Книга Єремії 17,18
17. Ідолопоклонство Юди та кара за нього 1-11; молитва Єремії 12-18; суботній спочинок 19-27
1 Гріх Юди – різцем залізним записаний, зубцем алмазним вирізьблений на таблиці їхнього серця і на рогах їхніх жертовників, 2 на пам’ятку їхнім дітям: – жертовники, їхні й ашери під кожним деревом зеленим, на пагорбах високих 3 і на горах у полі. Багатства твої й усі твої скарби віддам на луп; тим заплатиш за всі твої гріхи у всіх твоїх границях. 4 Ти випустиш з руки спадщину, що я тобі дав був. Зроблю тебе рабом твоїх ворогів у землі, якої ти не знаєш, бо зайнявсь вогонь мого гніву, який палатиме повіки. 5 Так говорить Господь: «Проклят той, хто уповає на людину і покладає на тіло свою силу, чиє серце відступає від Господа. 6 Він, мов та билина у степу без листя, не спроможна бачити добра, коли воно надходить, і живе на сухих місцях у пустині, на землі солоній та безлюдній. 7 Щасливий чоловік, який на Господа вповає і чия надія в Господі. 8 Він, немов дерево, посаджене над водою, що до потоку простягає своє коріння; як прийде спека, воно не боїться, і листя його зеленіє; під час посухи йому байдуже, воно не перестає родити. 9 Лукаве над усе у світі серце людське – і ледаче! Хто його збагнути може? 10 Я, Господь, вивідую серце, випробовую нутро, щоб відплатити кожному за його діяннями, за плодами його вчинків. 11 Неначе куропатва, що висиджує чужі яйця, так і той, хто придбав багатство неправно. Посередині свого життя він його втратить, а при смерті дурним виявиться.» 12 Престоле слави, вознесений споконвіку, о місце нашої святині! 13 Надіє Ізраїля, о Господи! Всі, що тебе покинули, осоромляться. Всі, що від тебе відступають, будуть викорінені з цього краю, бо вони покинули джерело води живої – Господа. 14 Вилікуй мене, о Господи, щоб я одужав, спаси мене, щоб я врятувався, бо ти – моя надія! 15 Ось вони мені говорять: «Де ж воно, те слово Господнє? Нехай вже збудеться нарешті!» 16 Однак же я не клопотався перед тобою про лихо і не бажав я дня нещастя, ти бо те знаєш! Що з уст моїх вийшло, те лежить перед твоїм обличчям. 17 Не будь страховищем для мене, бо ти прибіжище моє в лихій годині! 18 Нехай гонителі мої соромляться, мені ж не дай осоромитись; нехай вони бояться, мені ж не дай полохатися. Наведи на них лихоліття і побий, ще раз побий! 19 Так сказав мені Господь: «Іди й стань у воротях синів народу, що ними входять і виходять царі юдейські, та й на всіх брамах єрусалимських, 20 і промов до них: Слухайте слово Господнє, царі юдейські, і ви, всі юдеї, та всі мешканці єрусалимські, що входите цими брамами! 21 Так говорить Господь: Бережіться, йдеться про ваші душі! Не носіте суботнього дня жадних тягарів і не вносьте їх єрусалимськими брамами. 22 Та й не виносьте суботнього дня жадних тягарів з домів ваших і не робіть ніякого діла, а святкуйте день суботній так, як це я заповідав батькам вашим, 23 хоч вони й не слухали й не прихиляли вуха свого, а виявили себе тугошиїми, щоб не слухати й не приймати науки. 24 Коли ж ви справді послухаєте мене, – слово Господнє, – і не вноситимете дня суботнього ніякого тягару брамами цього міста та святкуватимете суботній день і не робитимете за нього ніякого діла, 25 то брамами цього міста входитимуть царі й князі, що сидять на Давидовому престолі, що їздять колісницями й кіньми, вони й князі їхні, мужі юдейські та мешканці єрусалимські. Місто це буде заселене повіки. 26 І приходитимуть з міст юдейських і з околиць єрусалимських, і з землі Веніяминової, і з рівнини, і з гір, і з півдня, та й приноситимуть усепалення й жертви, й офіри, й кадило, і приноситимуть подячні жертви у дім Господній. 27 Коли ж не послухаєте мене, щоб святкувати день Господній та не носити тягарів і не вносити їх через брами Єрусалиму дня суботнього, то я запалю вогонь у його брамах, і він пожере палаци єрусалимські й не погасне.»
18. Невдала глиняна посудина 1-17; поновна змова проти Єремії 18-23
1 Слово, що надійшло до Єремії від Господа: 2 «Устань та й іди в хату до ганчаря: там я дам тобі почути мої слова.» 3 І пішов я у хату до ганчаря, і застав його при праці на кружалі. 4 І як посудина, що її він ліпив із глини, не виходила, як то трапляється з глиною в руці ганчаря, то він робив з неї знов іншу посудину, яка йому була довподоби. 5 Тоді надійшло до мене таке слово Господнє: 6 «Чи я ж не можу вчинити з вами, доме Ізраїлів, так, як оцей ганчар? – слово Господнє. Ось те, що глина в руці ганчаря, те й ви в руці у мене, доме Ізраїля. 7 Часом постановлю я викорінити, знищити й вигубити якийсь народ або якесь царство. 8 Як же той народ, проти якого я говорив, відвернеться від свого ледарства, то я відвертаю те лихо, яке задумав йому заподіяти. 9 Часом же я постановлю збудувати й насадити якийсь народ або якесь царство, 10 а вони ж запопадуться коїти зло перед очима в мене й не слухають голосу мого; тож тоді я й скасую те добро, яке вирішив був йому сподіяти. 11 Оце ж скажи мужам юдейським і мешканцям єрусалимським: Так говорить Господь: Ось я готую на вас лихо й замислюю проти вас задуми. Тож наверніться кожен від своєї злої дороги, вчиніть добрими ваші путі й ваші вчинки. 12 Вони ж кажуть: Шкода й говорити! Ми таки ходитимемо своїм робом і кожен з нас чинитиме за впертістю свого лихого серця. 13 Тим же то так говорить Господь: Спитайте між народами, чи хто чував колинебудь таке? Жахливу мерзоту діва Ізраїлева вчинила. 14 Чи покидає сніг високу ливанську скелю? Чи висихають води по горах, які течуть холодні? 15 Мій же народ мене забув! Кадить марноті! Спотикнулись на своїх дорогах, на путях древніх, щоб блукати жахливими стежками, бездоріжжям, 16 щоб зробити свою землю запустінням, сміховищем відвічним. Кожен, хто переходитиме нею, жахнеться й похитає головою. 17 Неначе східній вітер, я розвію їх перед їхніми ворогами. Плечима, не обличчям, до них обернуся за лихої для них години.» 18 Вони сказали: «Ану вчинімо змову проти Єремії, бо й без священика закон не пропаде, ані порада без мудрого, ані слово без пророка. Нумо лишень, побиймо його власною його мовою, присікаймося до кожного його слова!» 19 Зглянься, Господи, надо мною! Послухай, що мої противники говорять. 20 Чи личить злом за добро платити? Вони ж мені копають яму. Згадай, як я стояв перед тобою, благавши добра їм, щоб відвернути від них гнів твій. 21 Віддай же за те синів їхніх на голоднечу, під меч видай самих їх. Жінки їхні нехай стануть бездітними й удовами! Мужі їхні нехай помруть мором, а юнаки їхні хай від меча в бою поляжуть. 22 З хат їхніх хай лемент лунає, коли ти зненацька наведеш на них ватагу; вони бо копають яму, щоб мене впіймати, і розставляють потай сіті на мої ноги. 23 Ти ж, Господи, знаєш усі їхні смертельні задуми проти мене. Не прости їхньої несправедливости і не змивай з-перед твого обличчя гріха їхнього. Нехай вони поваляться перед тобою, а й знищ їх у час гніву твого.