Книга Єремії 51,52

51. Сам Господь проти Вавилону

1 Так говорить Господь: «Ось я здійму проти Вавилону і проти мешканців Халдеї вітер-руїнник. 2 І пошлю на Вавилон віяльників, і вони його розвіють, і спустошать його землю, вони бо нападуть з усіх боків на нього у час нещастя.» 3 Нехай лучник не покладає лука, хай не скидає броні! Не щадіте його юнаків, вигубіте все його військо, 4 Нехай падають побиті на землі халдейській, ранені – на її майданах. 5 Бо не покинув Бог, Господь сил, Ізраїля та Юду вдовою, хоч їхня земля й повна провин проти Ізраїлевого Святого. 6 Втікайте з-посеред Вавилону і рятуй кожен свою душу, щоб вам не загинути за його беззаконство; бо це для Господа година відплати, він воздає йому належне. 7 Золотим келехом був Вавилон у руці Господній, уся земля впивалася з нього; з його вина пили народи, тим і шаліли. 8 Зненацька Вавилон впав, розбився, голосіте по ньому! Возьміте бальзаму на його рани, – може, загояться. 9 Гоїли ми Вавилон, та він не вигоївся. Покиньмо ж його, рушаймо кожен у свою землю, суд бо над ним дійшов до неба й сягнув аж поза хмари. 10 Вивів Господь на світло нашу справедливість: ходіте, оповімо на Сіоні про діло Господа, Бога нашого. 11 Гостріте стріли, наповніть сагайдаки! Господь збудив дух мідянського царя, бо його задум проти Вавилону, це – його зруйнувати, бо це Господня відплата, воздання за його святиню. 12 Підніміте стяг проти мурів вавилонських, зміцніте чату, вартових поставте, впорядіте засідку, бо що Господь задумав, те й учинив проти мешканців вавилонських. 13 О ти, що живеш над великими водами, скарбами пребагатий! Прийшов твій кінець, край твоїм здирствам. 14 Господь сил поклявся самим собою: «Сповню тебе людьми, мов сараною, і вони здіймуть переможний крик проти тебе.» 15 Він створив землю силою своєю утвердив усесвіт мудрістю своєю і своїм розумом розпростер небо. 16 Коли лунає його голос, шумлять у небі води; він підіймає хмари з кінців світу. Він творить блискавки для зливи і велить вітрам вилітати з своїх сховищ. 17 Кожен стоїть спантеличений, не може збагнути, і кожен ливар свого кумиру соромиться, бо лиш неправда те, що він вилив, і нема в ньому духу. 18 То лише порожнеча, смішні вироби, під час їхнього лихоліття вони загинуть. 19 Не така, як вони, Якова частка, бо він – Творець усього, й Ізраїль – його спадкоємства покоління, Господь сил – його ім’я. 20 Ти в мене молот, воєнне знаряддя. Тобою я повбивав народи, тобою розбивав царства. 21 Тобою я вбивав коня та їздця, тобою розбивав колісницю й візника. 22 Тобою я вбивав чоловіка й жінку, тобою я вбивав старого й молодого, тобою я вбивав хлопця й дівицю. 23 Тобою я вбивав пастуха й стадо, тобою я вбивав ратая і супрягу волів, тобою я вбивав правителів і вельмож. 24 Тепер же я відплачу Вавилонові й усім мешканцям халдейським за все зло, що вони заподіяли Сіонові в очах наших, – слово Господнє. 25 Ось я проти тебе, горо руїннице, – слово Господнє, – руїннице усього світу! Я простягну на тебе мою руку й скину тебе зо скелі, і вчиню тебе обгорілою горою. 26 З тебе не можна буде взяти ні наріжного каменя, ні каменя на підвалину, вічною пустинею будеш ти» – слово Господнє. 27 Виставте стяг у землях, сурміте між народами, озбройте народи проти нього, поскликайте на нього царства: Араратське, Міннійське й Ашкеназьке. Настановіте вождів дроти нього, наведіте коней, немов наїженої сарани. 28 Озбройте народи проти нього: мідянського царя, його правителів, усіх його вельмож і всю піддану йому землю. 29. Земля дрижить, трясеться, бо сповнюються на Вавилоні задуми Господні, щоб обернути вавилонську землю на пустиню безлюдну. 30 Вояки вавилонські припинили битву, сидять безчинно по твердинях, вичерпались у них сили, немов би жінки, стали вони. Попалено їхні житла, поламано засуви. 31 Біжить гінець назустріч гінцеві, посол на зустріч послові, щоб сповістити вавилонському цареві, що його місто з усіх боків здобуто. 32 І позахоплювано броди, підпалено твердині, збентежені військові люди. 33 Так бо говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Дочка вавилонська, мов тік під молотьбу: за малий час настануть її жнива.» 34 Пожер мене, довів мене до кінця Навуходоносор, цар вавилонський; покинув мене, мов порожній посуд. Проглинув мене, немов змій, наповнив черево своє ласощами моїми, прогнав мене. 35 Зневага моя і мої страждання на Вавилоні, – каже мешканець Сіону; а моя кров на мешканцях халдейських – каже Єрусалим. 36 Тим то так говорить Господь: «Я заступлюся за твою справу і відплачу за тебе. Я висушу його море й повисушую його джерела. 37 Вавилон стане купою розвалищ, пристановищем шакалів, страховищем і сміховищем, без мешканців. 38 Вони, як леви, рикають разом, як левенята, скиглять. 39 Саме тоді, коли розгарячаться, я справлю їм бенкет і впою їх, щоб подуріли, щоб поснули сном вічним і не прокинулись, – слово Господнє. 40 Я поведу їх на вистинання, немов ягнят, як баранів укупі з козлами.» 41 Ой, як же Вавилон був здобутий, завойована пиха всього світу? Як учинивсь Вавилон пустинею між народами? 42 На Вавилон піднялось море із шумом затопило його хвилями своїми. 43 Міста його стали пустинею, сухою землею та диким полем. Ніхто в них більш не житиме, ніякий чоловік через них не буде переходити. 44 «Я покараю Бела у Вавилоні – вирву з рота в нього те, що він проглинув. Народи вже не будуть більш до нього напливати. Вже бо й мури вавилонські впали. 45 Виходь з-посеред нього, мій народе! Рятуйте кожен свою душу від Господнього палкого гніву! 46 Нехай не мліє у вас серце і не лякається поголосок, що розійдуться по країні; одного року піде така поголоска, а другого – за нею друга. Насильство в краю запанує, вельможа на вельможу встане. 47 Тому настане час, коли я покараю кумирів вавилонських, і вся його земля осоромиться, й усі його побиті лежатимуть посеред нього. 48 Тоді над Вавилоном будуть веселитись земля й небо й усе, що на них живе, бо з півночі рушать спустошники на нього» – слово Господнє. 49 Вавилон теж мусить упасти за ізраїльтян побитих так, як за Вавилон падали побиті усього світу. 50 Ви ж, які спаслися від меча, рушайте, не спиняйтеся; згадайте про Господа здалека, нехай Єрусалим спадає вам на серце. 51 Нам було соромно, коли ми слухали наругу; стид окривав обличчя наше, чужинці бо ввійшли в святиню Господнього дому. 52 «Тому ось настануть дні, – слово Господнє, – і я покараю його кумири, і по всім краю стогнатимуть поранені. 53 Хоч би й під небо Вавилон піднявся, і хоч би укріпив на узвишші свою твердиню, таки прийдуть від мене спустошники на нього» – слово Господнє. 54 Ось чути крик із Вавилону і страшний гук розвалу з Халдейської країни! 55 Господь бо Вавилон спустошить, придушить його гамір великий. Хвилі його ревуть, немов великі води, несеться шумна луна їхня. 56 Надходить бо на нього, на Вавилон, спустошник, вояків його беруть в полон, поламано їхні луки, бо Господь – Бог відплати, відплатить точно. 57 «Я напою доп’яна князів його і його мудреців, його правителів, його начальників та його вояків; вони позасинають сном вічним і не прокинуться вже більше» – слово Царя, Господь сил йому ім’я. 58 Так говорить Господь сил: «Широкі мури вавилонські будуть зрівняні з землею, а високі брами підуть димом. Отак народи працюють лиш даремне, лиш для вогню виснажуються люди.» 59 Наказ, що його дав Єремія Сераї, синові Нерії, сина Махсеї, як той вибирався у Вавилон із Седекією, царем юдейським, на четвертому році його царювання. Серая ж був старший над приміщенням. 60 Єремія списав усе нещастя, що мало впасти на Вавилон, в одній книзі, – все те, що було писано про Вавилон. 61 І сказав Єремія Сераї: «Як прибудеш у Вавилон, гляди, прочитай усі ці слова 62 та й промов: Господи! Ти сам вирік про це місце, що воно буде зруйноване так, що на ньому не буде ні людини, ні скотини, і що воно стане вічною пустинею. 63 Отже, як прочитаєш цю книгу, прив’яжи до неї камінь та й укинь її у середину Ефрату 64 і промов: Отак утоне Вавилон і не вирине більше з того нещастя, що я пошлю на нього.» Досі слова Єремії.

52. Руїна Єрусалиму, Юда йде у неволю

1 Седекії було 21 рік, як став він царем, і царював він у Єрусалимі 11 років. Ім’я матері його – Хамутала. Була вона дочка Єремії з Лівни. 2 Чинив він зло в очах Господніх у всьому, як чинив і Йоаким. 3 Те, що діялось у Єрусалимі та в Юдеї, збудило такий гнів Господній, що він відкинув їх від обличчя свого. Седекія ж збунтувався проти царя вавилонського. 4 На дев’ятому ж році його царювання, десятого місяця, десятого дня місяця прийшов Навуходоносор, цар вавилонський, сам і все його військо, проти Єрусалиму й облягли його, й насипали навкруги нього вал. 5 Місто було в облозі до одинадцятого року царювання Седекії. 6 Четвертого ж місяця, дев’ятого дня місяця, коли голод притиснув місто, і люди не мали що їсти, 7 зроблено пролом у міському мурі, і цар та всі військові люди втекли вночі, вийшовши з міста через ворота між двома мурами коло царського саду, – хоч халдеї й облягали місто, – та й подалися дорогою у степ. 8 Але халдейське військо погналося за царем і наздогнало Седекію в степах єрихонських тоді, як усе його військо порозбігалось від нього. 9 Схопили вони царя та й повели до царя вавилонського у Рівлу, у Хамат-землю, і той вирік над ним засуд. 10 Цар вавилонський звелів повбивати синів Седекії у нього ж перед очима, та й усіх князів юдейських велів повбивати у Рівлі. 11 Седекію ж велів осліпити, закувати в кайдани, відвести у Вавилон і там посадити в тюрму аж до дня його смерти. 12 П’ятого ж місяця, десятого дня місяця, – це був дев’ятнадцятий рік царювання Навуходоносора, царя вавилонського, – Невузардан, начальник охорони, вірний слуга царя вавилонського, прибув у Єрусалим. 13 Він спалив храм Господній, царський палац і всі єрусалимські будинки; усі найкращі будинки пустив димом. 14 Військо ж халдейське, що було при начальникові охорони, повалило всі мури навкруги Єрусалиму. 15 Останок народу, що лишився у місті, й утікачів, які перейшли були до царя вавилонського, а й останок ремісників Невузардан, начальник охорони, переселив. 16 Лише частину бідніших у краю лишив Невузардан, начальник охорони, виноградарями й хліборобами. 17 Халдеї порозбивали мідяні стовпи, що були в Господньому домі, і підніжки й мідне море, що було в Господньому домі, та й позабирали усю мідь з них у Вавилон. 18 Позабирали й казани, лопаточки, ножі, кропильниці й мисочки та ввесь мідяний посуд, що вживано до богослужби. 19 Позабирав начальник охорони й чаші, кадильниці, кропильниці, казани, ліхтарі, мисочки й келехи: усе, що було з щирого золота й зо срібла. 20 Щождо двох стовпів, одного моря й дванадцятьох мідяних волів, що були під ним, та підніжків, що поставив цар Соломон для Господнього дому, то для міді з усього того посуду не було й ваги! 21 Стовпи ж ті були – кожен стовп 18 ліктів заввишки, а щоб зміряти його навкруги, треба було мотузка 12 ліктів завдовжки; товщина його була 4 пальці, а в середині кожен був порожній. 22 На стовпі був мідний вінець, 5 ліктів заввишки, з сіткою й гранатовими яблуками навколо, усе мідне. Те ж саме й на другому вінці. 23 Було ж ґранатових яблук 96, і вони звисали в повітрі, усіх же ґранатових яблук навколо сітки було – сто. 24 Начальник охорони захопив Сераю, першого священика, й Софонію, другого священика, ще й двох одвірних. 25 А з міста взяв одного скопця, що був старшиною над військовими людьми, та сімох двораків царських, що їх знайдено в місті, писаря при військовім начальникові, що збирав людей у країні до військової служби, та 60 чоловік з народу землі, що їх знайдено у місті. 26 Оцих то позабирав Невузардан, начальник охорони, та одвів їх до царя вавилонського у Рівлу; 27 а цар вавилонський повелів їх повбивати у Рівлі, в Хамат-країні. Так виселено Юду з його землі. 28 Ось скільки людей виселив Навуходоносор: на сьомому році – 3023 юдеїв; 29. на вісімнадцятому році Навуходоносора, з Єрусалиму – 832 душі; 30 на двадцять третьому році Навуходоносора Невузардан, начальник охорони, виселив 745 юдеїв. Усього: 4600 душ. 31 На тридцять сьомому році після виселення Йоахина, царя юдейського, дванадцятого місяця, двадцять п’ятого дня місяця, Евіл-Меродах, цар вавилонський, того року, як став царем, помилував Йоахина, царя юдейського, і вивів його з тюрми. 32 Він розмовляв з ним прихильно й поставив його престол над престолами інших царів, що були в нього у Вавилоні, 33 і перемінив на ньому тюремну одіж. Йоахин трапезував увесь час у нього поки життя його. 34 Його постійне утримання давав йому цар вавилонський день-у-день аж до його смерти, докіль було його життя.