Книга Йова 3,4,5
3. Іов гірко скаржиться
1 Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день. 2 Він почав говорити й мовив: 3 «Нехай загине день, коли я народився | і ніч, що сказала: Зачався чоловік! 4 Той день хай стане тьмою, | хай Бог з висоти не згадує про нього, | нехай світло не сяє над ним, 5 нехай його перекреслить тьма й тінь чорна, | нехай над ним повисне хмара, | нехай густий туман його збентежить. 6 А ніч оту хай ухопить темрява, | нехай не лічиться з днями року, | у місяців число нехай не входить! 7 Та ніч нехай буде безплідна, | радість до неї хай не завітає. 8 Хай проклянуть її ті, що проклинають день, | ті, що готові розбудити Левіятана. 9 Нехай померхнуть зорі її світанку, | нехай чекає світла, та даремно, | нехай повік зорі не бачить, 10 тому що не замкнула | дверей мені в утробі | й горя від очей моїх не скрила. 11 Чому, вже у лоні матері, не вмер я, | як вийшов з утроби, не загинув? 12 Навіщо прийняли мене коліна? | Навіщо було мені ссати груди? 13 Тепер лежав би, спочивав би я, | спав би й мав би спокій 14 з царями й радниками краю, | які споруджують собі могили; 15 або з князями, що мають золота багато | і що наповнюють свої палати сріблом; 16 і не було б мене, як закопаного викидня, | чи як немовляток, що не бачили світу. 17 Там не шаліють більше злочинці, | там спочивають знеможені, 18 там же спокійні в’язні, | не чують крику посіпаки. 19 Малий, великий, там вони обидва, | і раб від свого пана вільний. 20 Пощо дає він світло бідоласі, | і життя тим, яким на серці гірко? 21 Тим, що виглядають смерти, а її немає, | тим, що шукають її більш, ніж скарбів; 22 тим, що радіють без міри, | веселяться, коли знайдуть домовину! 23 Людині, що її дорога закрита, | що її Бог огородив навколо? 24 Зідхання стало мені хлібом, | як вода, линуть мої скарги, 25 бо страх, якого я побоювався, напав на мене, | і те, чого лякавсь я, надійшло на мене. 26 Нема мені ні миру, ні спокою, | нема відради, прийшов на мене клопіт.»
4. Еліфаз картає Іова
1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив: 2 «І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе? 3 Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки. 4 Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили. 5 Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь! 6 Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання – путів твоїх невинність? 7 Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені? 8 Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх. 9 Від Божого подуву вони гинуть,| від подиху гніву його зникають. 10 Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться. 11 Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч. 12 І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього, 13 серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий. 14 Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися, 15 і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба. 16 Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос: 17 Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим? 18 Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки, 19 оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять. 20 Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки. 21 Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»
5. Еліфаз доручає звернутися до Бога
1 «Клич, отже, коли є хто, щоб озвавсь до тебе! | До кого із святих хочеш звернутись? 2 Отак безумного досада вбиває, | і дурного губить завзяття. 3 Я бачив, як дурний пускав коріння, | але прокляв умить свою домівку. 4 Далеко від спасіння його діти, | їх топчуть, вони без оборонця при брамі. 5 Те, що вони пожали – голодний поїдає, | та ще й до сховку забирає, | а спрагнений глитає їхнє майно. 6 О, ні! Біда не з-під землі береться, | й не на ниві родиться недоля. 7 Ні! Чоловік призводить лихо, | як іскри, що летять угору. 8 Я б, однак, звернувсь до Бога, | я виклав би мою справу перед Богом, 9 що творить діла великі й недослідимі, | чуда без ліку, 10 що дає дощ на землю і що на ниви посилає воду; 11 щоб смиренних підійняти вгору | і засмученим дати дізнати щастя. 12 Він розбиває думки хитрих | і руки їхні не виконують їхніх задумів. 13 Він ловить мудреців їхнім же лукавством | і рада крутіїв сходить нінащо. 14 Вони вдень натикаються на пітьму, | немов уночі, ходять навпомацки опівдні. 15 Він бідного рятує з їхньої пащі, | і з руки сильного сіромаху, 16 й отак є нещасному надія, | і неправда затуляє рот свій. 17 Блажен той чоловік, якого Бог картає! | Тож не цурайся Всемогутнього науки. 18 Бо він поранить і сам він перев’яже рану, | він ударить, та його ж руки й загоять. 19 Шість разів з біди тебе він урятує, | а на сьомий не доторкнеться тебе лихо. 20 У голоді спасе тебе від смерти, | а на війні з рук меча. 21 І ти сховаєшся від бича язика, | і не злякаєшся нещастя, як надійде. 22 Сміятимешся з спустошення та голоднечі, | звірів, що на землі, боятися не будеш. 23 Бо будеш у змові з камінням, що на полі, | і дикий звір буде з тобою в мирі. 24 Знайдеш намет твій цілим, | а як оглянеш свою хату, не обманешся. 25 Побачиш, що розмножилось твоє потомство, | і пагінці твої, мов билля, на землі ростимуть. 26 Зійдеш зрілий літами у гріб, | немов копа снопів, яку складають своєчасно. 27 От чого ми дізнались, – це свята правда! | Слухай же й затям собі це добре.»