Книга Міхея 6,7

6. Господня відплата 1-8; проти ошуканців 9-16

1 Слухайте ж, що Господь говорить: «Устань, судись перед горами, нехай пагорби чують твій голос.» 2 Слухайте, гори, Господню розправу, і зважайте, ви, землі основи, бо в Господа розправа з своїм народом, і він правуватиметься з Ізраїлем. 3 «О мій народе, що я тобі зробив? Чим тебе скривдив? Відповідай мені! 4 Я вивів тебе з Єгипетського краю і викупив тебе з дому неволі. Послав я був перед тобою Мойсея, Арона та Марію. 5 Народе мій! Згадай но, що задумав був Балак, цар моавський, що йому відповів Валаам, син Беора; від Шіттіму до Гілгалу – знати праведні діла Господні.» 6 З чим мені перед Господом з’явитись, уклонитись перед Богом Вишнім? Чи мені стати перед ним із всепаленнями, з однолітними назимками? 7 Чи будуть Господеві довподоби тисячі баранів, десятки тисяч ручаїв олії? Чи маю йому дати мого перворідня за мої переступи, плід мого лона за гріхи душі моєї? 8 Тобі сказано, о чоловіче, що є добре й чого Господь від тебе вимагає: лише чинити справедливість, любити милосердя й покірно ходити перед твоїм Богом. 9 Голос Господній кличе до міста: «Слухайте, покоління та громадо міста! 10 Хіба я можу знести бат неправильний та ефу зменшену, огидну? 11 Хіба я можу виправдати вагу лукаву та тягарці підроблені у саквах? 12 Бо багачі його, його мешканці точать брехні, і їхній язик у них в устах зрадливий. 13 Тому я й почав тебе карати й пустошити за гріх твій. 14 Ти будеш їсти, та насититись не зможеш, твій голод буде у твоїм нутрі. Набік відкладеш, але не сховаєш; а що сховаєш, те віддам мечеві. 15 Ти будеш сіяти, але не жатимеш, будеш оливки давити, але олією маститися не будеш; і виноград, – але вина не питимеш. 16 Ти бережеш звичаї Омрі й усі діла дому Ахава; ви ходите за їхніми намислами, щоб я тебе віддав на поталу, а твоїх мешканців на насміх, – і ви нестимете ганьбу народу мого.»

7. Загальна несправедливість 1-7; оновлення народу 8-10; поворот з неволі 11-13; молитва за народ 14-17; кінцевий гимн 18-20

1 Горе мені, бо я став, мов останні літні плоди, немов той виноград по винозборі: ані однієї ягідки, щоб з’їсти, ані однієї спілої вчасно смокви, яких прагну. 2 Побожні зникли з краю, нема між людьми справедливих; на кров усі роблять засідки; один на одного сіті закидає. 3 До зла їхні руки спритні; князь вимагає, суддя чинить розправу за хабар, вельможа виявляє свої забаганки, правдою крутить. 4 Найліпший з них, неначе тернина, найправедніший – немов пліт з колючок. День, оповіщений твоїми вартовими, – твоя кара – настає; тепер прийде на них тривога. 5 Не довіряйте другові, на приятеля не звіряйтесь, ба й перед тією, що лежить на твоїм лоні, стережи двері уст твоїх. 6 Бо син батька зневажає, дочка повстає на матір, невістка на свекруху, і кожному його домашні – вороги. 7 Я ж на Господа буду споглядати, надіятись на Бога мого спасіння, і мій Бог мене почує. 8 Не тішся надо мною, о мій вороже, бо хоч я впав, але я встану; хоч перебуваю в темряві, – Господь є моє світло. 9 Я буду гнів Господній нести, бо я згрішив супроти нього, аж доки не розсудить мою справу, не вчинить суду надо мною. Він виведе мене на світло, я побачу його справедливість. 10 Тоді мій ворог те побачить і сором його окриє – його, що говорив до мене: «Де Господь, Бог твій?» Очі мої дивитимуться на нього; тепер його будуть топтати, немов на вулиці грязюку. 11 День будування твоїх мурів – той день буде усунений далеко. 12 Того дня прийдуть до тебе від Ашшуру аж по міста Єгипту, від Тиру аж по Річку, від моря й до моря, від гори аж по гору. 13 Земля стане пустинею через своїх мешканців, з-за їхніх учинків. 14 Паси народ твій ґирлиґою твоєю, овець спадщини твоєї, що самі перебувають у лісі серед саду. Нехай собі пасуться у Башані та Гілеаді, як то було за днів днедавніх! 15 Як за днів виходу з Єгипту, яви нам предивні речі. 16 Народи те побачать і засоромляться, дарма, що такі сильні; на уста покладуть собі руку, вуха в них оглухнуть. 17 Вони будуть лизати порох, мов гадюка; немов тваринки, що по землі в’ються, вони, тремтівши, повилазять із своїх притулків; прийдуть зо страхом до Господа, Бога нашого, – тебе будуть боятись. 18 Хто Бог, як ти, що провину прощаєш і даруєш переступ останкові твого спадкоємства? Він не затримає гнів свій повіки, бо любить милосердя. 19 Він знову змилосердиться над нами, розтопче наші беззаконня. Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні. 20 Ти явиш твою вірність Яковові, твою ласку Авраамомі, як ти поклявсь був батькам нашим ще за днів днедавніх.