Буття 19,20

19. Гріх Содому 1-14; сірка й вогонь 15-29; Лотові дочки 30-38

1 Коли обидва ангели прийшли над вечір у Содом, Лот сидів коло міських воріт. Як тільки Лот їх побачив, став їм навстрічу, вклонився лицем до землі, 2 і мовив: Прошу ж вас, люди добрі, заверніть у дім вашого слуги та заночуйте, помивши собі ноги; а раненько встанете й підете далі в дорогу свою. Та вони відповіли: Ні, ми переночуємо на майдані. 3 Однак він дуже наполягав на них, і вони завернули до нього та увійшли в його дім. А він зробив їм гостину, напікши опрісноків, і вони попоїли. 4 Ще вони не лягли, як міські чоловіки, содомські люди, від молодого до старого, увесь (без вийнятку) народ, обступили дім 5 і стали гукати до Лота та й казали: Де люди, що прийшли до тебе цієї ночі? Виведи їх до нас, хочемо їх спізнати! 6 Лот же вийшов до них до входу й, зачинивши за собою двері, 7 мовив: Брати мої, не робіть, прошу, лиха! 8 Он у мене дві дочки, що не знали ще мужа: дозвольте, я виведу їх до вас, а ви робіть собі з ними, що вам любо. Тільки цим людям не робіть нічого, бож вони ввійшли під покрівлю мого дому. 9 А ці відказали: Геть звідсіля! Прийшов не знати звідки, щоб жити, як чужинець, і хоче суд судити. Ось і навчимо тебе більше, ніж їх! І стали налягати вельми на чоловіка, себто на Лота, і підступили, щоб висадити двері. 10 Тоді мужі простягли руки, втягли Лота до себе в хату й зачинили двері; 11 людей же, що були під дверима, від найменшого до найбільшого, вдарили сліпотою, і вони марно намагалися знайти двері. 12 Тоді мужі промовили до Лота: Хто тут іще з твоїх? Зять, сини, дочки, хто б не був з твоїх у місті, виведи їх із цього місця, 13 бо ми зруйнуємо це місце, тому що великі скарги знялися проти них перед Господом, і Господь послав нас, щоб їх вигубити. 14 Лот вийшов і промовив до своїх (майбутніх) зятів, які мали взяти його дочок, кажучи: Вставайте, виходіте з цього місця, бо Господь хоче зруйнувати це місто. Та його зятям здавалося, що він жартує. 15 Коли ж займалося на світання, ангели заходилися квапити Лота, кажучи: Вставай, бери свою жінку та обох дочок, що тут з тобою, щоб не загинути тобі, як упаде на місто кара. 16 Але він зволікав. Тоді мужі взяли за руку його з жінкою та обох дочок, бо Господь пощадив його; та й вивели його й полишили за містом. 17 А як вивели їх поза місто, один сказав: Рятуй своє життя, не оглядайся позад себе й не зупиняйсь ніде в усій околиці! Тікай у гори, щоб ти не загинув. 18 А Лот: Ні бо, Господи! 19 Оце твій слуга знайшов у твоїх очах ласку й велика твоя милість, як учинив ти зо мною, вирятувавши моє життя; та я не можу втекти в гори без того, щоб не скоїлося мені лихо й щоб мені не вмерти. 20 Ось близько он те місто: туди можна б утекти – та й маленьке воно! Дозволь мені туди врятуватись; чи ж воно не досить маленьке, – щоб жити далі? 21 І відповів йому: Гаразд, зроблю тобі й цю милість, не буду руйнувати міста, про яке говориш. 22 Поспішай і втікай туди, бо я не можу нічого зробити, поки ти туди не ввійдеш. Тому й названо це місто Цоар. 23 Сонце сходило на землю, як Лот увійшов у Цоар; 24 тоді Господь зіслав на Содом та Гомору дощ із сірки й вогню Господнього з неба, 25 і винищив ті міста й усю долину та й усіх мешканців цих міст із тим, що росло на землі. 26 Жінка ж Лота озирнулась позад себе – і стала соляним стовпом.

27 Авраам же, вставши вранці, пішов на місце, де стояв був перед Господом, 28 і глянув у бік Содому та Гомори й усієї долини та й бачить: аж ось дим із землі йде вгору, наче киптява з печі. 29 І сталось, коли Бог руйнував міста округи, згадав він про Авраама й вислав Лота споміж згарищ, як руйнував ті міста, що в них жив Лот. 30 Лот же вийшов із Цоару і, зійшовши вище, осівся на горі з обома дочками, бо боявся жити в Цоарі. Він оселився в печері, він сам і обидві його дочки. 31 Тоді старша до меншої каже: Батько наш старий, та нема в краю нікого, щоб увійшов до нас, як то звичайно всі на світі роблять. 32 Ходім но, упиймо нашого батька вином та віддамось йому, щоб зберегти рід батьковий. 33 І упоїли тієї ночі вином свого батька. Увійшла старша й лягла з батьком, та він не спостеріг, ні як вона лягла, ні як устала. 34 Другого дня каже старша до молодшої: Вчора я спала з батьком. Упиймо його вином ще й цієї ночі, й увійди ти та й віддайся йому, щоб зберегти рід батьковий. 35 І впоїли вином свого батька й тієї ночі. Пішла менша й лягла з ним, та він не спостеріг, ні як вона лягала, ні як уставала. 36 І зачали обидві дочки Лота від свого батька, 37 і породила старша сина й назвала його ім’ям Моав. Він предок сьогоднішніх моавитян. 38 Менша також породила сина й назвала його ім’ям Бен-Аммі. Він предок сьогоднішніх аммоніїв.

20. Сара в Герарі 1-18

1 Звідтіля перекочував Авраам у Негев-край і оселився між Кадешом та між Шуром, перебував трохи й у (місцевості) Герар. 2 А про свою жінку Сару сказав Авраам: Вона – моя сестра. Тоді Авімелех, цар Герару, послав і забрав Сару. 3 Але Бог прийшов до Авімелеха вночі вві сні й сказав до нього: Ось ти помреш за жінку, що її взяв, бо вона заміжня. 4 Та Авімелех не зблизився до неї. Він і сказав: Господи, невже ти погубиш навіть людей безвинних? 5 Хіба ж він не казав мені: Вона – моя сестра? Та й вона сама казала: Він – брат мій. Я з чистим серцем і невинними руками вчинив це. 6 Тоді Бог сказав до нього вві сні: І я знаю, що ти вчинив те з чистим серцем, і то я стримав тебе від гріху супроти мене; тому я не допустив, щоб ти доторкавсь її. 7 Але тепер віддай жінку чоловікові, бо він пророк і заступиться за тебе, й ти будеш жити. А коли не віддаси її, то знай, що напевно вмреш, ти сам і всі ті, що є в тебе. 8 Встав Авімелех рано-вранці, прикликав усіх своїх слуг і розповів їм про це все ясно; вони тим дуже налякались. 9 По тому прикликав Авімелех Авраама і сказав йому: Що це ти вдіяв з нами? Чим же я провинився супроти тебе, що ти навів на мене й на моє царство (такий) гріх великий? Ти повівся зо мною, як не годиться поводитися. 10 Далі сказав Авімелех до Авраама: Що мав ти на оці, коли ти вчинив це? 11 Авраам же відрік: Я собі думав: нема ніякого страху Божого на цьому місці, й вони вб’ють мене заради моєї жінки. 12 Та вона таки справді моя сестра, дочка мого батька, однак не дочка моєї матері, тож стала мені за жінку. 13 Коли Бог мене вивів скитатися далеко від батьківського дому, то я сказав був їй: Зроби но мені прислугу: скрізь, куди прибудемо, кажи про мене – він, мовляв, мій брат. 14 Тоді взяв Авімелех овець і волів, слуг і слугинь та й дав Авраамові, й віддав йому Сару, його жінку. 15 І сказав Авімелех: Ось мій край перед тобою: селись, де тобі до вподоби! 16 До Сари ж мовив: Я дав ось твоєму братові тисячу срібних, це буде тобі наміткою на очі перед усіма, хто з тобою, і ти будеш виправдана в усіх. 17 Авраам же помолився Богові, й вилікував Бог Авімелеха, його жінку й його слугинь, щоб родили; 18 бо Господь був цілком замкнув кожне лоно в домі Авімелеха через Сару, жінку Авраама.