Книга Йова 19,20,21
19. Іов відповідає Білдадові вдруге
1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Докіль ви будете смутити мою душу, | промовами, мене пригноблювати? 3 Оце вже десять раз мене ви образили, | і не стидаєтесь мене зневажати. 4 Коли я справді завинив, | то провина моя на мені зостанеться. 5 Коли вам справді любо величатись надо мною | та закидати мені мою ганьбу, 6 то знайте, що Бог мене придавив, | обвів мене навколо сіткою своєю. 7 Як закричу: Насилля! – ніхто не чує; | коли закличу – немає суду! 8 Загородив мені дорогу, перейти не можу; | і на стежки мої поклав пітьму. 9 Здер з мене мою славу, | вінець ізняв з голови у мене. 10 Руйнує мене навкруги, я пропадаю; | неначе дерево, надію в мене вириває. 11 Палає гнівом проти мене, | за ворога собі вважає. 12 Його загони купою прибули, | насипали дорогу проти мене | й облягли кругом намет мій. 13 Братів моїх він віддалив від мене, | і мої знайомі відчужилися від мене. 14 Близькі мої ізникли, | друзі мої мене забули, 15 Мої домашні й мої слугині мене вважають за чужинця, | я зайдою в їхніх очах зробився. 16 Кличу мого слугу – не відповідає, | хоч я і власними устами його прошу. 17 Жінка моя гидує моїм подихом, | я став гидким синам мого лона, 18 а й малі діти мене зневажають. | Як підведусь, вони глузують з мене. 19 Гордують мною усі мої найсердечніші друзі; | а ті, що я любив, обернулись проти мене. 20 Тіло у мене згнило в моїй шкірі, | а кості мої вистають з-під шкіри, як зуби. 21 Змилуйтеся, змилуйтесь надо мною, мої друзі, | бо рука Божа мене доторкнулась! 22 Чому, як Бог, женетеся за мною, | не насичуєтеся моїм тілом? 23 О, якби мої слова були записані, | якби вони були вириті на міді! 24 Різцем залізним і олив’яним | видовбані у скелі повіки! 25 Я знаю – Захисник мій живе, | і останнім він устане над порохом. 26 Позбавлений навіть шкіри, я встану; | і в моїм тілі побачу Бога. 27 Я сам його узрю, очі мої побачать, | а не хтось інший; | серце у мене в грудях ниє! 28 Якщо ви мислите: За що б нам його переслідувати, | яку зачіпку знайти нам на нього? – 29. то бійтеся меча для себе, | бо гнів проти провин палає, | щоб знали, що суд буде.»
20. Цофар відповідає Іовові вдруге
1 Заговорив Цофар з Наамату й мовив: 2 «Думки мої спонукують мене відповідати, | та й неспокій той, що в мені. 3 Я вислухав докір, для мене образливий, | але мій розум шепоче, що маю відповісти. 4 Чи ти не знаєш, що від віків, | з того часу, коли постала на землі людина, 5 веселощі безбожного короткі | і радість нечестивого хвилева? 6 Навіть якби під небеса піднявсь він зростом, | і голова його сягала аж до хмари, 7 мов привид, пропаде навіки. | Хто його бачив, питатиметься: Де він? 8 Він зникне, наче сон, його не знайдуть більше, | немов нічна мара, він щезне. 9 Око, що бачило його, не бачитиме його ніколи, | і не вглядить його вже більш його оселя. 10 Діти його відшкодують убогих, | руки його повернуть назад його багатство. 11 Кості його повні юнацького запалу, | але він разом з ним ляже в порох. 12 А коли зло було йому солодке в роті, | і він ховав його у себе під язиком, 13 беріг його, не покидав його, | тримав його під піднебінням, 14 то їжа ця в його нутрі зіпсується, | отрутою гадючою візьметься в його нутрощах. 15 Він виблює добро, що був проглинув; | Бог вирве його з живота у нього. 16 Отруту ссав гадючу – | його уб’є язик зміюки! 17 Він не вздріє вже річок олії, | ані потоків меду й молока. 18 Трудом набуте поверне, проковтнути не зможе; | плодом свого прибутку не буде радіти. 19 Бо він гнобив і покидав убогих, | пограбував дім, замість його будувати. 20 Бо черево його не відало наситу, | від його скупощів не можна було врятуватись. 21 Від його ненажерства ніхто не міг спастися; | тим то і не буде тривким його щастя. 22 У повноті достатків йому стане тісно, | всяке нещастя впаде на нього. 23 Саме коли він наповнятиме живіт свій, | Бог зішле на нього жар свого гніву, | пустить дощем на його тіло стріли. 24 Якщо ухилиться від зброї із заліза, | то його прошиє лук мосяжний. 25 Стріла пройде йому навиліт через спину, | крізь жовч його пройде спис блискучий; | великий жах упаде на нього! 26 Тьма-тьменна таємно для нього уготована. | Вогонь, що ніхто не роздмухав, пожере його; | він знищить і те, що лишиться в його наметі. 27 Небо відкриє його несправедливість | і земля встане проти нього. 28 Його домівку змиє повінь, | що розіллється в день Божого гніву, 29. Ось яка доля грішника від Бога, | спадщина, що випаде йому від Бога.»
21. Іов відповідає Цофарові вдруге
1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Вважайте, слухавши, на моє слово, | і нехай воно втішить вас. 3 Стерпіть мене, я буду говорити; | як виговорюся – насміхайтесь. 4 Чи ж то на людину моя скарга? | Як тут не бути нетерплячим? 5 Вважайте ж мені: ви вжахнетесь, | затулите рукою уста ваші. 6 Я сам, коли подумаю про те, здригаюсь, | і моє тіло охоплює тремтіння. 7 Чому живуть оті нечестиві, | старіються та й ще багатіють? 8 Їхні діти гараздують перед ними, | нащадки їхні ростуть у них перед очима. 9 Домівки їхні від страху безпечні, | і бича Божого нема над ними. 10 Їхній бик запліднює, не знемагає; | корова їхня телиться, не скидає. 11 Вони пускають бігати дітей своїх, мов овець, | й малеча їхня гарцює. 12 Виспівують під бубон та під цитру, | і веселяться під сопілки голос. 13 Провадять дні свої у щасті, | і сходять до Шеолу в мирі. 14 А, проте, Богові казали: „Відступи від нас! | Доріг твоїх не хочемо ми знати! 15 Що він таке, отой Всемогутній, щоб нам йому служити? | І що за користь нам його благати? 16 Чи ж їхнє щастя не в них у руках? | Чи ж рада злих від нього не далека? 17 Чи, може, світло у безбожних раз-у-раз гасне | і падає на них нещастя? | Чи часто у своєму гніві він їх губить, 18 так, що вони стають, немов солома перед вітром, | немов полова, що її здіймає вихор? 19 А, може, Бог зберігає його кару для його дітей? | Ні! Нехай відплатить йому самому, щоб сам теє відав! 20 Нехай побачить власними очима своє горе, | і з гніву Всемогутнього хай вип’є! 21 Яка йому журба про дім свій після нього, | коли число місяців у нього пораховане? 22 Чи то ж нам Бога знання вчити, | коли він судить щонайвищих? 23 Один умирає повний сили, | повнотою щасливий та безпечний. 24 Стегна у нього повні ситі, | кості його набиті шпигом. 25 А другий умирає наболілою душею, | не скуштувавши щастя. 26 Разом лягають у порох, | їх черва вкриває! 27 Я знаю добре думки ваші | та замисли, що проти мене куєте. 28 Ви кажете: Де дім вельможі? | Де намет, що грішники у ньому жили? 29. Хіба ви не питали тих, що у світах бували, | над досвідом їхнім не розмишляли, 30 що в день біди лихий щаджен буває, | що у день гніву він веселий? 31 Хто йому закине його поведінку ввічі, | і те, що він накоїв, хто йому відплатить? 32 Коли ж його внесуть на цвинтар, | над гробом своїм він чатує. 33 Скиби землі йому солодкі. | За ним ідуть усі люди, а перед ним – нема й ліку! 34 Що вони варті, ваші втіхи марні? | Таж відповіді ваші – лиш омана!»