Діяння Апостолів 7,8

7. Промова Стефана 1-53; і каменування його 54-60

1 А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?» 2 Він же відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з’явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані, 3 і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі. 4 Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю, в якій живете нині. 5 І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини. 6 А Бог сказав йому, що його потомство буде захожим у чужій країні, і його поневолять, і будуть гнобити чотириста років. 7 Але народ, що вони йому будуть служити, – сказав Бог, – я буду судити, а після цього вони вийдуть і служитимуть мені на оцім місці. 8 І дав йому союз обрізання, тож Авраам породив Ісаака й на восьмий день його обрізав, а Ісаак – Якова, а Яків – дванадцять патріярхів. 9 А патріярхи із заздрости продали Йосифа у Єгипет, та Бог був з ним 10 і визволив його з усіх його скорбот, і дав йому мудрість і ласку перед фараоном, царем єгипетським, а цей настановив його правителем над Єгиптом та над усім домом. 11 Аж тут настала голоднеча по всьому Єгипті й Ханаані та велике лихо, і наші батьки не знаходили поживи. 12 Зачувши ж Яків, що в Єгипті є збіжжя, послав туди перше батьків наших; 13 а другим разом Йосиф дав себе пізнати своїм братам, і фараонові стало відомим походження Йосифа. 14 А Йосиф послав і прикликав до себе свого батька Якова й усю родину – сімдесят п’ять душ. 15 От і зійшов Яків у Єгипет і помер, сам він і батьки наші. 16 І перенесли їх у Сихем, і поклали в гробі, що його Авраам був собі купив за ціну срібла в синів Хамора у Сихемі. 17 Якже наближався час обітниці, що нею Бог поклявся був Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті, 18 аж поки настав інший цар в Єгипті, що не знав Йосифа. 19 Він, обходячись підступно з нашим людом, гнобив батьків наших і змушував їх викидати власних дітей, щоб вони не жили. 20 І саме під ту пору народився Мойсей і був угодний Богу; його годовано три місяці у домі батька його. 21 Коли ж він був викинутий, взяла його дочка фараонова і вигодувала його собі за сина. 22 І Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах. 23 А як йому сповнилося сорок років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля; 24 і як він побачив, що одному з них чинили кривду, заступився за нього і відомстив покривдженого, вбивши єгиптянина. 25 Брати його, гадав собі, зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли. 26 На другий день з’явився їм, як вони бились, і єднав їх у мирі, кажучи: Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду? 27 А той, що кривдив ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і суддею? 28. Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина? 29. При цім же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив двох синів. 30 Коли минуло сорок років, з’явився йому в пустині гори Синаю ангел у полум’ї куща вогняного. 31 Мойсей, побачивши, здивувався тим видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос Господній: 32 Я – Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. – Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути. 33 Тоді Господь сказав до нього: Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш – земля свята. 34 Бачив я, бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. – 35 Оцього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? – оцього Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в кущі з’явився. 36 Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років. 37 Це той Мойсей, що сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як мене. 38 Це той що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати. 39 Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет, 40 кажучи, Аронові: Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з Єгипетського краю – не відаємо, що з ним сталося. 41 І теля зробили собі тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх. 42 І відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то написано у книзі пророків: Чи ви приносили мені заколене і жертви за сорок років у пустині, доме Ізраїля? 43 Ви носили намет Молоха і зорю бога Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас поза Вавилон. 44 У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він бачив. 45 Його наші батьки взяли і винесли з Ісусом у землю, що нею погани володіли, яких Бог вигнав був з-перед обличчя батьків наших, аж до днів Давида, 46 що знайшов ласку перед Богом і просив знайти житло для Бога Якова. 47 А Соломон збудував йому дім. 48 Та не в рукотворених проживає Всевишній як пророк говорить: 49 Небо – престол мій, земля ж – підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку? 50 Хіба то не моя рука створила те все? 51 Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви. 52 Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; 53 ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його.» 54 Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього. 55 (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, 56 і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога.» 57 Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом 58 та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло. 59 І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» 60 А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув.

8. Переслідування в Єрусалимі 1-3; Филип у Самарії 4-8; Симон ворожбит 9-25; Филип христить етіопського вельможу 26-40

1 Савло ж погоджувався з його вбивством. І настало того дня велике переслідування Церкви, що в Єрусалимі. Всі, крім апостолів, розсипались по селах Юдеї та Самарії. 2 Побожні люди поховали Стефана і зчинили великий плач по ньому. 3 Савло ж руйнував Церкву: вдираючись до хат, виволікав чоловіків та жінок і передавав їх у в’язницю. 4 Ті, отже, що порозсипались, ходили по країні й звіщали слово (Боже). 5 Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа. 6 А народ однодушне уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив, 7 бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричачи голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала. 8 Радість же була велика в тім місті. 9 А був перед тим у тому місті один чоловік, Симон на ім’я, що займався чаклунством і дивував люд самарійський та видавав себе за щось велике. 10 За ним усі від найменшого до найбільшого слідом ходили, кажучи: «Цей чоловік – сила Божа, що її звуть великою.» 11 Отож вони до нього були уважні, бо він довго дивував їх чарами своїми. 12 Та як повірили Филипові, що звіщав їм царство Боже й ім’я Ісуса Христа, христились чоловіки й жінки. 13 Увірував тоді й сам Симон і, охристившись, перебував з Филипом; а бачивши знаки й великі чуда, що робились, дивувався. 14 Довідавшися, що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Йоана. 15 Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого, 16 бо він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрищені в ім’я Господа Ісуса. 17 Тоді поклали на них руки, і вони прийняли Святого Духа. 18 Якже побачив Симон, що через накладання апостольських рук дається Дух, приніс їм гроші 19 і каже: «Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, прийняв Святого Духа.» 20 Петро ж сказав до нього: «Срібло твоє нехай з тобою буде на погибіль, бо ти за гроші думав придбати дар Божий. 21 Нема тобі у цій справі ні частки, ні спадщини, бо твоє серце не праве перед Богом. 22 Покайся, отже, за лукавство своє і проси Господа, може буде відпущена тобі ця думка твого серця; 23 бо ти, як бачу, в гіркій жовчі і путах неправди.» 24 А Симон відповів, кажучи: «Моліться ви до Господа за мене, щоб на мене ніщо не найшло з того, що ви сказали.» 25 Отож, вони, засвідчивши і звістивши слово Господнє, повернулися в Єрусалим, і благовістили чимало сіл самарійських. 26 Ангел же Господній промовив до Филипа, кажучи: «Встань та піди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалиму в Газу; вона безлюдна.» 27 І встав він і пішов. Аж ось, етіопський муж, скопець, вельможа Кандаки, етіопської цариці, що був над усім її скарбом та що прийшов був в Єрусалим на прощу, – 28. він повертався, сидячи на своїй колісниці й читаючи пророка Ісаю. 29. Сказав Дух до Филипа: «Підійди і пристань до цієї колісниці.» 30 Підбіг Филип і почув, що той читав пророка Ісаю, і сказав до нього: «Чи розумієш, що читаєш?» 31 А він відповів: «Та як можу, коли ніхто мене не наставить?» І попросив Филипа зійти й сісти біля нього. 32 Місце ж Писання, що той читав було це: «Його вели на заріз, мов овечку, мов те ягнятко перед тим, хто стриже його, безголосне; так він не відкриває рота свого. 33 В його приниженні відмовили йому суд. Рід його хто може оповісти? Життя бо його від землі вирвано.» 34 Озвався скопець і мовить до Филипа: «Скажи, будь ласка, про кого це пророк говорить? Про себе самого, чи про іншого кого?» 35 Тоді Филип відкрив уста свої і, почавши від цього Писання, благовістив Ісуса йому. 36 А коли вони їхали шляхом, прибули до води якоїсь, і скопець каже: «Он вода! Що забороняє мені охриститись?» 37 Сказав же Филип: «Коли віриш з усього серця, – можна.» Відповідаючи, сказав: «Вірю, що він є Син Божий.» 38 І повелів, щоб колісниця стала, і вони обидва – Филип та скопець – зійшли у воду і він охристив його. 39 А коли вони вийшли з води, Дух Господній пірвав Филипа, і скопець не бачив його більше; він їхав, радіючи, дорогою своєю.

40 Филип же опинився в Азоті й по дорозі звіщав Євангелію всім містам, аж поки не прийшов у Кесарію.