І Книга Макавеїв 3,4
3. Успішна боротьба проти Аполлонія та Серона 1-26; рішення володаря Антіоха 27-37; палка молитва до неба 38-60
1 Замість нього став Юда, син його, що звався Макавей. 2 Усі його брати й усі, що були пристали до його батька, йому допомагали й провадили з радістю ізраїльську війну. 3 Він поширив свого народу славу, надягнув, неначе велетень, на себе броню, оперезався військовою зброєю і розпочав війну, щоб захистити мечем табір. 4 У своїх подвигах на лева був схожий, неначе левеня, що рикає на здобич. 5 Гнав беззаконних, розшукуючи скрізь їх, палив гнобителів свого народу. 6 Присіли беззаконні, його налякавшись; усі, що коїли неправду, настрахались, бо через нього прийшла воля. 7 Він засмутив чимало царів, своїми подвигами звеселив Якова. Пам’ять про нього буде повік благословенна. 8 Він пробіг через усі міста Юдеї і винищив з неї нечестивих, відвернув гнів від Ізраїля. 9 Слава про нього рознеслась аж на край світу, і згуртував він пропащих. 10 Аполлоній зібрав поганські народи й велике військо в Самарії, щоб іти війною на Ізраїля. 11 Довідався про це Юда й, виступивши проти нього, розбив його та вбив. Чимало полягло смертельно поранені, а решта втекла. 12 Забрано в них здобич, а меч Аполлонія взяв Юда й воював ним увесь свій вік. 13 Серон, вождь сирійського війська, почувши, що Юда зібрав велику ватагу вірних йому й готових воювати, 14 сказав: «Зроблю собі ім’я й прославлюся у царстві. Тож піду проти Юди і проти його прибічників, що зневажають царський наказ.» 15 І приєднавсь до нього великий загін нечестивих, і двигнувся з ним, щоб помститись на синах Ізраїля. 16 Коли він підійшов був аж до виходу Беторону, вийшов йому навпроти Юда з маленьким військом. 17 Коли юдеї побачили табір, що насувався їм назустріч, сказали до Юди: «І як нам, яких так мало, воювати проти такої безлічі страшної? Нам, що охляли, нічого не ївши сьогодні?» 18 Юда ж відрік: «Легко й малому війську захопити в руки велике; для неба все одно врятувати багатьма чи кількома, 19 бо перемога на війні не в безмежнім війську, а в силі, що походить з неба. 20 Вони йдуть на нас, повні зухвальства й беззаконня, щоб вигубити нас разом із жінками нашими й дітьми та щоб з нас здерти здобич, 21 а ми воюємо за життя наше й за наші установи. 22 Сам Бог їх знищить перед нами, тож ви їх не бійтесь.» 23 Ледве скінчив він говорити, то кинувсь на них зненацька, і Серон із військом були розбиті. 24 Юдеї гналися за ними від Беторону вділ аж до рівнини, і полягло з них близько 800 чоловік, а решта втекла у край Філістимлянський. 25 Тоді поширився страх перед Юдою та його братами, і жах охопив довколишні народи. 26 Слава про нього дійшла аж до царя, народи ж тільки й говорили про битви Юди. 27 Аж як почув цар Антіох про ті події, розлютився вельми й звелів зібрати всі сили свого царства в одне премогутнє військо. 28 Він відчинив свою скарбницю й видав військам платню на рік, наказавши їм бути готовими на всякий випадок. 29. Та побачив він, що грошей у скарбниці стало бракувати та що податки у краї зменшились із-за неладу та злиднів, що постали у краї, бо знищені були закони, що були споконвіку, 30 тож і злякався, що не матиме змоги, як то нераз уже бувало, робити видатки на дарунки, які перед тим щедрою рукою роздавав більше, ніж попередники його, царі. 31 Вельми отяжіла його душа, й задумав він піти у Персію, щоб набрати податків з країв і зібрати силу грошей. 32 Він залишив Лісія, славного мужа з Царського роду, над державними справами від річки Ефрату до границь Єгипту, 33 та щоб опікувавсь і його сином Антіохом, аж поки сам не повернеться, 34 і передав йому половину свого війська та слонів, наказавши про всі свої наміри щодо мешканців Єрусалиму та Юдеї, 35 а саме: вислати проти них військо, щоб знищити та згладити силу Ізраїля й тих, що зостались у Єрусалимі, викорінивши й пам’ять про них у тому місці, 36 та поселити чужоземців по цілому їхньому краї і роздати їм у спадщину їхні землі. 37 Узяв цар із собою половину війська, що було зосталось, і вирушив з Антіохії, столиці свого царства, року 147; він переправився через Ефрат-ріку і проходив через горішні краї. 38 Лісій вибрав Птолемея, сина Дорімена, Ніканора й Горгія, великих мужів із царських друзів, 39 і вислав з ними 40 000 чоловік та 7000 кінноти, щоб за царським наказом ішли спустошити землю Юди. 40 Двигнувшися з усім військом, отаборились вони біля Емаусу на рівнині. 41 Почувши про них, купці краю набрали силу срібла, золота й кайданів та й прийшли в табір, щоб купити як рабів синів Ізраїля. До них пристав загін сирійців та чужоземців. 42 Побачив Юда і його брати, що становище погіршилось і що ворожі війська розташувались на їхній землі. Довідались вони також і про царський наказ, щоб цілковито винищити їхній народ, 43 і сказав кожен до свого ближнього: «Підіймім народ наш з його занепаду, воюймо за наш народ і за його святиню.» 44 Скликано збори, щоб приготуватись до битви, щоб молитись і просити ласки й милосердя. 45 Єрусалим був безлюдний, мов пустиня. Ніхто з його дітей не входив, і не виходив. Храм був потоптаний ногами. Чужинці – у твердині, що стала житлом для народів. Радість у Якова однято, сопілка з гарфою замовкли. 46 Вони зібрались і пішли у Масифу, навпроти Єрусалиму, бо у Масифі було колись місце молитви для Ізраїля. 47 Постили того дня і, надягнувши волосяниці та посипавши попелом собі голову, роздерли на собі одежу. 48 Розгорнули книгу Закону, щоб звидіти те, що погани у своїх бовванів питають; 49 принесли й священичі одежі, первоплоди й десятини; привели назореїв, що виконали час своїх обітниць, 50 і закликали голосно до неба: «Що нам чинити з цими, куди їх відвести? 51 Твоя святиня потоптана й сплюгавлена, твої священики засмучені й прибиті. 52 І ось погани змовились на нас, щоб звести нас із світу; ти знаєш, що вони кують на нас. 53 І як нам проти них устоятись, якщо ти нам не допоможеш?» 54 І засурмили й закричали вголос. 55 Після того Юда настановив начальників народу: тисяцьких, сотників, п’ятдесятників та десятників, 56 і сказав тим, що будували хату, що недавно одружились, що посадили виноградники, а й боягузам, щоб кожен з них повертавсь додому, за законом. 57 І рушив табір і розташувався на південь від Емаусу. 58 Тоді Юда сказав: «Озбройтесь і будьте відважні, будьте готові на завтра рано до бою проти цих поган, які змовилися проти нас, щоб знищити нас і храм наш, 59 бо ліпше нам у бою вмерти, ніж споглядати на злидні нашого народу й нашої святині. 60 Яка б не була воля неба, нехай вона станеться.»
4. Перемога Юди 1-35; очищення та нове посвячення святині 36-59; укріплення Сіону 60-61
1 І взяв Горгій 5000 чоловік і 1000 добірної кінноти й вирушив зо своїм військом уночі, 2 щоб напасти на юдейський табір і несподівано їх розгромити. Люди з твердині були їхніми провідниками. 3 Почув про те Юда й двигнувся зо своїми вояками, щоб ударити на царське військо під Емаусом, 4 заки воно ще розкинулось поза табором. 5 Горгій прибув уночі у табір Юди та, не знайшовши там нікого, заходився їх шукати у горах, бо він казав: «Вони від нас утікають.» 6 Як почало на день благословитись, з’явився Юда з 3000 чоловік на рівнині, але без покриття й мечів, яких вони бажали б. 7 Вони побачили поганський табір, сильний та укріплений до того ще й оточений кіннотою все було до війни вправне, – 8 і Юда сказав людям, що були з ним: «Не бійтесь, що їх така сила, й не жахайтесь їхнього натиску. 9 Згадайте, як спаслись ваші батьки в Червонім морі, коли за ними гнався фараон з військом. 10 Ось і тепер закличемо голосно до неба, щоб допомогло нам та згадало про союз із батьками й розбило перед нами оцю навалу, 11 та щоб усі народи взнали, хто той, що Ізраїля спасає та збавляє.» 12 Чужинці, підвівши очі, побачили юдеїв, що йшли їм назустріч, 13 і вийшли з табору, щоб з ними воювати. Тоді ті, що були при Юді, засурмили, 14 і почався бій. Погани були розбиті, і втекли на рівнину, 15 а ті, що були відстали ззаду, полягли всі від меча. Гналися за ними аж до Гезеру, до рівнини Ідумеї, Азоту та Ямнії, при якій полягло близько 3000 чоловік. 16 Юда, з військом завернувши з погоні, прийшов назад 17 і мовив до народу: «Не накидайтесь на здобич, бо мусимо далі воювати. 18 Горгій і його військо поблизу нас у горах. Стійте твердо тепер супроти наших ворогів, воюйте з ними, а опісля візьмете здобич спокійно.» 19 Не встиг Юда цих слів скінчити, аж ось із-за гори з’явилась частина війська 20 і побачила, що свої були примушені до втечі й що табір у вогні, бо дим, який побачили, дав знати, що сталося; 21 тож злякалися вони вельми, особливо, коли побачили військо Юди, готове до бою на рівнині, 22 і втекли всі у землю Філістимлянську, 23 а Юда повернувся тоді назад на грабунок табору. І забрано багато золота, срібла, блавату, кармазину й силу інших дорогих речей. 24 А як повернулися, то почали хвалити й благословляти небо, бо добре, бо милость його повіки. 25 Того дня ізраїльтяни осягнули велику перемогу. 26 Ті ж чужинці, що врятувались, прибувши до Лісія, оповіли все, що сталося, 27 а він, почувши те, збентеживсь і зневірився духом, бо з Ізраїлем не сталось так, як він того хотів би, й не збулось те, що цар йому звелів був. 28 Тому він другого року зібрав 60 000 добірних вояків і 5000 кінноти, щоб завоювати юдеїв. 29. Прибувши в Ідумею, вони отаборились у Бетцурі, і Юда вийшов їм навпроти з 10 000 чоловік. 30 Побачивши могутнє військо, він почав молитись і мовив: «Благословен єси, Спасителю Ізраїля, що знищив натиск велетня рукою Давида, слуги твого, що видав табір філістимлян у руки Йонатана, сина Саула та його зброєноші. 31 Отак замкни й оце військо в руці Ізраїля, твого народу. Ганьба нехай поб’є їхнє військо та їхню кінноту! 32 Нашли на них великий страх! Розбий їхню смілість, що в їхній силі. Нехай загинуть у своїй поразці. 33 Побий їх мечем тих, що тебе люблять, нехай тебе хвалять піснями всі ті, що знають твоє ім’я.» 34 Прийшло до бою, і з війська Лісія полягло близько 5000 чоловік, що впали на очах юдеїв. 35 І як побачив Лісій розгром війська свого й відвагу Юди та його вояків, що були готові чи жити, чи по-вояцькому згинути, повернувся в Антіохію, де найняв численніше військо, щоб піти знову на Юдею. 36 Тоді Юда та його брати сказали: «Оце розгромлений наш ворог! Ходім і очистьмо храм та посвятімо!» 37 І зібралось військо й пішло на гору Сіон. 38 Побачили вони храм спустошений, жертовник сплюгавлений, двері спалені, двори зарослі травою, немов у ліску або неначе десь у горах, а покої у руїнах, – 39 і розірвали на собі одежу, били себе в груди й сипали попіл собі на голову. 40 Потім упали обличчям до землі, засурмили на сполох і зняли голос до неба.
41 Тоді Юда велів своїм воякам воювати тих, що були у твердині, аж поки не очистять храму. 42 Вибрав він бездоганних священиків, ревнителів закону, 43 й очистили вони храм, забравши у нечисте місце сплюгавлене каміння. 44 Щождо сплюгавленого жертовника всепалень, то відбуто нараду, що з ним чинити, 45 і щасливо спало їм на думку зруйнувати його, щоб він не став їм ганьбою, бо погани були сплюгавили його; 46 отож його таки зруйновано, а каміння поскладано на горі храму, на підхожім місці, доки не з’явиться пророк, щоб дати про них якунебудь раду. 47 Взяли нетесаного каміння, за законом, і спорудили новий жертовник, такий, як перший, 48 і відбудували храм і все, що було в середині його, освятили двори, 49 зробили наново святий посуд і внесли ліхтар, кадильний жертовник і стіл у храм. 50 І запалили на жертовнику ладан, засвітили світичі на ліхтарі, що сяяли у храмі. 51 На стіл поклали хліби, розп’яли завіси і скінчили все, за що були взялись. 52 Двадцять п’ятого дня дев’ятого місяця – місяця Хаселев – 148 року встали вони вранці 53 і принесли, за законом, жертву на новім жертовнику для всепалень, що були зробили. 54 Жертовник був посвячений під спів пісень і під гру на гуслах, гарфах та цимбалах тієї самої пори й того самого дня, коли його погани були осквернили. 55 Увесь народ упав обличчям до землі, й поклонились та благословили небо, що дало їм перемогу. 56 Вісім день тривала посвята жертовника, і з радістю були принесені всепалення й жертви визволення й хвали. 57 Передню сторону храму приоздоблено золотими вінцями й маленькими щитами, поправлено двері й священичі покої, поставлено до них замки. 58 Вельми велика була радість у народі, а ганьба, що завдали її погани, була змита. 59 Тоді Юда та його брати й уся громада Ізраїля ухвалили, щоб дні посвяти жертовника святковано було у свою пору щороку 8 днів, починаючи від двадцять п’ятого дня місяця Хаселев, з радістю та веселощами. 60 Під ту ж саму пору обвели Сіон-гору навколо високим муром і збудували потужні башти, щоб погани, якби повернулися, знову не збурили святиню, як це зробили вони перед тим. 61 Юда поставив там залогу, щоб стерегти її; а щоб її укріпити, укріпив він і Бетсур, – щоб народ мав твердиню супроти ідумеїв.