Книга Йова 32,33,34
32. Елігу починає говорити
1 Як ті три мужі перестали відповідати Іовові, тому що він уважав себе праведним у своїх очах, 2 тоді запалав гнівом Елігу, син Барахела з Бузу, з родини Рама. А запалав він гнівом на Іова за те, що Іов виправдовував себе радше, ніж Бога. 3 На трьох же його друзів запалав він гнівом за те, що вони не знайшли ніякої більш відповіді, а все ж засудили Іова. 4 Отже, Елігу ждав був, поки вони говорили з Іовом, бо вони були старші від нього віком. 5 Як же Елігу побачив, що в устах трьох мужів не було більш ніякої відповіді, запалав гнівом, 6 От і озвався Елігу, син Барахела з Бузу, й мовив: «Я молодий віком, а ви старі вже, | тому я наляканий, боявся | висловити вам мою думку. 7 Я собі думав: Хай дні говорять, | і літа многі хай покажуть мудрість! 8 То Божий дух у людині, | Всесильного надхнення їх урозумляє. 9 Не ті, що мають багато літ, уже й мудрі, | і не старі вже й розуміють правду. 10 Тому й кажу: Мене послухай! | Оповіщу і я, що знаю! 11 Ось я чекав слів ваших, | вслуховувавсь у ваші міркування. | Тоді, як ви шукали слів, 12 я пильно уважав на вас, | і ось ніхто Іовові не перечить, | ніхто з вас не відповідає на його промови. 13 Тож не кажіть: Ми знайшли мудрість; | Бог нас навчає, не людина! 14 Тому я не так сперечатися буду, | я відповім йому не вашими словами. 15 Збентежені, не відповідали більше, | слів їм забракло. 16 І я чекав; але що не говорять, | що стоять і не відповідають більше, – 17 то відповім і я по змозі, | оповіщу і я, що знаю. 18 Повний бо слів я, | мене спонукує дух усередині. 19 Нутро моє, немов вино без стоку, | що нові міхи розриває. 20 Я виговорюсь, легше мені стане; | розтулю мого рота й відкажу. 21 Я не зважатиму ні на чию особу, | лестити не буду нікому; 22 лестити бо й не вмію: | інакше бо умить мене вбив би Творець мій.»
33. Елігу виявляє помилки Іова
1 «Тож вислухай, о Іове, мою мову, | вважай на кожне моє слово. 2 Оце уста мої я розтулюю, язик мій промовляє у гортані! 3 Серце моє повторить слова мудрі, | уста мої промовлять чисту правду. 4 Дух Божий творив мене, | і подув Всесильного мене оживлює. 5 Відказуй мені, коли можеш; | готуйся, стань проти мене! 6 Ось я, як ти, у Бога, | – теж утворений із глини. 7 Тим страх передо мною не буде тебе лякати, | моя рука не буде тяжіти над тобою. 8 Ти промовляв до вух моїх, | і голос я вчув твоїх слів: 9 Я чистий, без провини; | я бездоганний, вини в мені немає; 10 він же зачіпки шукає на мене, | за ворога собі мене вважає, 11 ноги мої заковує в кайдани, | й усі кроки мої назирає! 12 От у цьому, я відповім тобі, що ти слушности не маєш, | бо Бог є більший від людини. 13 Чого тобі на нього нарікати, що на всі твої слова він не відповідає? 14 Бог скаже раз, скаже й двічі, | та на те не вважають. 15 У сні, у нічному видінні, | коли глибокий сон на людей находить, | коли вони на ліжку засинають, 16 тоді розтулює він людям вухо | і втискає свою пересторогу, 17 щоб відвернути людину від якогось вчинку, | щоб від гордині мужа уберегти, 18 щоб душу його зберегти від Ями, | життя його від переходу підземеллям. 19 Бог його напоумлює хворобою на ложі | та безнастанним болем його костей, 20 тож він відвертається від хліба, | й душа його від улюбленої страви. 21 Тіло його очевидячки марніє, | самі лиш кості видно. 22 Душа його зближається до Ями, | життя його – до місця, де померлі. 23 Добре, коли є в когось ангел, | один на тисячу заступник, | щоб людині вказати її обов’язок, 24 та змилуватись над ним і сказати: | „Звільни його, нехай не сходить в Яму! | Я знайшов бо викуп за його душу! 25 Тіло його тоді стає свіжішим, ніж в юнака, | і він повертається знов до днів молодечих. 26 До Бога молиться, і Бог його приймає, | і з радістю він дивиться на нього, | повертає йому його справедливість. 27 І тоді той співає прилюдно й промовляє: | Згрішив я, кривду заподіяв, | та Бог не відплатив мені тим самим; 28 він звільнив мою душу від переходу через Яму, | життя моє світ бачить. 29. Отак усе оце творить Бог | двічі, тричі з людиною, 30 щоб вирятувати її душу з Ями, | щоб світлом живих її освітлити. 31 Вважай же, Іове, та мене слухай; | мовчи, я буду говорити! 32 Відповідай, як маєш що сказати! | Кажи, я радий дати тобі слушність. 33 А коли ні, ти мене слухай! | Мовчи, і я навчу тебе мудрости.»
34. Друга промова Елігу
1 Елігу почав говорити далі й мовив: 2 «Слухайте мої слова, о мудрі, | нахиліть до мене вухо, о розумні! 3 Бо вухо слова розрізняє, | як піднебіння куштує страву. 4 Розсудім разом, що є справедливе, | і визнаймо між нами, що є добре. 5 Ось Іов мовив: ,,Я правий, | та Бог відмовив мені суду. 6 Проти свого права мав би я брехати? | Рана моя невигойна, хоч я й невинний! 7 Чи є десь такий чоловік, як Іов, | що глум глитає, немов воду, 8 що з лиходіями товаришує | та що з безбожниками ходить? 9 Він бо сказав: Нема з того користи | людині, коли догоджає Богу. 10 Тим слухайте мене, мужі розумні! | Не може бути зла у Бозі | й у Всесильному – неправди! 11 Він людині відплачує згідно з її ділами; | як кожний ходить, так у Бога знаходить. 12 Воістину Бог зла не чинить, | Всесильний суду не кривить. 13 Хто йому довірив землю? | Хто доручив йому всесвіт? 14 Якщо він візьме дух свій знов до себе, | до себе забере своє дихання, – 15 усяке тіло зараз же загине, | людина повернеться у порох. 16 Отже, як маєш розум, слухай! | Вважай на моїх слів голос! 17 Чи ж міг би правити, хто ненавидить право? | Чи ж ти Сильного та Праведного осудив би? 18 Того, що до царя мовляє: Негодящий! | А до вельмож: Безбожні! – 19 що не зважає на князів особу, | не сприяє радше багатому, ніж бідному, | бо всі вони діло рук його. 20 Раптом вони вмирають, і більше їх немає; | народ бунтується посеред ночі, | без труднощів могутнього скидає. 21 Бо його очі над путями чоловіка, | він бачить кожен його крок. 22 Нема ні темряви, ані глухої тіні, | де б лиходії могли заховатись. 23 Він не накладає на людину строку, | щоб та ставала на суд із Богом. 24 Він розгромлює без допиту вельможних, | і ставить на їхнє місце інших. 25 Він знає добре їхні вчинки | скидає їх одної ночі, – і топчуть їх. 26 Як беззаконних карає їх передочима інших 27 за те, що відхилилися від нього | й ніколи про путі його не дбали, 28 так що дійшов до нього зойк злиденних, | і він почує крик смиренних. 29. Коли він спочиває, хто потривожити його посміє? | Коли обличчя своє сховає, хто його побачить? | Він на народи й одиниці поглядає, 30 щоб лицемір не царював, глузуючи з народу. 31 І коли він до Бога каже: Мене обдурено! | Зла не чинитиму вже більше! 32 Навчи мене, якщо я помилився! | Якщо вчинив несправедливість, більш не буду! – 33 то чи він, гадаєш, має тим самим відплатити? | Через те, що зневажаєш суди, | через те, що то ти вибираєш, а не я, | – скажи, отже, що знаєш! 34 Розумні люди мені скажуть, | і мудрий муж, що мене чує: 35 Іов говорить нерозважно, | в його словах нема глузду! 36 Коли б то Іова розсліджено докладно | за відповіді, що личать людям нечестивим, 37 бо він до гріхів своїх додає ще бунт | і затискає кулаки при нас, | і множить слова проти Бога!»
35. Третя промова Елігу: нехай Іов смириться перед Богом, і Бог його вислухає
1 Елігу почав говорити далі й мовив: 2 «Невже оце тобі здається справедливим, | а ще й казав ти: ,,Я праведний перед Богом. 3 Коли ж казатимеш: „Що тобі до того, | і що я чиню тобі, коли грішу? – 4 то я дам відповідь тобі | і друзям твоїм з тобою. 5 Глянь лиш на небо й подивися! | Зирни на хмари, вони вищі від тебе! 6 Коли грішиш, то що йому заподієш? | Коли провин твоїх багато, що йому скоїш? 7 Коли ти праведний, то що даєш йому? | Або що він бере з руки у тебе? 8 Твоя бо злоба шкідлива лиш людині, як ти, | а й справедливість твоя для людського лиш сина корисна. 9 Від превеликого утиску кричать люди | і лементують від насильства можних. 10 Але ніхто не каже: „Де Бог, наш Сотворитель, | що вночі дає пісні? 11 Він більш нас, ніж звірів земних, навчає, | і більш, ніж птаство піднебесне, нас врозумлює. 12 Хоч і кричать там, він не відповідає | з-за гордині злочинців. 13 До справжньої бо марноти Бог не прислухається, | Всесильний на те не зважає. 14 Тим менше, коли ото ти кажеш, | що ти його не сприймаєш! | Суд готовий перед його обличчям, | він жде й на тебе! 15 От і тепер, коли гнів його не став карою, | і йому, мовляв, байдуже до зухвальства, – 16 то всетаки Іов даремно уста розтуляє | і в невіданні слова множить.»