ІІ Книга Макавеїв 8,9

8. Юда Макавей 1-15; спорядження юдеїв 16-23; перемога над Ніканором 24-29; перемоги над Тимотеєм та Вакхідом 30-36

1 Тим: часом Юда Макавей і його товариші, продершись потайки в села, скликали родичів і тих, що залишилися твердо при юдействі, та й назбирали їх до 6000. 2 Вони благали Господа, щоб зглянувся над народом, який усі топтали, щоб змилувавсь над храмом, який осквернили нечестивці, 3 щоб змилосердився над містом у руїнах, яке мало бути зрівняне з землею, щоб вислухав потоки крови, які кликали до нього, 4 щоб згадав неправедну різанину невинних немовлят і богохульства, кинуті на його ім’я, і щоб обурився проти нечестивих. 5 Зібравши навколо себе численне військо, Макавей став непереможним для народів, бо гнів Божий обернувся в милосердя. 6 Кидаючися зненацька на міста й села, він палив їх; а займавши вигідні місця, проганяв ворогів чимало. 7 Особливо ж використовував він ночі, що були союзниками в таких наскоках, і слава про його відвагу рознеслась по всіх усюдах. 8 Помітивши, що Юда за короткий час багато досяг і що його успіхи дедалі зростали, Филип написав до управителя Келесирії і Фінікії Птолемея, щоб він допоміг у царських справах. 9 Тоді цей вибрав Ніканора, сина Патрокла, одного з перших друзів, і негайно вислав на чолі не менш як 20 000 війська, набраного з різних народностей, щоб вигубити ввесь народ юдейський. Він приєднав до нього також Горгія, досвідченого начальника у військових справах. 10 Ніканор задумав роздобути за продаж юдейських полонених 2000 талантів цареві на данину для римлян. 11 Отож, він вислав притьмом до приморських міст запрошення купувати юдейських полонених, обіцявши 90 рабів за один талант і навіть не думавши про кару, яка мала впасти на нього від Вседержителя. 12 Коли звістка про похід Ніканора дійшла до Юди, він сповістив тих, що були при ньому, про наближення ворожого війська; 13 тоді боягузи і які не мали віри в Божу справедливість, розбіглися по різних місцях, 14 а деякі, продавши все, що зосталося, просили Господа, щоб визволив їх від нечестивого Ніканора, який продав їх ще перед боєм, – 15 щоб визволив, якщо не заради них самих, то ради союзу з їхніми батьками та ради його величного й святого імени, яке вони прикликали. 16 Макавей зібрав своїх, числом 6000, й умовляв їх не боятися ворога, ані не лякатися великої сили поган, які неправедно нападають на них, лише – мужньо боротися, 17 не забуваючи зневаги, що її зазнало святе місце, наруги упослідженого міста та руїни батьківських звичаїв. 18 Ворог, казав він, покладається на свою зброю та на сміливість, а ми покладаємося на Бога Вседержителя, який може й тих, що на нас нападають, і ввесь світ в одну мить знищити. 19 Він нагадав їм ті заступства, які їхнім прадідам дано було за Санхериба, коли загинуло 185 000; 20 і битву в Вавилонії проти галатів, коли всього тільки 8000 юдеїв з 4000 македонців вийшли до бою, і тоді македонці захиталися, тих 8000, завдяки допомозі, що прийшла їм з неба, розгромили 120 000 і взяли силу здобичі. 21 Піддавши їм тими словами духу, так, що вони були готові хоч би й на смерть за закони та за вітчизну, розділив він своє військо на чотири частини. 22 На чолі кожної частини поставив своїх братів Симона, Йосифа та Йонатана, давши кожному по 1500 мужів. 23 Опісля, звелівши Єлеазарові читати зо святої книги, подав клич: «Поможи Боже!» Сам став на чолі першої частини, і вирушив проти Ніканора. 24 Тому що Вседержитель був для них союзником, вони вбили понад 9000 ворогів, поранили й покалічили більшу частину Ніканорового війська й усіх присилували до втечі. 25 Гроші тих, які прибули, щоб їх купити, забрали собі й гналися за ними довго; назад повернулися тільки тому, що вже не достало часу: 26 був переддень суботи, і тому не можна було далі провадити гонитву. 27 Зібравши ворожу зброю і згромадивши здобич, вони вшанували суботу, палко благословляючи й хвалячи Бога, що урятував їх у той день і поклав для них початок свого милосердя. 28 А як пройшла субота, роздали частину добичі жертвам переслідування, удовам і сиротам, а решту розділили між себе й дітей. 29. Після того урядили вони загальну молитву до милостивого Господа, в якій просили його до кінця примиритися зо слугами своїми. 30 Були в них сутички і з вояками Тимотея та Вакхида, з яких вони розгромили понад 20 000, і міцно закріпились у високих кріпостях. Велику здобич розділили вони на дві рівні частини: собі одну, а другу для жертв переслідування, сиротам і вдовам, а при тому й про старих не позабули. 31 Ворожу зброю зібрали вони вельми старанно й склали в підхожих місцях, а решту здобичі занесли в Єрусалим. 32 Вбили вони і полководця у війську Тимотея, – великого злочинця, який накоїв юдеям багато зла. 33 З нагоди свята перемоги на батьківщині спалили живцем тих, хто підпалили двері храму, а й Каіллістена, який був утік у якусь хатину; тим робом одержав він гідну відплату за своє злочинство. 34 А той тричі злочинець Ніканор, що був привів 1000 купців, щоб їм продати юдеїв, 35 був принижений завдяки Господній помочі тими, кого він уважав за останніх; він зняв з себе пишну одежу й пройшовши один-однісінький, наче раб-утікач, увесь край, прибув в Антіохію, щасливий, що не загинув разом з військом; 36 він, що взяв був на себе зібрати для римлян данину з продажу єрусалимських полонених, мусів об’явити, що юдеї мають Оборонця й що вони непереможні тому, що живуть згідно з установленими ним законами.

9. Намагання Антіоха зруйнувати святиню 1-4; Антіохова нездуга 5-10; – покаяння 11-17; – лист 18-27; – смерть 28-29

1 Під той час жалюгідним був поворот Антіоха з перських країв. 2 Він бо, увійшовши в місто, що зветься Персеполь, заходився грабувати храм і загарбувати місто. Але люди кинулися великим натовпом до зброї, і він мусів утікати; тим то Антіох, якого тубільці прогнали, мусів ганебно відступити. 3 Коли він був десь біля Еікбатапи, довідався, що сталося з Ніканором та з тими, що були при Тимотеї. 4 Лютий від гніву, задумав він помститися на юдеях за цю неславу, якої зазнав від тих, що примусили його до втечі. Тому звелів колісничникові гнати безупинно, щоб скоріше закінчити подорож. Та присуд з небес уже висів над ним; він бо хвалився в своїй гордині: «Як лиш прибуду туди, зроблю з Єрусалиму юдейське кладовище.» 5 Але Господь, який усе бачить, Бог Ізраїля, побив його якоюсь невилікувальною та невидимою недугою. Не встиг він і домовити тих слів, як напав на нього нестерпний біль у нутрі й дошкульні муки в середині; 6 і було воно повнотою слушно для того, хто стільки страшних нутряних мук завдав іншим. 7 Усе ж він не применшив своєї люті, навпаки, повний пихи і дихаючи палким гнівом на юдеїв, звелів їхати чимдуж; аж тут сталося, що він зненацька повалився з колісниці, яка мчала вельми прудко. А падаючи, вивихнув він собі всі члени тіла. 8 Тож так той, хто ще нещодавно в надлюдській своїй писі гадав, що може морським хвилям наказувати, той, хто намір мав важити на терезах найвищі гори, простягся долі, і його несли на марах; це й було для всіх блискучим доказом Божої сили. 9 З тіла цього нечестивця закишіли наверх черви, й воно, серед важких мук, ще за його життя почало розпадатися на кусні, а від смороду ціле його військо терпіло. 10 І той, хто нещодавно ще думав, що може зір небесних сягнути, того ніхто не міг більше знести: такий нестерпний, дошкульний був сморід. 11 Діткнений отак, почав тоді позбуватися тієї превеликої гордині, а під Божим бичем приходив до розуму, зазнаючи щохвилини дедалі більших болів. 12 А не мігши вже й сам стерпіти свого смороду, мовив: «Воно є справедливо коритися Богові, а не вважати себе, бувши смертним, за рівного Богові». 13 Тож нечестивий став молитися до Владики, який над ним не милосердився, і казав 14 об’явити вільним святе місто, яке ще недавно так квапився зрівняти з землею та зробити з нього кладовище; 15 юдеїв, яких вирішив був позбавити могили й разом з дітьми викинути на поталу птахам та звірюкам, – тепер усіх зрівняти з атенцями; 16 а святий храм, що його раніше був пограбував, – приоздобити щонайкращими дарами, святий же посуд увесь великодушно назад повернути; на видатки для жертвоприношень – достачати все з власних прибутків; 17 нарешті обітував зробитись юдеєм і переходивши всіма залюдненими місцевостями, вістити всемогутність Божу. 18 А що його муки не вщухали, бо справедливий суд Божий надійшов на нього й уся надія на здоров’я була марна, – він і написав до юдеїв листа, що міститься нижче й має вигляд прохання, змістом же такий: 19 «Предобрим громадянам юдеям Антіох, цар і головний начальник, щирий привіт, здоров’я і добробут вам! 20 Коли все з вами гаразд і з вашими дітьми, і коли ваші справи йдуть так, як ви хочете, я, покладаючи надію на небо, пригадую з великою любов’ю вашу пошану та доброзичливість до мене. 21 Повертавшися з країв перських і захворівши на тяжку недугу, я вважав за конечне подбати про загальну для всіх забезпеку: 22 не те, щоб мене взяла розпука щодо і здоров’я, – я бо навіть маю велику надію, що поборю цю недугу, – 23 але з огляду на те, що мій батько, як рушав походом у краї гористі, також призначав щоразу наступника, 24 щоб на випадок несподіванки або недоброї звістки, населення держави, знавши, кому довірено державні справи, не турбувалось. 25 Крім того, беручи до уваги, що довколишні володарі та сусідні царства чигають на відповідний час і очікують нагоди, я призначив царем Антіоха, сина мого, якого я не один раз, коли об’їздив горішні сатрапії, всім з вас довірив і появив. Я написав йому теж листа, що тут нижче. 26 Отож, прошу вас і заклинаю, щоб ви, пам’ятаючи на мої благодійства, які ви всі разом і кожний з вас зокрема одержали від мене, зберегли й до мого сина ту зичливість, що її маєте тепер до мене. 27 Я переконаний, що він, чинивши згідно з моїм рішенням, поводитиметься з вами лагідно й людяно.» 28 Ось так той душогуб і богохульник, терпівши жахливі муки, тому що стільки лиха завдав іншим, помер нужденно серед мук на чужині в горах. 29. Тіло його привіз Филип, його співровесник, який, боявшись Антіохового сина, подався в Єгипет до Птолемея Філометора.