І Книга Макавеїв 7,8

7. Алкім первосвящеником 1-25; невдатна воєнна виправа Ніканора 26-50

1 Димитрій, син Селевка, утік 151 року з Риму і, прибувши з кількома чоловіками у приморське місто, проголосив себе царем. 2 Коли він підходив до царського палацу своїх батьків, військо схопило Антіоха та Лісія, щоб привести їх до нього. 3 Довідавшись про те, він мовив: «Не показуйте мені їхніх облич!» 4 І військо їх убило, а на його царськім престолі сів Димитрій. 5 Прибули до нього всі беззаконні та нечестиві мужі з Ізраїля, з Алкімом, що хотів стати первосвящеником, 6 й обвинуватили народ перед царем, кажучи: «Юда з братами вигубив усіх твоїх друзів і нас вигнав з нашого краю. 7 Тож пошли котрогось мужа, що йому довіряєш; нехай прийде і погляне на усю ту руїну, яку той заподіяв нам і царському краєві, і нехай покарає їх і всіх тих, що їм допомагають.» 8 І вибрав цар Вакхида, з царських друзів, що правив по той бік Ріки і був великим вельможею в царстві та вірним цареві, 9 і вислав його й нечестивого Алкіма, якого назначив первосвящеником і доручив йому помститись на синах Ізраїля. 10 Пішли вони й прибули з великим військом у Юдею. Вакхид вислав послів до Юди та до його братів з мирними, але підступними словами, 11 та вони на його слова не звірилися, бо бачили, що ті прийшли з великим військом. 12 Однак, до Алкіма та Вакхида прибув гурток книжників, щоб домагатися справедливої угоди. 13 Першими із ізраїльтян були Асідеї, що прийшли до них просити миру. 14 Вони сказали: «Священик з Аронового роду прийшов з військом; він нас не покривдить.» 15 Вакхид говорив з ними мирними словами та поклявсь їм, кажучи: «Ми не заподієм ні вам, ні вашим друзям ніякого лиха.» 16 Ті повірили йому, а він схопив з них 60 чоловік і вбив їх в один день, згідно з написаним словом: 17 «Тіла святих твоїх і кров їхню розлили навкруги Єрусалиму, і нікому було їх поховати.» 18 Страх і жах напав на ввесь народ, що говорив: «Нема в них ні суду, ні правди, бо вони порушили угоду й присягу, що нею присягалися.» 19 Тоді Вакхид відступив від Єрусалиму і, отаборившись у Визеті, звелів схопити багатьох із тих, що перейшли були до нього, а й деяких з народу, повбивав їх і вкинув у великий колодязь. 20 Здавши край на Алкіма й зоставивши йому на допомогу військо, Вакхид вернувся до царя. 21 Алкім боровся за первосвященство, 22 і всі ті, що робили заколот у своєму народі, зібрались до нього, захопили юдейську землю й накоїли в Ізраїлі багато лиха. 23 Побачив Юда усе те зло, яке Алкім із своїми прибічниками чинив в Ізраїлі, а яке перевищило те, що коїли погани, 24 і став обходити всі юдейські місцевості, щоб помститися на мужах, які перебігли до ворога, і не дозволив їм більше робити наскоків на край. 25 Побачивши, що Юда з помічниками скріпився, Алкім зрозумів, що не зможе їм протистати. Повернувся отже до царя, й оскаржив їх у тяжких злочинах. 26 Тоді цар послав Ніканора, одного з своїх найславніших начальників, що ненавидів Ізраїля і був його ворогом, і наказав йому винищити той народ. 27 Прибув Ніканор у Єрусалим з великою силою і вислав до Юди та його братів послів з мирними, але підступними словами, кажучи: 28 «Чого нам битись між собою? Я прийду з невеличким супроводом, щоб вас зустрінути в мирі.» 29. Прийшов він до Юди, й обидва вони привітались мирно, але вояки були напоготові, щоб схопити Юду. 30 Довідавсь Юда, що той прийшов із підступом до нього, і, налякавшись, не хотів більше його бачити. 31 Ніканор же здогадався, що його замисли відкрито, і двигнувся війною проти Юди біля Кафарсаламу. 32 У Ніканора полягло близько 500 чоловік, а решта втекла в Давидгород. 33 Після того Ніканор зійшов на Сіон-гору. Кілька священиків із храму й дехто з старших народу вийшли, щоб його привітати мирно й показати йому всепалення, що приносилося за царя. 34 Та він, глузуючи, насміхався з них, збезчестив їх, говорив з ними згірдливо 35 й у гніві так поклявсь: «Як Юда з військом не буде сьогодні виданий мені у руки, то, коли повернуся переможцем, спалю дім цей.» І відійшов у великім гніві. 36 Священики повернулись і, ставши перед жертовником та святинею, почали плакати, кажучи: 37 «Ти вибрав дім цей, щоб у ньому прикликувано твоє ім’я та щоб він був домом молитви й благання для твого народу. 38 Пометися над цим чоловіком та над його військом: нехай від меча вони поляжуть. Згадай їхні богохульства, не дай щоб довше жили.» 39 І вийшов Ніканор з Єрусалиму й отаборився біля Бетхорону, де приєдналось до нього сирійське військо. 40 А Юда розташував свій табір – 3000 чоловік – в Адасі й почав молитись: 41 «Коли посли асирійського царя стали богохулити, вийшов твій янгол і вбив 185 000. 42 Отак розбий і нині перед нами оце військо, щоб інші знали, що він говорив богохульство на твою святиню. Суди його за його злобою!» 43 Тринадцятого дня місяця Адара війська розпочали бій; військо Ніканора було розгромлене, і сам він поліг першим у бою. 44 Побачивши, що Ніканор упав, його вояки кинули зброю й повтікали. 45 Юдеї цілий день гналися за ними, від Адаси аж до околиць Гезери, і сурмили позаду на сполох. 46 Скрізь, з усіх селищ Юдеї вийшли люди й напали на них, так що завернули їх знову проти погоні. Усі полягли від меча, ніхто з них не лишився. 47 Тоді юдеї захопили перевелику здобич, відтяли Ніканорові голову і праву руку, що її гордо він простягнув був, і принесли в Єрусалим, щоб виставити напоказ. 48 Народ був дуже радий і святкував той день, немов великий день радощів. 49 І було схвалено святкувати той день щороку тринадцятого Адара. 50 Юдея на деякий .час зазнала спокою.

8. Потуга римлян 1-16; союз Юди з Римом 17-32

1 І почув Юда про славу римлян, про їхню велику силу, про те, що вони доброзичливі супроти тих, хто пристає до них; що вони укладають дружбу з усіма тими, хто до них приходить; що то народ вельми могутній. 2 Йому оповіли про їхні війни та про їхні подвиги проти галатів, як вони цих підбили й присилували їх платити данину; 3 про те, що в Еспанії зробили, що заволоділи покладами золота та срібла, які там були; 4 про те, як своїм розумом та витривалістю підбили увесь той край, хоч край той був від них вельми далеко; про царів, що нападали на них із кінців світу, аж поки ті не знищили їх дощенту, завдавши їм великого удару; про те, як інші царі їм щороку платять данину; 5 про те, як вони в бою розбили Филипа та Персея, македонського царя, і розгромили інших, що були на них повстали; 6 про Антіоха, великого царя Азії, що двигнувся був на них війною із 120 слонами, кіннотою, колісницями та з превеликим військом, і як вони розбили його; 7 як вони взяли його живцем і примусили його самого та його спадкоємців на царському престолі платити тяжку данину, дати закладників і відступити 8 із своїх країв Індію, Мідію та Лідію, найкращі з своїх земель, що їх, забравши в нього, дали вони цареві Евменові; 9 як греки задумали піти на них, щоб звести їх зо світу, 10 та римляни, довідавшись про те, вислали проти них тільки одного воєводу, що розбив їх у бою, і багато з них полягло трупом, а їхніх жінок з дітьми він забрав у полон, здер з них велику здобич, підбив під себе край їхній, зруйнував твердині й зробив їх рабами аж по цей день. 11 Щодо решти царств та островів, які колинебудь їм спротивились, то вони їх знищили й підкорили, а з друзями своїми й з тими, що їм довіряли, зберегли дружбу. 12 Вони завоювали царів близьких і далеких. Усі про них чули, їх боялись. 13 Кому вони хочуть допомогти, щоб царювати, ті царюють, і кого хочуть, того скидають, і вони сильно зросли. 14 Однак при тому всьому, ані один з них не вклав собі на голову вінця, ані не носив багряниці, щоб у ній пишатись. 15 Вони зробили собі раду, й 320 радників радяться ввесь час про народ, щоб його справи були в доброму порядку. 16 Вони щороку довіряють владу одному, щоб правив ними та володів усім їхнім краєм. Всі слухаються одного, і ні заздрощів, ні ревнощів нема між ними. 17 І вибрав Юда Евполема, сина Іоана, сина Акко, та Ясона, сина Єлеазара, і послав їх у Рим, щоб укласти союз та дружбу 18 й щоб скинути з себе ярмо, бо бачили вони, як грецьке царство робило Ізраїля рабами. 19 Пішли ті в Рим, – дорога ж дуже довга, – і прибули доради та й, промовляючи, так сказали: 20 «Юда Макавей з братами та народ юдейський послав нас до вас, щоб укласти з вами союз та мир і щоб ви записали нас між вашими союзниками та друзями.» 21 Сподобалось тим це слово. 22 Ось відпис договору, що його римляни на бронзових таблицях написали та вислали в Єрусалим на пам’ять для юдеїв про мир та союз: 23 «Гаразд хай буде римлянам та юдейському народові на морі й на суші повіки! Нехай далеко будуть від них меч та ворог! 24 Як вибухне війна перше проти Риму чи когобудь з його союзників на всім просторі їхньої держави, 25 народ юдейський буде битись у них при боці, коли нагода їм дозволить, із щирого серця. 26 Ворогам не постачатимуть і не даватимуть ні хліба, ні зброї, ні грошей, ані суден, – як Рим постановив, – і, нічого не порушуючи, будуть вони додержувати ці зобов’язання. 27 Так само й римляни, коли б на народ юдейський напав хтось перший, будуть при боці в них із душі битись, так, як обставини те вкажуть. 28 Напасникові ні хліба, ні зброї, ні грошей, ані суден, – нічого не даватимуть, як Рим постановив, і ці зобов’язання вони будуть додержувати без обману. 29. На таких умовах римляни заключили союз з народом юдейським. 30 Коли ж по цій угоді, чи то одні, чи другі, захочуть щось додати або відняти, вони те зроблять, як їм буде завгодно, і те, що додадуть чи віднімуть, буде чинним. 31 Про лиха ж, що їх цар Димитрій завдає Юдеям, ми йому написали: Навіщо давиш своїм ярмом наших друзів та союзників – юдеїв? 32 Як ще раз будуть скаржитися на тебе, ми боронитимемо їхні права й битимемося з тобою на морі й на суходолі.»