Сираха 41,42

41. Смерть 1-13; чого соромитися 14-27

1 О смерте, гірка бо гадка про тебе для людини, що живе спокійно в своїх достатках, для того, хто безжурний і в усьому вдатний, а й хто має ще силу приймати поживу. 2 О смерте, присуд твій благодайний для людини, що вбога й уже безсила, що вельми стара, про все ж має журитись, – яка зневірилась і якій терпець увірвався. 3 Страху не май перед присудом смерти: згадай своїх попередників і тих, що ще будуть. 4 Це вирок Господній для кожного тіла: навіщо ж іти тобі проти волі Всевишнього? Ще десять, ще сто, ще тисяча років – в аді не будуть життю докоряти! 5 Огидні діти – грішників діти, а й ті, що перебувають в оселях безбожників. 6 Загине спадщина дітей грішників, завжди ганьба тяжітиме на їхньому потомстві. 7 Нечестивому батькові власні діти докоряють, бо саме через нього вони в неславі. 8 Горе вам, мужам нечестивим, що Бога Всевишнього закон полишили! 9 Народившись, ви на прокляття народжуєтесь, а вмираючи, матимете прокляття як долю. 10 Усе, що з землі, знов піде у землю, – тож нечестиві йдуть від прокляття на погибель. 11 Марнота людини – в тілі її; та не затреться ім’я побожного. 12 Про ім’я своє дбай, воно тобі лишиться над тисячі великих скарбів золотих. 13 Мало днів триває життя щасливе, та добре ім’я перебуває навіки. 14 Діти, бережіть мою науку в мирі; прихована мудрість і скарб незримий – яка бо користь із них обидвох? 15 Той кращий, хто приховує свою глупоту, ніж той, хто приховує власну мудрість. 16 Тож сором’язливі будьте згідно з моїм словом, – не добре бо піддаватись кожному стидові, та й не все всі по правді оцінюють. 17 Стидайтесь розпусти перед батьком-матір’ю, а брехні – перед князем та перед вельможею; 18 злочину – перед суддею та перед начальником, беззаконства ж – перед громадою та народом; 19 несправедливости – перед товаришем і другом, а крадіжки – перед місцем, в якому ти мешкаєш; 20 а й перед Божою правдою та союзом: на стіл із хлібом ліктями спиратись, 21 погорджувати кимсь, як приймаєш або даєш, мовчати до тих, які вітають тебе, 22 кидати оком на розпусну жінку, від співплеменника обличчя відвертати, 23 присвоювати частку чиюсь чи дарунок, заглядатися на жінку заміжню, 24 з служницею поводитись надто вільно, – не маєш наближатись до ложа її! – 25 проти друзів образливі слова пускати, – а давши їм щось, не роби докорів! – 26 повторювати чи переказувати те, що почуєш, а й робити явними слова таємні. 27 Ось тоді то й справді сором’язливим будеш, і ласку здобудеш серед усіх.

42. Чого соромитися 1-8; догляд за дочкою 9-11; жінки 12-14; похвальне слово Творцеві 15-25

1 Та таких ось речей аж ніяк не стидайся, і на особу не дивися, гріха уникаючи: 2 закону Всевишнього, ані союзу, ані вироку, який розсуджує нечестивих, 3 ні рахунку з товаришем у дорозі, ні поділу спадщини серед друзів, 4 ні точної міри в вазі й терезах, ні придбання прибутку великого чи малого, 5 ні зискової різниці при купецькому продажі, ані суворої кари для дітей, ані стусанів для раба ледачого, 6 ані запечатування, коли жінка – лиха, ані замка – там, де рук багато. 7 Хоч що б ти видавав, усе зваж і почисли, видаток і прибуток – усе запиши. 8 Не стидайся поправляти безумного й дурного, а й престарого, який з молодими сперечається: от тоді й матимеш справжню освіту, й усі тебе вихвалятимуть. 9 Дочка для батька – таємний клопіт, про неї журба йому сон проганяє: щоб не відцвіла, бува, ще замолоду, а коли заміжня, то щоб не знавісніла; 10 щоб не опоганилась, дівчиною бувши, щоб не завагітніла в батьківському домі; бувши ж із мужем, щоб не зраджувала, а й, заміжня, не залишилась неплідною. 11 Пильно наглядай за неслухняною дочкою, щоб не зробила тебе ворогів посміховиськом, поговором у місті, в народі пліток предметом, – щоб перед численними тебе не осоромила! 12 Не задивляйсь на вроду ніякої людини, не дозволяй собі з жінками сидіти: 13 бо від одежі міль виходить, а від жінки – злоба жіноча. 14 Краще чоловік лукавий, ніж споглядно добра жінка: жінка бо наводить ганьбу і сором. 15 Тепер же згадаю про діла Господні й оповім те, що я бачив: Господніми словами його діла здійснились. 16 Сонце, що світить, – на все споглядає, і твір Господній повен його слави. 17 Своїм святим Господь не зізволив оповісти про всі свої чудеса, що їх Господь Вседержитель укріпив, щоб усе тривало в його величі міцно. 18 Дослідив він безодню і серце людське, він прознає їхні наміри потаємні, бо кожним знанням Всевишній володіє, то й передбачає знаки часу. 19 Вік сповіщає минуле й майбутнє, і сліди викриває речей прихованих. 20 Ніяка думка його не минає, ніяке слово від нього не сховається. 21 Мудрістю своєю діла величні він оздобив, – він бо існує від віку до віку: йому не додано нічого, а й нічого не віднято, і ніякого дорадника він не потребує. 22 Любі всі чисто його діла, але ж те, що з них видно – то лише іскра! 23 Усе воно живе й перебуває повіки, для кожної потреби, – і все йому слухняне! 24 Усе йде до пари, одне проти одного, – він недостатнім не створив нічого. 25 Одне покріплює доброту другого, – тож хто насититься, на його велич споглядаючи?