І Книга Макавеїв 11,12

11. Сумерк і кінець Олександра 1-19; поєднання Йонатана з Димитрієм П 20-53; Антіох VI та Йонатан 54-74

1 Єгипетський цар зібрав численні війська, як пісок при березі моря, і силу суден, і шукав як би підступом заволодіти царством Олександра, щоб приєднати його до свого царства. 2 Він вирушив у Сирію з мирними словами, і мешканці міст робили йому вхід вільним і виходили йому назустріч, бо такий був наказ від Олександра – виходити йому назустріч, він бо був його зятем. 3 Та Птолемей, як тільки входив у якесь місто, лишав у кожнім військо як залогу. 4 Коли він зблизився до Азоту, йому показано спалений Храм Дагона, Азот і його околиці в руїнах, порозкидані трупи, а деякі з них попалені під час війни, – а їх навалено цілі купи по дорозі, де він проходив. 5 Цареві оповіли все, що вчинив Йонатан, щоб його оганьбити, та він мовчав. 6 Йонатан вийшов назустріч цареві в Яффу з великою пишністю, і вони привіталися взаємно й там переночували. 7 Потім Йонатан випровадив царя аж до річки, що зветься Елевтер, і повернувся в Єрусалим. 8 Цар Птолемей опанував містами, що при морі, аж до приморської Селевкії, а й лихе намислив супроти Олександра. 9 Тому й вислав послів до царя Димитрія з такими словами: «Нум лишень, укладімо союз між собою: я дам тобі мою дочку, що була за Олександром, то й будеш царювати над царством твого батька, 10 бо я розкаявся, що видав мою дочку за нього, він бо шукав мене убити.» 11 Так обмовляв його, бо зазіхав на його царство, 12 і, забравши в нього свою дочку, дав її Димитрієві, і розірвав з ним, і стала явною їхня ворожнеча. 13 Птолемей увійшов в Антіохію й вклав собі на голову корону Азії, тож мав на собі дві корони: Єгипту й Азії. 14 А Олександер був у ту пору в Килікії, бо люди тих країв повстали проти нього. 15 Почувши про все те, Олександер виступив проти Птолемея на битву. Птолемей теж вирушив йому назустріч із сильним військом і присилував його до втечі. 16 І втік Олександер в Арабію, щоб там знайти притулок, але що Птолемей став переможцем, 17 то араб Завдієл відтяв Олександрові голову й послав Птолемеєві. 18 Та по трьох днях помер і Птолемей, а залогу, що він був розставив по твердинях, вибили ті, хто жили у твердинях. 19 Отак 167 року Димитрій став царем. 20 Того часу Йонатан зібрав юдеїв, щоб відвоювати кріпость, що в Єрусалимі, і виставив проти неї силу споруд. 21 Деякі нечестивці, ненависники власного народу, пішли до царя й оповіли йому, що Йонатан облягав твердиню. 22 Почувши про те, цар розгнівався, а розвідавшись добре, негайно двигнувся, прибув у Птолемаїду й звідти письмово звелів Йонатанові зняти облогу й чимдуж прибути до нього у Птолемаїду на нараду. 23 На звістку про це, Йонатан звелів далі провадити облогу, а сам, вибравши з Ізраїля старших та священиків, удався на небезпеку. 24 Взяв він із собою срібла, золота, одежі й силу інших дарунків і пустився в дорогу до царя в Птолемаїду й знайшов ласку в нього. 25 Деякі зрадники власного народу підняли на нього скаргу, 26 та цар учинив з ними так, як його попередники, й вивищив його над усіма своїми друзями. 27 Він затвердив за ним первосвященство й усі інші привілеї, які той раніше мав, і зачислив його між своїх перших друзів. 28 Йонатан попросив у царя звільнити від податків Юдею, три округи й Самарію, та обіцяв йому 300 талантів. 29. Цар згодився й написав про те все Йонатанові листа, що звучав так: 30 «Цар Димитрій братові Йонатанові та юдейському народові, привіт! 31 Ми посилаємо також і вам відпис листа, який ми були написали відносно вас до Ластена, нашого родича, щоб і ви про нього знали: 32 Цар Димитрій батькові Ластенові, привіт! 33 Ми постановили творити добро юдейському народові, нашим друзям, що зберіга ють все, що справедливе супроті нас, за їхню доброзичливість до нас 34 Тому ми поступаємось їм землею юдейською і трьома округами: Афаїремою, Ліддою та Ратаміном, що були відділені від Самарії й додані до Юдеї, разом із землями, що до них належать. Всім тим, хто жертвують у Єрусалимі, ми відпускаємо побори, що їх раніше цар брав з них щороку, з того, що земля родить і що дерева приносять. 35 Так само й інші націнки, десятини й податки, що нам належаться, за солонці, за корони, – ми їм віднині все даруємо. 36 Ані одного з тих привілеїв віднині на все майбутнє не може бути назад відібрано. 37 Отож, сьогодні звеліть зробити відпис усього цього й дайте його Йонатанові та виставте на святій горі на видному місці.» 38 Побачивши, що край утихомирився та що ніхто не чинив йому опору, цар Димитрій відпустив свої війська, кожне на своє місце, крім чужоземних сил, що їх набрав був з поганських островів. Тому всі вояки, що він мав від батьків, були йому ворожі. 39 Тоді Трифон, один з давніх прибічників Олександра, побачивши, що війська нарікають на Димитрія, пішов до араба Імалкуе, який виховував Антіоха, молодого сина Олександра, 40 і став наполягати, щоб той видав йому хлопця – зробити його царем замість його батька. Він оповів йому й про все, що зробив був Димитрій, і про ворожнечу, яку його війська мали і супроти нього. Пробув він там чимало днів. 41 Тим часом Йонатан послав сказати цареві Димитрієві, щоб усунув залоги з кріпости в Єрусалимі та з інших кріпостей, вони бо воювали з Ізраїлем. 42 Димитрій вислав до Йонатана таку відповідь: «Зроблю для тебе й для твого народу не тільки це, але й славою тебе і твій народ укрию, як матиму нагоду. 43 Тим часом ти зробиш добре, якщо вишлеш мені мужів на підмогу, бо всі мої війська від мене відступилися.» 44 І вислав йому Йонатан в Антіохію 3000 відважних мужів; прибули вони до царя, і він був вельми радий з того. 45 Але городяни зібрались в середині міста, – близько 120 000 – і хотіли вбити царя, 46 що втік у палац, тоді як вони зайняли виходи з міста й розпочали битву. 47 Тут цар покликав юдеїв на допомогу, що й зібрались разом усі до одного; і розсипались по місті, вбили в той день зо 100000, 48 підпалили місто, набравши того дня великої добичі, – тож врятували царя. 49 Тоді мешканці міста, побачивши, що юдеї господарювали в місті як хотіли, занепали на дусі й заблагали царя, кажучи: 50 «Подай нам правицю й нехай юдеї перестануть воювати нас і місто.» 51 І кинули на землю зброю, й уклали мир. Отак юдеї, вкривши себе славою перед царем і перед усіма в царстві, повернулися в Єрусалим з великою здобиччю, 52 а цар Димитрій сів на царському престолі, і край зазнав миру. 53 Однак, він не дотримав нічого з того, що обіцяв, і змінивсь до Йонатана, не віддячився йому тією доброзичливістю, якої зазнав від нього, ба навіть став його вельми гнобити. 54 Після того Трифон повернувся, а з ним і Антіох, молодий хлопчина, що став царем, поклавши собі на голову корону. 55 Війська, що відпустив був Димитрій, пристали до Антіоха. Вони взяли воювати на Димитрія, і був він розгромлений, і втік. 56 Трифон захопив слонів і зайняв Антіохію. 57 Тоді молодий Антіох так написав до Йонатана: «Я потверджую за тобою первосвященство й настановляю тебе над чотирма округами і ти будеш одним із царських друзів.» 58 І вислав йому золоте начиння й столове накриття та дозволив йому пити з золотих кубків, надягати багряницю й носити золоту запинку, 59 а брата його Симона настановив начальником краю від Тирських Сходів аж до границь Єгипту. 60 І вийшов Йонатан і почав проходити через край по той бік ріки та через міста, де війська Сирії збирались до нього на допомогу. Прибув він в Аскалон, де городяни вийшли зо славою йому назустріч. 61 Звідти пішов у Газу, та мешканці міста замкнули перед ним браму, він же розташував навколо неї облогу і, ограбувавши й, спалив її околиці. 62 Тоді мешканці Гази почали просити Йонатана, і він уклав з ними мир. Він узяв від них закладниками синів вельмож їхніх і вислав їх в Єрусалим. Далі пройшов він через край аж до Дамаску. 63 Довідавсь Йонатан, що військові начальники Димитрія прибули з великим військом у Кедеш, що в Галилеї, щоб примусити його покинути свій намір, 64 і вийшов проти них, а брата свого Симона лишив у краю. 65 Симон обложив Бетсур і, оточивши його, довго воював проти нього. 66 Мешканці міста почали в нього просити миру, і він його дав їм, та самих вигнав звідти і, захопивши місто, поставив там залогу. 67 Йонатан же, що зо своїм військом отаборився був над озером Генезаретським, рано-вранці прибув на Асор-рівнину. 68 Аж ось військо чужинців йому назустріч на рівнині, до того й засідка в горах накинулась на нього, (і то тоді, як військо) прямо йшло проти юдеїв; 69 ті, що були у засідці, повилазили зо сховищ, і розпочалася битва. 70 Усі, що були при Йонатані, повтікали; ніхто з них не залишився, крім Маттатії, сина Авесалома, та Юди, сина Халфі, начальника війська. 71 Тоді Йонатан розірвав на собі одежу, посипав голову порохом і, помолившись, 72 кинувся знову до бою, розгромив ворога, так що той мусів утікати. 73 Тоді ті, що були повтікали від нього, повернулись назад і гналися з ним за ворогом аж до Кедешу, їхнього табору, і там спинились. 74 Того дня полягло зо 3000 чужинців, і Йонатан повернувся в Єрусалим.

12. Союз із Римом 1-18; лист спартанського царя 19-23; дальші битви 24-38; Трифон-зрадник 39-53

1 І побачивши, що час був сприятливий, Йонатан вибрав мужів і послав їх у Рим, щоб затвердити й відновити з римлянами дружбу. 2 Так само й до спартанців і в інші місця вислав листи в тій же справі. 3 Пустились ті в дорогу до Риму і, виступивши перед Радою, сказали: «Йонатан первосвященик та юдейський народ прислали нас, щоб відновити дружбу й союз із вами, як то було перше.» 4 І римляни дали їм листа до влади в кожній країні, щоб ті провели їх мирно в Юдею. 5 Ось відпис листів, що Йонатан був написав до спартанців: 6 «Йонатан первосвященик, народна Рада, священики й увесь юдейський народ братам спартанцям, привіт! 7 Уже в минулому Онія, первосвященик, одержав був листи від Арія, що царював над вами, в яких писалося, що ви брати наші, як про це свідчить залучений тут відпис. 8 Онія прийняв вашого посла з пошаною й узяв від нього листа, в якому говорилося про союз і дружбу. 9 Хоч ми його й не потребуємо, бо маємо втіху – святі книги, що в руках наших, – 10 нам усе ж таки приємно спробувати відновити братерство й дружбу з вами, щоб не зробитись вам чужими, багато бо часу упливло, відколи ви до нас писали. 11 Ми ввесь час вас згадуємо, безнастанно, чи то на свята, чи при будь-яких інших святкових нагодах, коли приносимо жертви, чи у молитвах наших, як воно личить і годиться про братів пам’ятати. 12 Ми раді вашій славі. 13 На нас же налягло з усіх сторін багато злиднів і воєн багато; усі бо навколишні царі на нас воювали. 14 Ми не хотіли під час тих воєн ні вам, ні іншим нашим союзникам та друзям надокучати, 15 бо маємо з неба допомогу й були врятовані від наших ворогів, які були принижені. 16 Тому ми й вибрали Нуменія, сина Антіоха, й Антипатра, сина Ясона, і вислали їх до римлян, щоб відновити з ними дружбу й союз, який мали ми з ними перше. 17 Ми звеліли й до вас завернути, привітати вас і доручити вам нашого листа про віднову нашого братерства. 18 Ви, отже, зробите гаразд, коли дасте нам відповідь у цій справі.» 19 А ось відпис листа, що спартанці вислали Онії: 20 «Арій, цар спартанський, Онії, великому первосвященикові, привіт! 21 В якімсь письмі про спартанців та про юдеїв знайшлося, що вони брати та з роду Авраама. 22 І от тепер, тому що ми це знаємо, ви добре зробите, якщо нам напишете, як вам ідеться; 23 а щодо нас, то ми вам відписуємо: Худоба ваша й ваше майно – наші, так само як усе наше – ваше. Даємо, отже, наказ, щоб вас про те повідомили.» 24 Довідався Йонатан, що начальники Димитрія повернулися з більшим військом, ніж перше, щоб воювати проти нього, 25, і виступив з Єрусалиму й пішов проти них в Амафітін-край, не дав бо їм часу вступити у край свій. 26 Він вислав розвідувачів у їхній табір, які, повернувшись, оповіли йому, що сирійці готові напасти вночі на юдеїв. 27 Тому, коли зайшло сонце, Йонатан звелів своїм бути напоготові і з зброєю в руках усю ніч сподіватися бою, і розставив передові чати навколо табору. 28 Почули вороги, що Йонатан із своїми приготувався до бою, і зо страху впали серцем і запалили вогонь у таборі в себе й відступили. 29. Та Йонатан зо своїми не знали того аж до ранку, бо бачили, що горів огонь. 30 Аж потім кинувся Йонатан навздогінці за ними, та не встиг, бо ті перейшли вже Елевтер-річку. 31 Тоді Йонатан повернувсь проти арабів, що звуться завадеї, розбив їх, узяв з них здобич 32 і, знявши табір, пішов у Дамаск, пройшовши через цілу країну. 33 Симон теж вирушив у похід і пройшов аж до Аскалону й до сусідніх твердинь, потім звернув на Яффу й заволодів нею, 34 бо почув, що мешканці хотіли були видати ту кріпость прибічникам Димитрія, тим і поставив там залогу для її охорони. 35 Повернувшись назад, Йонатан скликав на збори старших народних і ухвалив з ними збудувати кріпості в Юдеї, 36 підвищити мури єрусалимські й вивести високий мур між кріпостю та містом, щоб її від міста відділити, щоб стояла окремо, отже, щоб залога не могла нічого ні купити, ні продати. 37 От і зібралися, щоб місто будувати, – аж ось частина муру коло рову, що була на сході, завалилась. Йонатан відновив дільницю, що зветься Хафената. 38 А Симон збудував Адіду на поділлю й укріпив її, додавши їй ворота з засувами. 39 Тим часом Трифон намагався стати царем над Азією, покласти вінець собі на голову і простягнути руку на царя Антіоха, 40 але боявся, що Йонатан йому цього не дозволить, буде воювати проти нього. Тому й шукав, як би то його схопити та вбити. Він рушив у дорогу і прибув у Бетшан. 41 Йонатан із 40 000 добірних до бою мужів вийшов йому назустріч і теж прибув у Бетшан. 42 Побачив Трифон, що той прибув з великим військом, і побоявся на нього простягнути руку, 43 тому й прийняв його з честю, появив його всім своїм друзям, дав йому гостинців і наказав своїм друзям та військам слухатись його, немов себе самого, 44 та й сказав до Йонатана: «Навіщо ти томив народ цей? Таж війни нема між нами! 45 попусти їх додому, а для себе вибери кілька чоловік, щоб були при тобі, і йди зо мною у Птолемаїду. Я дам тобі її разом з іншими твердинями й рештою військ та всіма старшинами, а сам повернусь назад, бож тільки для того я й прибув сюди.» 46 Повірив йому Йонатан і зробив так, як той сказав був: відпустив війська, що пішли собі в Юдею. 47 При собі лишив він 3000 чоловік, з яких 2000 залишив у Галилеї, а 1000 ходила з ним. 48 Скоро Йонатан увійшов у Птолемаїду, птолемаїдяни замкнули за ним браму, схопили його і вбили мечем тих, що ввійшли з ним. 49 Тоді Трифон послав війська й кінноту в Галилею та на велику рівнину, щоб вигубити всіх, що були з Йонатаном. 50 Та ці, довідавшися, що його взято й убито разом з тими, які були при ньому, один одного підбадьорили та й густими лавами двигнулися, готові до бою. 51 Як же побачили ті, які за ними гналися, що юдеям ідеться про життя, то відступили. 52 І тим робом прибули всі в мирі в Юдею й, сповнені страху, оплакували Йонатана й тих, що були при ньому; увесь Ізраїль плакав вельми. 53 Усі народи навколо намагалися їх стерти з лиця землі; вони казали: «Нема в них ні начальника, ні помічника; ходім лишень на них війною й зітрімо з-поміж людей пам’ять про них.»