Числа 21,22
21. Знищення Ханаану 1-3; мідяний змій 4-9; Зайордання 10-20; погром аморіїв 21-32; цар Ог башанський 33-35
1 Прочув Ханаан, цар арадський, який жив у Негеві, що Ізраїль іде Атарім-шляхом, то став з ним до бою й полонив декого з них. 2 Тоді Ізраїль обрікся Господеві, кажучи: “Якщо віддаси народ цей у мої руки, то я віддам міста їхні на цілковите знищення.” 3 Вчув Господь голос Ізраїля та й віддав ханаанян в його руки, і він знищив їх та їхні міста. І названо те місце Хорма. 4 І рушили вони від Гор-гори шляхом до Червоного моря, щоб оминути Едом-землю. Та люди в дорозі підупали на дусі, 5 і почали вони нарікати на Бога й на Мойсея: “Для чого вивели ви нас із Єгипту, – щоб повмирати в цій пустелі? Хліба нема, води нема, а той легенький хліб набрид нам!” 6 Тоді Господь наслав на людей вогненних гадюк, і почали вони кусати їх. І вимерло в Ізраїля сила народу. 7 Прийшли люди до Мойсея та й кажуть: “Згрішили ми, бо говорили проти Господа й проти тебе; помолися ж до Господа, щоб віддалив від нас гадюк.” І Мойсей помолився за народ. 8 Господь же мовив до Мойсея: “Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий.” 9 І зробив Мойсей мідяного змія й повісив його на стовпі; і коли когонебудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий.
10 Вирушили сини Ізраїля далі в дорогу та й отаборилися в Овоті. 11 Рушили вони з Овоту й стали табором в Іє-га-Аварім, у пустелі, що перед Моавом на схід сонця. 12 Звідтіль же знялися й отаборилися над потоком Зеред. 13 Двигнувшися звідти, стали табором на другому боці Арнона, що в пустелі, яка виходить із краю аморіїв; бо Арнон то границя Моава, між моавитянами та аморіями. 14 Тим то й сказано у книзі воєн Господніх: Вагев біля Суфа й долина Арнона, 15 і схил долин, що простягається аж до Ар та спирається об границі Моава. 16 А звідти рушили до Бееру; це той колодязь, про котрий казав Господь Мойсеєві: “Збери народ, дам їм воду.” 17 Тоді то Ізраїль заспівав таку пісню: Угору вода з криниці, приспівуйте їй. 18 Криниця, що копали дуки, князі народу рили берлом та жезлами. – 3 пустині ж двигнулися до Маттани. 19 А з Маттани у Нахлієл, з Нахлієлу до Бамоту; 20 з Бамоту в долину, що на полях Моава до верху Пізга, який височіє над сухим степом. 21 І вислав Ізраїль посланців до Сихона, аморійського царя, щоб сказали вони: 22 “Дозволь мені перейти через твою землю; не будемо звертати ні на поля, ні на виноградники, не питимемо води з колодязів; головним шляхом ітимемо, аж поки не вийдемо поза твої границі.” 23 Та не дозволив Сихон Ізраїлеві перейти через свою землю; зібрав він увесь люд свій та й вийшов проти Ізраїля в пустелю, а прибувши до Ягци, заходився воюватися з Ізраїлем. 24 Та Ізраїль посік його мечем і посів його землю від Арнона до Яббока, аж до аммоніїв; Язер бо був границею аммоніїв. 25 І здобув Ізраїль усі міста оті й оселився в них: у Хешбоні та в усіх приналежних до нього місцевостях. 26 Бо Хешбон був містом Сихона, аморійського царя; і цей бився з попереднім моавським царем та й забрав у нього всю землю до Арнона. 27 Тим то й співають: Увійдіте до Хешбона, віщі! Хай буде відбудований, нехай постане знову місто Сихона; 28 бо вийшов вогонь із Хешбона, з міста Сихона пожежа, та й пожерла міста Моава, поглинула узвишшя над Арноном. 29 Горе тобі, Моаве! Пропав ти, народе Кемоша! Видав синів своїх він на поталу, дочок своїх у неволю Сихонові, цареві аморіїв. 30 Але на них ми ринулись, і загинув Хешбон, пропав Дівон, зруйнували ми все аж до Нофи, що близько лежить коло Медви. 31 – Отак осівсь Ізраїль у землі Аморійській. 32 Мойсей послав на розвідини до Язеру; і здобули вони приналежні до нього села та й вигнали аморіїв, що там були. 33 Потім завернули й пішли вгору шляхом до Башану. Та вийшов проти них Ог, цар башанський, сам він та ввесь люд його, воюватися з ними біля Едреї. 34 Сказав Господь Мойсеєві: “Не бійся його, бо я віддав у твої руки його й увесь народ його й увесь край його і зробиш із ним те, що зробив єси з Сихоном, царем аморійським, який жив у Хешбоні.” 35 І повбивали вони його та синів його й увесь народ його, тож не лишився ні один із них живий; і здобули його країну.
22. У степах Моава 1; Балак та Валаам 2-41
1 Вирушили сини Ізраїля та й отаборились у степах моавських, по другому боці Йордану, навпроти Єрихону. 2 Балак же, син Ціпора, довідався про все, що заподіяв Ізраїль аморіям. 3 Злякалися моавитяни вельми того люду, бо було його багато, і огорнув їх страх перед синами Ізраїля. 4 І казали моавитяни старшим мідіянським: “Ось тепер об’їсть оця голота геть усе навкруги нас, як то об’їдає віл траву в полі.” А був тоді царем моавським Балак, син Ціпора. 5 Послав він посланців до Валаама, сина Беора, у Петор, що над рікою, в землі синів його народу, щоб покликати його та й сказати: “Ось народ вийшов з Єгипту й покрив обличчя землі, та й осівся навпроти мене. 6 Тож прийди, прошу, та прокляни мені народ оцей, бо він дужчий за мене. Може, вдасться мені розбити його й вигнати з країни; бо знаю, кого ти благословиш, той благословен, кого ж прокленеш, проклят буде той.” 7 І пішли старші моавські та мідіянські з дарунками в руках за заклинання. Прийшли вони до Валаама та й переказали йому слова Балака. 8 Той же повідав їм: “Переночуйте отут сю ніч, і я дам вам відповідь так, як Господь мені скаже.” Князі моавські й зостались у Валаама. 9 Прийшов Бог до Валаама та й каже: “Що то за люди в тебе?” 10 Валаам і відказує Богові: “Балак, син Ціпора, цар моавський, послав мені сказати: 11 ось народ вийшов з Єгипту та й укрив обличчя землі; тож прийди, проклени мені його, може я подужаю його в бою і вижену геть.” 12 І каже Бог Валаамові: “Не йди з ними й народ не проклинай, він бо благословенний.” 13 Устав Валаам уранці й сказав князям Балака: “Йдіть самі у вашу країну, бо не схотів Господь дозволити мені йти з вами.” 14. Устали й князі моавські, а прийшовши до Балака, повідали: “Не схотів Валаам іти з нами.” 15 Тоді послав Балак знову князів, ще поважніших, ніж ті, й було їх більше. 16 Прибули вони до Валаама та й кажуть до нього: “Так мовить Балак, син Ціпора: Не відмовляйся, прошу, прийти до мене. 17 Я тебе вельми за те вшаную і вчиню все, що мені скажеш; прийди ж, будь ласкав, проклени мені народ отой!” 18 Відрік Валаам і повідав слугам Балака: “Навіть якби Балак давав мені дім свій, повний срібла й золота, то я не міг би переступити наказ Господа, Бога мого, ні в малому, ні у великому. 19 Але все ж таки зостаньтеся, прошу, ви й цієї ночі тут, а я довідаюся, що скаже мені Господь знову.” 20 Прийшов Бог уночі до Валаама та й каже до нього: “Та вже коли ті люди прийшли по тебе, то вставай, іди з ними; але чинитимеш тільки те, що я тобі повім.” 21 Устав Валаам уранці, осідлав ослицю і рушив у дорогу з моавськими князями. 22 Гнів Божий запалав за те, що пішов він, і ангел Господній став на шляху, щоб загородити йому: той же був верхи на ослиці й двоє слуг його з ним. 23 Уздріла ослиця ангела Господнього, що стояв на дорозі, й голий меч у руці в нього та й звернула з дороги й пішла полем. І почав Валаам бити ослицю, аби завернула на шлях. 24 Але ангел став на вузькій стежці між виноградниками: стіна з одного боку й стіна з другого боку. 25 Як же уздріла ослиця ангела, то присунулася до муру й придавила трохи Валаамову ногу; він знову став бити її. 26 Тоді ангел Господній пройшов далі наперед і став на вузькому місці, де було не спосіб звернути ні праворуч, ні ліворуч. 27 Уздрівши ж ослиця ангела Господнього, лягла під Валаамом додолу; і запалав Валаам гнівом та й запопався бити ослицю палицею. 28 Розтулив тоді Господь рота ослиці, й вона мовила до Валаама: “Що бо я скоїла тобі, що б’єш мене вже втрете?” 29 І відказав Валаам ослиці: “Бо ти глумишся з мене; був би в мене меч у руці, я вбив би тебе на місці.” 30 А ослиця до Валаама: “Чи я ж не твоя ослиця, на якій ти завжди їздив відколи живеш і аж посьогодні? Хіба я звикла так поступати з тобою?” А він до неї: Ні. 31 Тут відкрив Господь очі Валаамові, й побачив той ангела Господнього, що стояв на дорозі, та голий меч у руці в нього. І вклонився він, і припав обличчям до землі.
32 Ангел же Господній запитав його: “За що бив єси свою ослицю аж тричі? Ось я вийшов перепинити тобі дорогу, бо путь твоя супротивна мені. 33 Ослиця бачила мене й завернула передо мною оце вже тричі. Була б вона не завернула передо мною, давно вже я вбив би тебе, її ж лишив живою.” 34 І каже Валаам до ангела Господнього: “Згрішив я, та проте не знав, що стояв єси проти мене на стежці. Отож, коли воно не гаразд на твій погляд, повернусь я назад.” 35 А ангел Господній до Валаама: “Та йди вже з тими людьми, але казатимеш тільки те, що я скажу тобі.” То й пішов Валаам із князями Балаковими. 36 Як почув же Балак, що прибув Валаам, то вийшов йому назустріч в Ір-Моав, що на межі Арнона, на самому кінці границі. 37 І каже Балак до Валаама: “Хіба не посилав я посланця мого по тебе? Чого ж не прибув єси до мене? Чи то я, може, не спроможен пошанувати тебе як слід?” 38 А Валаам до Балака й каже: “Ось я прибув до тебе. Та хіба ж то Моя воля – промовляти щонебудь? Що вкладе мені Господь в уста, те й скажу.” 39 Вирушили Валаам з Балаком та й прибули в Кіріят-Хуцот. 40 Приніс Балак жертву з великої та дрібної скотини й послав Валаамові та князям, що були з ним. 41 Другого ж дня вранці взяв Балак Валаама та й вивів його вгору на Бамот-Ваал, звідки видно було край народу.