Буття 41,42
41. Про корів та колоски 1-13; фараон оповідає сни 14-24; роки достатку та роки голоду 25-32; поради Йосифа 33-36; вивищення Йосифа 37-45; запаси харчів 46-57
1 Два роки по тому приснився й фараонові сон: стоїть він ніби над Нілом. 2 А тут із Нілу виходять семеро корів, гарних на вид і ситих, та й пасуться в очеретах. 3 Та ось і других сім корів, поганих на вид і худих, виходять за ними з Нілу та й стоять на березі Нілу. 4 І пожерли корови, погані з виду й худі, сім корів гарних на вид і ситих. І фараон прокинувся. 5 Але заснув він і сниться йому знов: оце сім колосків, повних й гарних, вилонюються з одного стебла. 6 А потому сім інших колосків, тоненьких, висушених східнім вітром, виростають за ними. 7 І поглинули тоненькі колоски сім колосків повних і гарних. Та й прокинувся фараон, – а це ж тільки сон. 8 Але вранці стривожився його дух. Тим то послав він скликати всіх єгипетських віщунів та й усіх мудреців, і оповів їм фараон свої сни, але ніхто не міг їх розгадати фараонові. 9 Тоді головний підчаший озвався до фараона, кажучи: Нині визнаю я свою вину. 10 Фараон розгнівався був на своїх слуг, то й віддав мене до ув’язнення у дім начальника варти, мене і головного пекаря. 11 І снився нам, мені та й йому, тієї самої ночі сон, а снилось нам кожному відповідно до його сну. 12 Був же там з нами хлопець єврей, слуга начальника варти. От ми й оповіли йому наші сни, й він нам пояснив їх, пояснив кожному відповідно до його сну. 13 І точнісінько, як він нам пояснив, так і справдилося: мене повернено на моє місце, а того повісили. 14 Тоді фараон послав покликати Йосифа, і його притьмом вивели з темниці. Поголив він свою бороду, змінив одежу і прийшов до фараона. 15 І каже фараон до Йосифа: Снив я сон, та немає такого, хто б його розгадав. Про тебе ж я чув, кажуть, що коли почуєш якийсь сон, то знаєш його розгадати. 16 На те відрік Йосиф фараонові: Не я, а Бог дасть фараонові одвіт прихильний. 17 Отож і заговорив фараон до Йосифа: Снилось мені, що я стою на березі Нілу. 18 Аж ось виходять з Нілу сім корів, ситих і гарних, та й пасуться в комиші. 19 Але за ними виходять сім інших корів, марних, на вид вельми поганих і худих на тілі; таких поганющих не бачив я в усій країні Єгипетській. 20 І ті худі та погані корови пожерли перших сім товстих. 21 Та хоч вони їх і пожерли, а й знаку не було, що вони їх пожерли: вигляд мали вони поганий, як і раніше. Тут я і прокинувся. 22 А потім уві сні я бачив, як сім колосків вилонюються з одного стебла, дебелих і добрих. 23 Та ось сім інших колосків, сухих, тонких, спалених східнім вітром, виростають за ними. 24 І поглинули тоненькі колоски сім колосків добрих. Я оповів це віщунам, але немає такого, хто б мені його вияснив. 25 Тож і каже Йосиф фараонові: Сон фараона єдиний. Бог дав знати фараонові, що буде чинити. 26 Сім тучних корів – це сім років, і сім колосків добрих – це теж сім років. Це один сон. 27 А сім корів худих та поганих, що вийшли за ними, – це сім років, так само й сім колосків порожніх, спалених східнім вітром; настане сім років голодних. 28 Воно й є те, що я сказав фараонові: Бог показав фараонові, що буде він чинити. 29 Ось приходить сім років великого достатку в цілій Єгипетській країні, 30 але після них настане сім років голодних, і забудеться тучність Єгипетської країни: голод виснажить увесь край. 31 Ніхто не знатиме достатку в країні через той голод, що настане потім, тяжкий бо буде вельми. 32 А сон фараонові приснився аж двічі тому, що вирішено це від Бога, і Бог скоро виконає це.
33 Отож нехай фараон підшукає собі чоловіка второпного й розумного та й поставить його над Єгипетською країною. 34 Нехай фараон настановить правителів над країною, і вони відберуть п’ятину з Єгипетського краю за сім урожайних років; 35 нехай вони збирають усі харчі в тих сімох тучних роках, які настануть, і нехай зсипають збіжжя під оруду фараона, і тим запровадять хлібозаготівлю по містах та й будуть берегти її. 36 Ті харчі стануть запасом для країни на сім голодних років, які навідають Єгипетський край, щоб так країна не вигинула від голоду. 37 Сподобалось це слово фараонові й усім слугам, 38 та й промовив фараон до своїх слуг: Чи ж знайдемо ми такого чоловіка, як оцей, щоб дух Божий жив у ньому? 39 А до Йосифа фараон сказав: Бог дав тобі знати все те, тим то й немає іншого такого кмітливого та розумного, як ти. 40 Ти будеш над моїм домом, і твоє слово слухатиме ввесь мій народ; тільки престолом буду я від тебе більший. 41 Тоді фараон сказав до Йосифа: Гляди ж, настановляю тебе над усією країною Єгипетською. 42 І знявши фараон з руки своєї перстень із печаткою, настромив його Йосифові на руку, вдягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг йому на шию 43 і повелів йому їхати в другій після своєї колісниці, а перед ним вигукувано: Аврех! Отож поставив його над усім краєм Єгипту.
44 Тоді промовив ще фараон до Йосифа: Я – фараон, але без тебе ніхто не підведе ні руки, ні ноги в усій країні Єгипетській. 45 І дав фараон Йосифові ім’я Цефенат-Панеах, а за жінку дав йому Аснат, дочку Потіфера, священика з Ону. І вибрався Йосиф по Єгипетській землі. 46 Було ж Йосифові тридцять років, як він станув перед фараоном, єгипетським царем. І вийшов Йосиф від фараона і пройшов усю Єгипетську країну. 47 Земля родила наче пригорщами за сім урожайних років. 48 А він збирав усякі харчі за тих сім щедрих років, які були в Єгипетськім краї, і складав харчі по містах, купчивши в кожному місті врожай з поля, що було навкруги нього. 49 І нагромадив Йосиф збіжжя, як морського піску, і то таку велику силу, що перестав лічити, бо безліч його було. 50 Перед тим же, заки настав голодний рік, народилося в Йосифа двоє синів, що їх уродила йому Аснат, дочка Потіфера, священика з Ону. 51 Йосиф назвав первородного ім’ям Менаше (Манассія), бо – мовляв, Бог дав мені забути всю мою недолю і ввесь дім батька мого. 52 А другому дав він ім’я Ефраїм, бо – мовляв, Бог зробив мене плодовитим у землі горя мого. 53 Коли ж минуло сім років достатку, що був в Єгипетській країні, 54 і почали наставати сім голодних років, як це передсказав був Йосиф, голод запанував по всіх краях, але в цілій Єгипетській країні був хліб. 55 Якже зголодніла вся Єгипетська країна, і люди закричали до фараона за хлібом, то фараон казав до єгиптян: Ідіть до Йосифа та й чиніть, що він вам скаже! 56 А голод був по всій землі. Тоді Йосиф відчинив усі засіки і продавав хліб єгиптянам, бо голод міцнішав у Єгипетськім краю. 57 І кинулися зо всіх земель люди до Йосифа купувати збіжжя, бо голод лютував по всій землі.
42. Подорож у Єгипет 1-5; строгий управитель 6-28; про те все повідомляють Якова 29-38
1 І коли Яків довідався, що в Єгипті є хліб, каже до своїх синів: Чого перезираєтесь один з одним? 2 Я чув, що в Єгипті є хліб. Ідіть туди й купіть там хліба, аби нам жити, а не повмирати. 3 І вирушили десятеро братів Йосифа купити збіжжя в Єгипті. 4 Веніямина ж, Йосифового брата, Яків не пустив з його братами, казав бо сам до себе: щоб не сталася з ним, мовляв, якась знегода. 5 Між іншими, що приходили, прибули й сини Ізраїля, щоб купити хліба, бо голоднеча була в Ханаан-краю. 6 Краєм же правив Йосиф, він продавав збіжжя всім людям у краї. Прийшли отож Йосифові брати і вклонилися йому лицем до землі. 7 Побачив Йосиф братів своїх та й пізнав їх, але вдавав, що він чужий їм: говорив з ними шорстко. Спитав їх: Звідкіля ви? А вони; З Ханаан-краю прийшли, купити хліба. 8 Йосиф пізнав своїх братів, але вони його не впізнали. 9 І згадав він тоді сни, які йому снились, та й каже до них: Ви підглядачі! Прийшли ви розвідати, що безборонне в країні. 10 А вони відрекли: Ні, владико! Твої раби прийшли харчів купити. 11 Всі ми сини одного чоловіка, ми люди чесні; раби твої ми, а не підглядачі. 12 Та він до них: Ні, каже, ви прийшли оглянути, що відкрите у країні. 13 Вони ж відповіли: Дванадцять нас, твоїх рабів; ми сини одного батька в Ханаан-краю. Найменший тепер з батьком, а одного немає. 14 А Йосиф до них і каже: Так воно є, як я сказав вам: ви підглядачі! 15 Ось тому перевіримо вас: як жив фараон, не вийти вам звідсіля, хіба що прийде сюди ваш найменший брат. 16 Пошліть одного з вас, нехай він приведе брата, ви ж сидітимете в’язнями у темниці. Так випробуються ваші слова, чи вони правдиві. Як же ні, – жив фараон! – ви підглядачі. 17 І посадив їх усіх на три дні в темницю. 18 На третій день, каже до них Йосиф: От що зробіть, – і залишетеся живими, бо ж я боюся Бога. 19 Як ви чесні люди, нехай один з вас, братів, зостанеться в’язнем у темниці, а ви йдіть та й везіть вашим родинам хліб, щоб не голодували. 20 Та приведіть до мене вашого найменшого брата; тоді справдяться ваші слова, й ви не помрете. Вони так і зробили. 21 Але заговорили вони один до одного: Направду провинилися ми супроти нашого брата, коли бачили, як боліла душа його, коли він благав ласки в нас, а ми не послухали; тому й найшло на нас це нещастя. 22 А Рувим відповів їм: Чи ж я вам не говорив: Не грішіть, кажу, проти дитини! Та ви не послухали. Ось тому й домагається (від нас) його крови. 23 Вони ж не знали, що Йосиф розуміє їх, бо між ними був перекладач. 24 А він відвернувся від них і заплакав. Потім обернувся до них, порозмовляв з ними, а тоді взяв з-поміж них Симеона і на їхніх очах звелів його ув’язнити. 25 По тому наказав Йосиф наповнити їхні лантухи збіжжям і повернути кожному в мішок їхні гроші та й дати їм ще харчів на дорогу. Так і зроблено. 26 І нав’ючивши своїх ослів збіжжям, відійшли звідти. 27 Коли ж один (із них) на ночівлі розв’язав свій мішок, щоб всипати ослові корму, побачив свої гроші в мішку зверха; 28 тож каже він до своїх братів: Звернули мої гроші, й вони навіть у моєму мішку! Серце в них охляло, й вони, тремтівши, говорили один до одного: Що це Бог учинив нам? 29 Прибули вони до Якова, свого батька, в Ханаан-край, і оповіли йому все, що спіткало їх, кажучи: 30 Промовляв до нас той чоловік, господар цього краю, шорстко та й узяв нас за підглядачів у краю. 31 Але ми казали йому: Ми чесні люди, ми не підглядачі. 32 Нас дванадцятеро братів, синів нашого батька; одного нема, а найменший тепер з нашим батьком у Ханаан-краю. 33 Але той чоловік, господар краю, відповів нам: От по чому я знатиму, що ви чесні: зоставте одного з ваших братів у мене, візьміть для ваших голодних родин збіжжя та й рушайте. 34 І приведіть вашого найменшого брата до мене; тоді я знатиму, що ви не підглядачі, а чесні люди. Тоді й віддам вам брата вашого, й будете приходити в цей край. 35 Та коли вони заходилися випорожнювати свої лантухи, аж тут торбинка кожного з грішми була в його мішку. Як же побачили вони й їх батько гаманці з грішми, то налякалися. 36 Тоді каже до них Яків, їхній батько: Ви робите мене бездітним. Немає Йосифа й немає Симеона, ще й Веніямина хочете забрати. Все падає на мене! 37 Тоді промовив Рувим до свого батька: Вбий, каже, двох моїх синів, як не приведу його (Веніямина) назад до тебе! Вручи його мені, і я поверну його назад тобі. 38 Та той промовив: Не піде мій син з вами, бож брат його вмер і він сам зостався. Як скоїться й з ним якесь лихо в дорозі, в яку пускаєтесь, то смутком зведете мене, сивоголового, до Шеолу.