ІІ Книга Царів 7,8

7. Чудесний кінець облоги Самарії

1 Тоді Єлисей сказав: “Слухайте слово Господнє: Так говорить Господь: Завтра о цій добі міра питльованої муки буде в брамі у Самарії по одному шеклю й дві міри ячменю по одному шеклю.” 2 Осаул же, що на його руку спирався цар, відповів Божому чоловікові: “Навіть якби Господь поробив отвори в небі, чи це могло б статись?” А Єлисей сказав: “Побачиш своїми очима, та не їстимеш.” 3 Чотири чоловіки, – тому що прокажені, були при вході в брамі, – казали вони один одному: “Чого нам тут сидіти та дожидати смерти? 4 Коли відважимось увійти в місто, голод у місті, й ми там помремо; коли зостанемось тут, теж помремо; тож ходіте, та перейдім в арамійський табір; зоставлять нас живими, то житимемо; а повбивають, то помремо.” 5 Встали вони смерком, щоб іти в арамійський табір, і підійшли до краю арамійського табору, – аж там нікого! 6 Господь бо зробив так, що в арамійському таборі розляглося тупотіння коней, гуркіт колісниць та шум великого війська, так що арамії казали один до одного: “Певно ізраїльський цар найняв хеттитських та єгипетських царів, щоб прийшли й напали на нас.” 7 І кинулися смерком утікати, зоставивши свої намети, коней і ослів, – увесь табір, як стояв, – та й повтікали, аби вихопитися з душею. 8 Як же ті прокажені прийшли до краю табору, увійшли вони в один намет і, наївшись та напившись, набрали срібла, золота й одежі та й вийшли те поховати. Потім повернулись, увійшли в Другий намет і там набрали й вийшли, щоб сховати. 9 Далі ж кажуть один одному: “Не так ми зробимо! Цей день – день доброї новини. Коли мовчатимемо й чекатимемо, поки розвидниться, нас покарають. Ходімо зараз же й сповістімо про це в царському палаці.” 10 Прийшли вони, прикликали міську сторожу й розповіли їм: “Ми ходили в арамійський табір, та там нема нікого, не чути голосу людського, а тільки коні та осли поприв’язувані, й намети, як були.” 11 Тоді сторожа загукала, й перейшла вість до середини в царський палац. 12 Підвівся цар серед ночі й каже своїм слугам: “Я вам скажу, що арамії нам зробили: вони знають, що ми голодуємо, от і покинули табір, щоб сховатись у полі, та й думають: Як повиходять з міста, захопимо їх живцем і ввійдем у місто.” 13 Один же з його слуг відповів: “Нехай візьмуть 5 коней, що тут іще зостались, – як з ними щось станеться, загинуть, як і всі інші, що погинули з голоду, – та пошлімо їх на розвідини.” 14 Взяли дві пари коней, і цар послав їх до араміїв з наказом: “Ідіте й роздивітесь!” 15 І пішли вони за ними аж до Йордану, аж ось уся дорога встелена одежою та знаряддям, що покинули арамії, як зо страху втікали. Повернулись посланці та й донесли про те цареві. 16 Тоді вийшов народ і розграбував арамійський табір: міра питльованої муки була по шеклю, і 2 міри ячменю по шеклю, за словом Господнім. 17 Цар поставив того осаула, що на його лікоть спирався, вартовим при брамі, але народ розтоптав його на воротях, і він помер, за словом Божого чоловіка, що сказав, як прийшов був до нього цар. 18 І справді, коли Божий чоловік сказав був цареві: “Завтра, о цій порі в брамі у Самарії 2 міри ячменю будуть по одному шеклю, а одна міра питльованої муки по одному шеклю,” 19 то осаул відповів Божому чоловікові: “Навіть якби Господь поробив отвори в небі, чи це могло б статись?” А Єлисей сказав: “Побачиш своїми очима, та з того не їстимеш.” 20 Так і сталось із ним, бо народ розтоптав його в воротях, і він помер.

8. Єлисей заступається за шунамійку 1-6; Єлисей та Хазаел 7-15; юдейські царі: Йорам 16-24; Ахазія 25-29

1 Єлисей сказав жінці, для якої воскресив був сина: “Вставай і йди з твоєю родиною і живи, де можеш на чужині, бо Господь нашле на цю землю семилітню голоднечу, ба ось вона вже й надходить.” 2 Устала жінка і вчинила за словом Божого чоловіка й пішла з родиною та й пробувала 7 літ у Філістимлянській землі. 3 А як минуло 7 років, повернулась жінка з Філістимлянської землі й прийшла просити царя про свою хату й поле. 4 Цар же розмовляв тоді з Гехазі, слугою Божого чоловіка, говоривши: “Повідай мені про всі ті великі діла, що вчинив Єлисей.” 5 І саме тоді як він оповідав цареві, як той оживив мертвого, надійшла жінка, що Єлисей оживив її сина, щоб просити царя про свою хату й поле. І каже Гехазі: “Пане мій, царю! Оце і є та жінка, а це її син, якого Єлисей оживив.” 6 Розпитав цар у жінки, і вона йому оповіла. Тоді дав їй цар одного урядовця й повелів йому: “Гляди, щоб їй було повернено усе, що їй належить, і всі прибутки з її поля, з того часу, як вона покинула землю аж по цей день.” 7 Одного разу Єлисей пішов у Дамаск, а Бен-Гадад, арамійський цар, був хворий. І донесли йому: “Прийшов сюди Божий чоловік.” 8 Каже цар Хазаелові: “Візьми з собою гостинця, піди назустріч Божому чоловікові й спитай через нього Господа, чи я видужаю від цієї моєї недуги.” 9 Пішов Хазаел йому назустріч, узявши з собою гостинця і всього, що було найліпшого в Дамаску, – скільки 40 верблюдів могли нести. Прийшов він, став перед ним та й каже: “Син твій Бен-Гадад, арамійський цар, послав мене до тебе спитати: Чи видужаю я від цієї недуги?” 10 Єлисей йому відповів. “Іди скажи йому: Ти напевно видужаєш! Але Господь об’явив мені, що мусить умерти.” 11 Тут обличчя у нього немов завмерло, очі спинились, і Божий чоловік заплакав. 12 Хазаел спитав: “Чого, мій пане, плачеш?” Єлисей відповів: “Бо знаю, яке ти лихо заподієш Ізраїлеві: їхні міста-твердині спалиш, їхню молодь виб’єш мечем, їхніх немовляток розтопчеш і їхніх вагітних жінок порозтинаєш.” 13 Хазаел сказав: “Та що твій слуга, пес якийсь, щоб таке чинити?” Єлисей відповів: “Господь об’явив мені в видінні, що ти будеш царем над Арамом.” 14 І пішов Хазаел від Єлисея. Прийшов до свого пана, а цей його питає: “Що сказав Єлисей?” Той відповів: “Сказав, що ти напевно видужаєш.” 15 Другого дня взяв він покривало, намочив його в воді, і розпростер у нього на обличчі, й той помер, а на місце його став царем Хазаел. 16 На п’ятому році ізраїльського царя Йорама, сина Ахава, царем юдейським став Йорам, син Йосафата. 17 Було йому 32 роки, як він почав царювати, і царював він 8 років у Єрусалимі. 18 Ходив він дорогою ізраїльських царів, як чинив дім Ахава, бо дочку Ахава взяв за себе, й чинив те, що Господеві було не довподоби. 19 Та Господь не хотів вигубити Юду заради слуги свого Давида, бо він обітував йому дати світич по всі дні перед ним. 20 За його часів визволився Едом з-під Руки Юди й настановив собі власного царя. 21 Тоді Йорам з усіма колісницями вирушив під Цаїр. Встав він уночі й пробився через едоміїв, що його оточили, і через їхніх начальників над колісницями, і Народ утік до своїх наметів. 22 Так визволився Едом з-під руки Юди аж по цей день. Тоді ж відпала й Лівна, 23 Решта дій Йорама й усе, що він чинив, записане у літописній книзі юдейських царів. 24 І спочив Йорам зо своїми батьками й поховано його коло його батьків у Давидгороді. Замість нього став царем син його Ахазія. 25 На дванадцятому році ізраїльського царя Йорама, сина Ахава царя ізраїльського, юдейським царем став Ахазія, син Йорама. 26 Двадцять два роки було Ахазії, як почав царювати, і царював 1 рік у Єрусалимі. Матір його звалась Аталія, дочка Омрі, ізраїльського царя. 27 Він ходив дорогою дому Ахава й чинив те, що було не довподоби Господеві, як і дім Ахава, бо був посвоячений з домом Ахава. 28 Він вирушив з Йорамом, сином Ахава, на війну проти Хазаела, арамій-ського царя, під Рамот гілеадський, та арамійці поранили Йорама. 29 Цар Йорам повернувсь у Єзреел, щоб вигоювати рани, які завдали йому арамії під Рамотом, коли він воював з Хазаелом, арамійським царем. Ахазія ж, син Йорама, юдейський цар, прийшов у Єзреел навідатися до Йорама, сина Ахава, бо він нездужав.