Книга Єремії 13,14

13. Символічні пророцтва про зруйнування Єрусалиму

1 І так сказав мені Господь: «Іди, купи собі льняний пояс і підпережи ним собі крижі, та в воду не клади його.» 2 І купив я пояс, як заповів Господь, і підперезав собі крижі. 3 І надійшло слово Господнє до мене вдруге: 4 «Візьми пояс, що купив єси, що на крижах у тебе, встань та й піди на Ефрат і сховай його там у щілині в скелі.» 5 Пішов я та й сховав його на Ефраті, як заповідав мені Господь. 6 Як же уплило чимало часу, сказав мені Господь: «Піди на Ефрат і візьми звідти пояс, що я заповідав тобі сховати там.» 7 Пішов я на Ефрат, розшукав і взяв пояс з того місця, де його сховав був, і ось – пояс зогнив і став непридатним. 8 І надійшло до мене таке слово Господнє: 9 «Так говорить Господь: Отак я знищу гординю Юди й велику гординю Єрусалиму. 10 Цей злий народ, що не хоче слухати моїх слів, що ходить за своїм запеклим серцем і біжить слідом за іншими богами, щоб їм служити й перед ними ниць припадати, стане таким, як цей пояс, ні до чого не придатний. 11 Бо як пояс прилягає чоловікові до стану, так я пригорнув до себе ввесь дім Ізраїля і дім Юди, – слово Господнє, – щоб вони були моїм народом і славою моєю, і хвалою моєю, і окрасою моєю; та вони не послухалися. 12 Оце ж промов до них це слово: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Кожний глечик наповниться вином. Коли ж тобі відкажуть: Хіба ж ми не знаємо, що кожний глечик наповнюють вином? – 13 ти їм скажеш: Так говорить Господь: Ось я сповню вином аж до перепою всіх мешканців цієї землі і царів, що сидять на Давидовім престолі, і священиків, і пророків, і всіх мешканців Єрусалиму; 14 і порозбиваю одного об одного, батьків і синів укупі, – слово Господнє! Не помилую, не змилосерджусь і не пожалую – геть вигублю їх.» 15 Слухайте й уважайте та не зносьтеся гордо, бо це Господь говорить. 16 Воздайте Господеві, Богові вашому, за його величчю, заки ще не стемніло й заки ще ноги ваші не спотикаються по горах у сутінку. Ви чекаєте світла, та він його на тьму оберне, темряву з нього вчинить. 17 Коли ж не послухаєте цього, душа моя потай оплакуватиме гординю вашу; вона буде плакати гірко, очі мої у сльозах розпливуться, бо займуть у полон стадо Господнє. 18 Промовте до царя й до цариці: «Сядьте низенько, бо впав з голови вашої вінець вашої слави. 19 Міста на півдні позамикані, й нікому їх відчинити. Увесь Юда пішов на вигнання, – вигнання цілковите.» 20 Зведи, Єрусалиме, твої очі й подивися на тих, що йдуть із півночі. Де стадо, що було тобі віддане, ті пишні твої вівці? 21 Що скажеш, як настановить старшувати над тобою твоїх коханців, яких ти сама принадила до себе? Чи не схоплять тебе болі, як жінку, що породжує? 22 І коли скажеш у твоєму серці: За що мені таке судилось? – за превелику твою беззаконність піднято тобі поли та оголено твої ноги. 23 Хіба може чорношкірий перемінити свою шкіру або леопард – плями свої? Отак і ви, – чи зможете добро чинити, звикши зло робити? 24 «Я їх порозвіваю, мов полову, що її розвіває вітер із пустині. 25 Такий твій жереб, частка, призначена тобі від мене, – слово Господнє – бо ти мене забула й звірилась на неправду. 26 Я ж сам закину твою нижню одіж на твоє обличчя, що й сором твій буде видно. 27 Твої перелюби, твоє яріння, твоя зухвала розпуста! По пагорбах і в полі бачив я твої гидоти. Горе тобі, Єрусалиме! Очиститись не хочеш. Докіль ще будеш зволікати?»

14. Молитва Єремії під час посухи

1 Слово, що надійшло до Єремії з нагоди великої посухи: 2 «Сумує Юда, його міста зомліли, лежать на землі, сумують, і крик Єрусалиму здіймається до неба. 3 їхні вельможі посилають слуг своїх по воду: ті до криниць приходять, та води не знаходять, повертаються з порожніми жбанами. Застиджені і соромом пригнічені, голову собі покривають. 4 Земля свій урожай припинила, бо не було дощу в країні. Застиджені і соромом пригнічені хлібороби голови собі покривають. 5 Ба й лань у полі родить та й кидає своє маленьке, бо трави немає. 6 Дикі осли стають на пустарях і, мов шакали, вітерець вдихають; очі гаснуть у них, бо трави немає.» 7 Хоч наші беззаконства й проти нас свідкують, та ти, о Господи, вчини з нами імени твого ради; відступства бо наші превеликі, ми согрішили перед тобою. 8 О Господи, Ізраїля надіє, Спасителю його в скруті! Чому ти – ніби чужинець у цій країні, неначе подорожній, що зайшов, аби переночувати? 9 Чому ти – мов перелякана людина, немов чоловік, що допомогти не може? Таж ти, о Господи, єси між нами, і ми звемось твоїм ім’ям. Не покидай нас! 10 Господь про люд цей так говорить: «Люблять блукати, ніг своїх не спиняють!» За те Господь їх не любить; тепер згадав він їхні провини, і карає гріхи їхні. 11 І сказав до мене Господь: «Не заступайся за цим народом йому на добре. 12 Навіть як будуть постити, я не зважатиму на їхню молитву, та й як будуть приносити всепалення й офіри, я не прийму їх. Ні! Мечем і голодом, і мором вигублю я їх». 13 Тоді я мовив: «Ой Господи Боже! Та то ж пророки їм говорять: Не побачите меча, та й голоду у вас не буде, лише сталий мир дам вам на цьому місці.» 14 Господь же відказав мені: «Неправду ті пророки пророкують моїм ім’ям. Не посилав я їх і не повелівав їм, і не говорив до них. Оманливі видіння, марні віщування та пусті мрії серця свого – ось що вони вам пророкують. 15 Тим то так говорить Господь: Пророки, що пророкують моїм ім’ям, – я не посилав їх! – і що говорять: Ні меч, ні голод не спаде на цю землю, – від меча та голоду погинуть вони, оті пророки! 16 Люди ж, яким вони пророкують, будуть покинуті по вулицях єрусалимських від голоднечі й меча, і нікому буде їх ховати, – самі вони, жінки їхні, сини їхні й дочки їхні. Я виллю на них їхню ж злобу. 17 Промовиш до них оце слово: Хай мої очі проливають сльози день і ніч без упину, бо тяжке нещастя спіткало дівицю, дочку мого народу, вельми болюча рана.» 18 Вийду у поле, аж ось мечем побиті; увійду у місто – аж тут жах голоднечі. Пророки й священики блукають по країні безпорадні. 19 Хіба ж ти зовсім відкинув Юду? Хіба душа твоя гидує Сіоном? Чому побив єси нас так, що нема нам і ліку? Ждемо ми на мир, та добра немає; ждемо на рятунок, аж ось тривога. 20 Ми знаємо, Господи, нашу безбожність, провини батьків наших, ми бо згрішили перед тобою. 21 Не нехтуй нами, імени твого ради; не зневажай престолу величі твоєї, Згадай! Не розривай союзу твого з нами. 22 Чи ж є між марними поганськими богами такі, що б дощ спускали? Чи ж небо дає зливу? Чи ж то не ти, о Господи? Боже наш, на тебе вповаємо, бо ти твориш усе те!