Біблія 37,38

37. Йосиф та його брати 1-4; сни 5-11; продаж Йосифа до Єгипту 12-30; батько сумує 31-36

1 Яків же проживав у краю, де пробував його батько, в Ханаан-краю. 2 Ось потомство Якова. Йосиф, маючи сімнадцять років, пас вівці зо своїми братами – а був він ще хлопець – із синами Білги та з синами Зілпи, жінок його батька. І цей Йосиф доносив своєму батькові лихі про них вістки. 3 Ізраїль любив Йосифа більше, ніж усіх своїх синів, бо він народився за його старости, і справив йому квітчасту одежу. 4 Брати ж його, бачивши, що батько любить його більше, ніж усіх братів, зненавиділи його, тож і не спроможні були з ним сумирно розмовляти. 5 А ще мав Йосиф сон, і він оповів його своїм братам, через що вони ще більше зненавиділи його. 6 Каже їм: Послухайте, прошу, цей сон, що приснився мені: 7 сниться мені, оце в’яжемо ми снопи посеред поля. Аж тут підвівся мій сніп та й стоїть, а ваші снопи поставали навкруг нього й уклонилися моєму. 8 То й кажуть до нього брати: Чи справді ти царюватимеш над нами, чи направду володітимеш нами? І зненавиділи його ще більше за його сни та за його слова. 9 Снився йому ще й другий сон; він і його розповів братам: Снився мені, каже, ще один сон, що от сонце, місяць і одинадцять зір уклонилися мені. 10 І оповів він батькові своєму теє і своїм братам, а батько насварив його і сказав йому: Що то за сон, що тобі приснився? Чи то справді прийдемо ми, я і твоя мати й твої брати, щоб уклонитися тобі до землі? 11 Тим то його брати стали йому завидувати, а батько його запам’ятав собі те. 12 Та пішли його брати пасти вівці свого батька в Сихем. 13 А Ізраїль сказав до Йосифа: Чи не пасуть твої брати вівці в Сихемі? Йди лишень, я й тебе пошлю до них. Він же відповів йому: Я тут. 14 І сказав батько до нього: Піди но, подивися, чи гаразд із твоїми братами, чи гаразд із вівцями, та принеси мені вістку. Та й послав його з долини Хеврону, й він пішов у Сихем. 15 Зустрів його якийсь чоловік, він бо блукав у полі. Цей же чоловік спитав його: Чого шукаєш? 16 Він же відрік: Братів своїх шукаю. Скажи мені, будь ласка, де вони пасуть? 17 А чоловік відповів: Вони пішли звідсіля; чув бо я, як казали: Ходімо в Дотан. І пішов Йосиф за своїми братами й знайшов їх у Датані. 18 Вони ж угледіли його здаля і, заки він до них наблизився, змовилися на нього, щоб його вбити. 19 Тож казав один до одного: Он іде той сновида! 20 Ходім та й убиймо його та й вкиньмо його в якусь копанку і скажемо: – лютий звір пожер його; тоді побачимо, що буде з його снів. 21 Почув це Рувим і врятував його з їхніх рук, – сказавши: Не вбиваймо життя! 22 Далі Рувим сказав до них: Не проливайте крови, вкиньте його в ту копанку, що в пустині, але руки на нього не накладайте. Це так, щоб його врятувати з їхніх рук і повернути його батькові. 23 І коли Йосиф прийшов до братів, вони здерли з нього квітчасту одежу, що була на ньому, 24 взяли його та й вкинули в копанку, копанка ж була порожня, води не було в ній. 25 І посідали вони їсти. Коли ж підвели свої очі, бачать – аж ось іде валка ізмаїльтян з Гілеаду, а верблюди їхні несуть бурштин, бальсам та ладан; ідуть і везуть усе те в Єгипет. 26 Тоді каже Юда до своїх братів: Що нам з того, що вб’ємо нашого брата й прикриємо його кров? 27 Нумо продаймо його ізмаїльтянам, рука ж наша нехай не буде на ньому, бо він наш брат, наше тіло. І послухали його брати. 28 Ішли ж мимо мідіянські люди, купці, а вони витягнули Йосифа з копанки та й продали ізмаїльтянам за двадцять срібняків; а ті повезли його в Єгипет.

29 Тоді повернувся Рувим до ями – аж нема Йосифа в ній. Він роздер на собі одіж, 30 і, прийшовши до братів, каже: Хлопця немає, а я – куди піду? 31 І взяли вони одежу Йосифа, зарізали козеня та й намочили одежу в крові, 32 і послали квітчасту одежу батькові з словами: Це ми знайшли. Пізнавай, чи одежа твого сина, чи ні. 33 Пізнав він її і сказав: Одіж мого сина! Звір лютий пожер його. Роздер напевно Йосифа! 34 Тоді Яків розірвав на собі одежу, накинув на бедра волосянницю та й сумував за своїм сином довго. 35 Посходилися всі його сини та всі його дочки розважати його, але він був невтішний, тільки говорив: Зійду бо, сумуючи, до свого сина, до Шеолу. І плакав за ним його батько. 36 А мідіяни продали Йосифа в Єгипті Потіфарові, двірському вельможі фараона, начальникові варти.

38. Подружжя дівера 1-11; гріх Тамари 12-19; Юда хоче викупити заставу 20-23; загроза кострища 24-26; народження близнят 27-30

1 Сталося ж того часу, що Юда відділився від своїх братів і пішов до одного адуламійця, на ім’я Хіра. 2 Побачив він там дочку одного ханаанця, на ім’я Шуа, взяв собі за жінку й увійшов до неї. 3 Вона зачала і вродила сина та й він дав йому ім’я Ер. 4 Зачала знову і вродила сина й назвала його Онан. 5 Та й ще раз вона вродила сина й дала йому ім’я Шела; а було це в Кезіві, як вона його породила. 6 Згодом узяв Юда своєму первісткові Ерові жінку, на ім’я Тамара. 7 Але Ер, первенець Юди, був лихий в очах Господніх, і Господь убив його. 8 Тож Юда сказав до Онана: Ввійди до жінки твого брата як дівер, сповни твій обов’язок, щоб зберегти потомство твоєму братові. 9 Знав же Онан, що це не його буде потомство, тож коли він увіходив до жінки свого брата, то викидав сім’я на землю, щоб не дати потомства братові своєму. 10 Не сподобалося Господові, що цей учинив, і він убив його теж. 11 Тож каже Юда Тамарі, своїй невістці: Сиди вдовою в домі свого батька, доки не виросте Шела, мій син. Бо думав собі: Якби ж то не вмер і цей, як його брати. Пішла ж Тамара до дому свого батька і відтоді сиділа там. 12 Як минуло вже чимало часу, дочка Шуа, жінка Юди, померла. І коли Юда вивершив жалобу, пішов він стригти вівці у Тімну, він і його друг Хіра з Адулламу. 13 Про те сповіщено Тамару: он, мовляв, твій свекор, іде в Тімну стригти свої вівці. 14 Тож скинула вона з себе вдовичу одежу, накрилась наміткою, затулилася та й сіла при вході в Енаїм, що при дорозі до Тімни, бо бачила вона, що Шела вже виріс, та не дали йому її за жінку. 15 Коли побачив її Юда, подумав, що то повія, бо вона своє лице заслонила. 16 Тож завернув до неї з дороги й каже: Ануж увійду до тебе! Бо не знав. що то його невістка. А вона каже: Що даси мені, як увійдеш до мене? 17 Він же відповів: Пошлю тобі козеня з отари. На це вона сказала: Чи даси завдаток, поки пришлеш? 18 А він питає: Який завдаток маю тобі дати? Вона й каже: Твою печатку, твою мотузку й твою палицю, що в твоїй руці. І дав він їй те й увійшов до неї, та й вона зачала від нього. 19 По тому вона встала, пішла додому, скинула намітку з себе й надягнула знов одіж удовицтва свого. 20 Тим часом Юда послав козеня через свого друга з Адулламу відобрати заставу від жінки, але той не знайшов її. 21 Питав він місцевих людей: Де та повія, що була в Енаїмі при дорозі? А вони відповідали: Не було тут ніякої повії. 22 Тож повернувся він до Юди й каже: Не знайшов я там її, та й місцеві люди казали: ,,Не було тут ніякої повії. 23 Тоді каже Юда: Нехай собі бере, аби з нас люди не сміялись: ось я був послав козеня, а ти не знайшов її. 24 По якихось трьох місяцях повідомлено Юду: Зблудила, мовляв, Тамара, твоя невістка, ба й більше: завагітніла вона від блуду. А Юда сказав: Нехай виведуть її геть і спалять! 25 Коли її виводили, вона послала своєму свекрові сказати: Від чоловіка, чиї оці речі, я зачала. І додала: Пізнавай, будь ласка, чиї оці речі: печатка, мотузка й палиця. 26 Тоді Юда пізнав їх і сказав: Вона слушніша від мене, бо я не дав їй Шелу, мого сина! 27 Коли ж настав їй час родити, ось – близнята в її лоні. 28 І як вона породила, висунуло одне ручку, а повитуха схопила і прив’язала до ручки червону нитку, кажучи: Це вийшло перше. 29 Та й сталось: коли воно назад потягло ручку – аж тут його брат вийшов. І каже вона: Як же ти прорвався! І назвала його ім’ям Перец. 30 По тому вийшов його брат, у якого на рученяті була червона нитка. І дала йому ім’я Зерах.