Книга Єремії 7,8

7. Марна сама надія тільки на храм і на жертви

1 Слово, що надійшло до Єремії від Господа: 2 «Стань у дверях дому Господнього і промов там оце слово, скажи: Вислухайте слово Господнє, ви всі юдеї, що входите в ці двері поклонитись Господеві!» 3 Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Направте путі ваші й ваші вчинки, і я дам вам жити на цьому місці. 4 Не покладайтесь на слова оманні, а саме: Храм Господній! Храм Господній! Храм Господній! 5 Бо як ви цілковито направите путі ваші й учинки ваші, як будете чинити праведний суд мій між собою; 6 чужинця, сироту й удову не утискатимете, безвинної крови не проливатимете на цьому місці, й за чужими богами не ходитимете, собі на лихо, 7 тоді я дам вам жити на цьому місці, на землі, що я приділив батькам вашим на вічні віки. 8 Ось ви покладаєтесь на слова оманні, але воно вам не допоможе! 9 Як то? Ви крадете, вбиваєте, чужоложите, кривоприсягаете, кадите перед Ваалом, бігаєте слідом за чужими богами, що їх не знали, 10 а так приходите й стаєте передо мною в цьому домі, що носить моє ім’я, та й говорите: Ми у безпеці! – лише щоб далі коїти всі ці гидоти? 11 Чи не зробився в очах ваших дім цей, що носить ім’я моє, вертепом розбишак? Ось я, сам я це бачив, – слово Господнє! 12 Підіть лишень до мого житла, що в Шіло, де я спочатку оселив був моє ім’я, та й подивітесь, що я вчинив з ним за ледарство мого народу Ізраїля. 13 Тож і тепер – за те, що ви допускались усіх тих учинків, – слово Господнє, – хоч і говорив я до вас раз-по-раз, часто, та ви не послухали, хоч закликав я до вас, та ви не озвались, – 14 учиню так само з цим домом, що носить моє ім’я і що ви на нього покладаєтесь, та й з тим місцем, що я дав вам і батькам вашим, як учинив з Шіло. 15 Я вас відкину з-перед мого обличчя, як був відкинув усіх братів ваших, саме – усе потомство Ефраїма. 16 Ти, отже, не заступайся за народ цей, не благай і не молися за них ревно, не наполягай на мене, бо я не вислухаю тебе. 17 Хіба не бачиш сам, що вони коять по містах Юдеї, по вулицях Єрусалиму? 18 Діти збирають дрова, а батьки запалюють вогонь; жінки ж місять тісто, щоб напекти медяників небесній цариці та возлити ливні жертви чужим богам, щоб мене ображати. 19 Та чи ж мені вони допікають, – слово Господнє, – а не самим собі на свій же власний сором?» 20 Тим то так говорить Господь Бог: «Ось виллється мій гнів і моє обурення на це місце, на людей і на скотину, на польові дерева й на плоди землі, і загориться та й не згасне.» 21 Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Додавайте всепалення ваші до ваших жертв і їжте м’ясо; 22 бо я не говорив і не заповідав батькам вашим про всепалення, жертву, в той день, як я виводив їх з Єгипту, 23 лише дав їм таку заповідь: Слухайте мій голос, бо я буду Богом вашим, а ви будете людьми моїми. Ходіте кожною дорогою, що я вам вказую, щоб вам було добре. 24 Вони ж не слухали й не нахиляли вуха свого, а йшли за власними думками в запеклості свого злого серця, та й пішли назад, а не наперед, 25 від того часу, як вийшли батьки ваші з Єгипетського краю та й по цей день; і хоч я посилав до вас усіх слуг моїх пророків, часто, день-у-день, 26 ви ж не слухали мене, не нахиляли свого вуха; ні, ставали дедалі більш тугошиїми, чинили гірше, ніж батьки їхні. 27 Ти промовлятимеш до них усі ці слова, але вони тебе слухати не будуть; ти кликатимеш їх, але вони до тебе озиватися не будуть. 28 Тому скажеш до них: Це народ, що не слухає голосу Господа, Бога свого, й науки не приймає! Зникла правда, пропала з уст у них! 29. Обстрижи твоє волосся й відкинь його геть. Затягни по узвишшях жалобну пісню; Господь бо відштовхнув, відкинув народ, який викликає гнів його. 30 Бо сини Юди вчинили зло перед очима моїми слово Господнє. Поставили свої гидоти в домі, який носить моє ім’я щоб його осквернити. 31 Звели узвишшя Тофету, що у долині Бен-Гіннома, щоб там палити синів своїх і дочок своїх, чого я не заповідував і чого я й на мислі не мав. 32 Тому ось прийдуть дні, – слово Господнє, – коли це місце не зватиметься більше Тофет і долиною Бен-Гіннома, лише долиною Різанини, бо вони ховатимуть у Тофеті, – бо не стане місця. 33 А труп людей отих буде поживою птаству небесному й звіреві, що на землі, і нікому буде їх відганяти. 34 Тоді я спиню по містах Юдеї і по вулицях єрусалимських звук радощів та звук веселощів, спів молодого й спів молодої, – бо край стане пустинею.»

8. Нові дороги й погрози, марна надія на закон

1 «Того часу, – слово Господнє, – повикидають з їхніх гробів кості царів юдейських, кості князів їхніх, кості священиків, кості пророків та кості мешканців єрусалимських. 2 І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем, і перед усім військом небесним, яких вони любили, яким служили, за якими ходили, яких шукали й перед якими припадали. Їх не збиратимуть і не ховатимуть: вони погноєм будуть на землі. 3 І волітимуть ліпше вмерти, а ніж жити, усі ті, що залишаться від цього ледачого гнізда, що зостануться по всіх місцях, куди я їх повикидаю, – слово Господа сил. 4 І ще кажи їм: Так говорить Господь: Хіба ж як хтось упаде, то не встане? Або як зіб’ється з дороги, то не повернеться? 5 Чому ж ото цей люд єрусалимський відступився відступництвом тривалим, цупко тримається обману і повернутись не бажає? 6 Я пильно прислухався, та вони не говорять як треба. Ніхто не кається у своїм ледарстві, щоб сказати: Що це я вчинив? – Кожний бігом звертає з дороги, неначе кінь, що у бій стрімголов поривається. 7 Навіть і бусель у небі знає свою пору; і горлиця й ластівка, і журавель пильнують часу їхнього приходу. Народ же мій не знає Господнього розпорядку. 8 І як ви можете казати: Ми мудрі! Закон Господній з нами! Так, певно, але брехливе перо писак перетворило його на брехню. 9 Осоромились мудрі, збентежились і впіймались. Вони відкинули слово Господнє; яка ж там у них мудрість? 10 За те я віддам жінок їхніх іншим, поля їхні займанцям; бо від найменшого до найбільшого усі вони про наживу дбають. Пророки й священики – усі вони чинять обман. 11 Гоять рану народу мого легкодушно, кажучи: Мир! Мир! – коли миру немає. 12 Стидались би отакі гидоти коїти! Але вони й сорому ніякого не мають; не тямлять навіть, що то значить червоніти. Тому й попадають між тими, що впадуть; під час відвідин їхніх вони спотикнуться, – слово Господнє. 13 Я так хотів би з них врожай зібрати, – слово Господнє, – але на винограді нема грон, ані смоков на смоковниці, ба й листя – і те зів’яло. Дав я їм (заповіді), та вони їх топчуть.» 14 Чого ми сидимо? Збирайтесь, та ходімо у міста-твердині й там загинемо, бо Господь, Бог наш, згинути судив нам. Отруйною водою напоїв за те нас, що проти Господа ми згрішили. 15 Ми ждали миру, – нічого доброго не було; часу одужання, – та ось страхіття. 16 Від Дану чути іржання його коней; від звуку хропіння його жеребців уся земля трясеться. Вони прийшли й пожерли край з усім, що було в ньому; міста й їхніх мешканців. 17 «Ось бо пошлю на вас гадюк та василисків, проти яких заговору немає; і будуть вас кусати, – слово Господнє. 18 На мій біль не знаходжу ліку, серце моє в мені мліє. 19 Ось чути крик доньки мого народу з далекої країни: Хіба вже на Сіоні Господа немає? Хіба Царя його нема на ньому? – Чого своїми різьбленими ідолами мене обурюють, марнотами чужими?» 20 Жнива минули, скінчилось літо, та ми не врятувались. 21 Через рану дочки мого народу я увесь у ранах, я прибитий, жах мене огортає. 22 Хіба ж нема бальзаму в Гілеаді, хіба там лікаря немає? То чого ж дочка мого народу не приходить до здоров’я? 23 Хто моїй голові дасть воду? Моїм очам – джерело сліз, щоби я день і ніч міг плакати по забитих дочки мого народу?