотом, 2 а в ньому храм вельми багатий, де були золоті панцері, щити та зброя, що там залишив був Олександер, син Филипа, цар македонський, що першим царював над греками. 3 Антіох прибув і намагався захопити місто й пограбувати його, але не міг бо ті, що були в місті, довідалися про його намір 4 та оружно виступили проти нього, так, що він, дуже прибитий, утік звідси геть, і повернувся у Вавилон. 5 Коли ж він був ще в Персії, сповістили його, що війська, які пішли були в Юдею – розбиті, 6 а Лісій, який був із сильним військом, двигнувся вперед, та мусів був утікати від юдеїв, що скріпилися завдяки зброї, силі та здобичі вельми великій, яку взяли від розбитих військ. 7 Юдеї повалили мерзоту, що її Антіох спорудив був на жертовнику в Єрусалимі, і храм, як перше, обвели високими мурами разом з Бетсуром, його містом. 8 І сталось, коли почув цар про все те, стривожився, почав вельми хвилюватись, упав на ліжко й захворів з горя, бо не так сталось, як йому бажалось. 9 Довго пробув він там, бо на нього все находив великий смуток, і він гадав, що має вмерти. 10 Скликав усіх своїх друзів і сказав їм: «Сон зник з моїх очей, від смутку мліє серце, 11 і сказав я у серці своїм: Яка печаль, який великий смуток найшов тепер на мене, – я, що був такий добрий та всіма люблений, коли був потужний, 12 тепер пригадую собі те зло, що заподіяв у Єрусалимі, коли забрав був увесь золотий та срібний посуд, що знаходився у ньому, та коли наказав був без причини винищити мешканців Юдеї. 13 Знаю, що через те спіткало мене лихо, й ось я гину у великім смутку на чужині.» 14 Прикликав він Филипа, одного з своїх друзів, і настановив його над усім своїм царством, 15 давши йому вінець свій, одежу й перстень, щоб він опікувався Антіохом, його сином, і приготував його до царства. 16 Цар Антіох помер там 149 року. 17 Лісій, довідавшись про смерть царя, настановив царем Антіоха, його сина, якого виховав був змалку, і назвав його Евпатором. 18 Ті, що були у твердині, оточили Ізраїля з усіх боків у храмі й усякими способами старались чинити йому зло й підтримувати поган. 19 Юда вирішив вигубити їх, тож скликав увесь народ свій, щоб їх обложити. 20 І зібрались юдеї, і 150 року обложили кріпость насипами й таранами. 21 Та дехто прорвався з облоги, і до них пристали деякі з перевертнів з-поміж Ізраїля, 22 а, прибувши до царя, сказали: «Коли ти вже вчиниш розправу і помстишся за братів наших? 23 Ми добровільно взяли служити батькові твоєму, жити за його наказами і бути слухняними супроти його розпорядків, 24 і через те земляки наші обложили кріпость, відсахнулись від нас, ба навіть повбивали тих із нас, що їм потрапили до рук, а наші маєтки розграбували. 25 І то не тільки на нас простягнули руку, але й на всі краї сусідні. 26 Ось бо й нині обложили вони кріпость у Єрусалимі, щоб її здобути; укріпили храм і Бетсур, 27 і як ти їх не випередиш прудко, то вони ще гіршого, ніж це, накоять, і ти не зможеш тоді спинити їх.» 28 Розгнівавсь цар, коли вчув те, і зібрав усіх своїх друзів, вождів свого війська і начальників кінноти. 29. І з других царств і з островів, що на морі, прибули теж до нього наймані війська, 30 і було число військ його 100 000 піхоти, 20 000 кінноти і 32 вишколені до війни слони. 31 Пройшли вони крізь Ідумею, отаборились біля Бетсуру і, спорудивши знаряддя, воювали чимало днів. А ті, прорвавши облогу, спалили те знаряддя й воювали мужньо. 32 Тоді Юда відступив від твердині й отаборився біля Бетзахарії навпроти царського табору. 33 Цар, уставши рано-вранці, двигнув своє військо швидко по дорозі до Бетзахарії, де вишикувались до бою війська й засурмили. 34 Перед слонами вояки поставили виноградний та шовковичний сік, щоб їх під’юдити до бою. 35 Тварин було розділено поміж рядами: до кожного слона було приставлено 1000 чоловік у броні сітчастій, з бронзовими шоломами на головах; до того 500 добірних їздців були приділені до кожної тварини. 36 Ці їздці випереджали кожен рух тварини: куди б вона не йшла, вони йшли разом з нею, і від неї не відставали. 37 На кожнім слоні була для захисту укріплена дерев’яна башта, прив’язана до нього поясами, а в кожній башті чотири вояки, що з неї билися, і його погонич – індієць. 38 Решту ж їздців розставив цар на однім і на другім крилі війська, щоб настрахати ворога й захистити ряди. 39 Коли ж сонце слало промені на золоті та бронзові щити, гори від них блищали й, неначе світичі, палали світлом. 40 Частина царського війська розсипалась по високих горах, частина ж по рівнині; усі посувалися спокійно і в порядку. 41 Усіх, хто чули гомін такого численного війська та його походу, і гуркіт зброї, проймав страх, бо військо було вельми велике й сильне. 42 Юда та його військо наблизились до місця битви, і полягло з царського війська 600 чоловік. 43 Єлеазар, що звався Аваран, побачив одну з тварин, яка була прибрана у царський панцер та перевищувала усіх інших, тож думав, що на ній був цар, 44 і, щоб спасти народ свій і придбати собі вічне ім’я, пожертвував самим собою. 45 Він сміло кинувся через ряди на неї і, мордуючи направо й наліво так, що ворог розділивсь перед ним сюди й туди, 46 підкравсь під слона, вдарив його мечем з-під споду й забив його. Слон поваливсь на землю поверх нього, і Єлеазар сконав там. 47 Юдеї, довідавшись про силу царства й запал царського війська, відступили. 48 Царські війська двигнулися назустріч юдеям у Єрусалимі, і цар отаборився проти Юдеї навпроти гори Сіону, 49 уклавши мир з мешканцями Бетсуру, що вийшли з міста, бо не мали харчів, щоб витримати облогу, – рік бо той був суботній. 50 Цар зайняв Бетсур і поставив там залогу, щоб його охороняти. 51 Він довго стояв табором перед храмом і поставив там тарани, машини, вогнеметалки, каменеметалки й скорпіони, щоб кидати з них стріли, а також і пращі. 52 Ті, що були в облозі, теж виставили машини проти машин, і війна затягнулась довго, 53 але харчів не було по засіках, бо то був сьомий рік, і втікачі, що врятувались від поган у Юдею, поїли те, що лишилося від запасів. 54 Мало мужів зосталось у храмі, бо голод наліг сильно, й інші порозбігались, кожен до себе додому. 55 Тим часом Лісій почув, що Филип, якого цар Антіох, ще за життя, настановив був виховувати свого сина Антіоха та приготувати його до царства, 56 повернувся з Персії і Мідії, разом з військами, які були пішли з царем, і намагається захопити владу. 57 От і вирішив він двигнутися чимдуж, тож і сказав цареві, начальникам війська й воякам: «Щодня нас меншає, харчів у нас мало, і місце, що облягаємо, укріплене добре, а тут ще й державні справи на нас налягають. 58 Подаймо оцим людям праву руку й укладімо мир із ними, а й з усім їхнім народом. 59 Даймо їм змогу жити за їхніми законами, як то було раніше, бо то з-за своїх звичаїв, які ми були скасували, скипіли вони гнівом і наробили цього всього.» 60 Сподобалося це слово цареві й начальникам, і він послав послів, щоб укласти мир з юдеями, і вони прийняли. 61 Цар і начальники заприсяглися, і щойно тоді юдеї вийщли з твердині. 62 Тоді цар увійшов на Сіон-гору і, розглянувши укріплене місце, зламав присягу, якою був поклявся, і велів зруйнувати мури навколо. 63 Потім рушив чимдуж і вернувся в Антіохію, де знайшов Филипа, що панував над містом але він вирушив на нього війною і зайняв місто силою.