Книга Ісаї 53,54

53. Страждання й смерть Слуги Господнього

1 Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об’явилось? 2 Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. 3 Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. 4 Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. 5 Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. 6 Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. 7 Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст. 8 Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерти? 9 Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману в устах у нього. 10 Та Господь схотів придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в покуту, то узрить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню. 11 Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі. 12 Тому я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався.

54. Слава нового Єрусалиму 1-11; його вічний мир 12-17

1 Ликуй, неплідна, ти, що не родила! Закричи з радости й веселися, ти, що пологових болів не знала! Бо більш дітей у покинутої, ніж у заміжньої, – слово Господнє. 2 Розшири місце твого намету! Нехай розпустяться запони твоїх осель! Попусти довше твоє мотуззя, вжени кілки глибоко в землю! 3 Бо ти розкинешся праворуч і ліворуч; твоє потомство успадкує народи, покинуті міста заселить. 4 Не бійся, бо стиду не зазнаєш! Не соромся, бо червоніти більш не будеш. Бо ти забудеш стид твого юнацтва, зневаги твого вдовицтва більш не згадаєш. 5 Бо твій муж – твій Творець, Господь сил – його ім’я. Твій Викупитель – Святий Ізраїля, що зветься Богом усієї землі. 6 Немов покинуту й засмучену жінку, Господь прикличе тебе знову. Чи ж можна жінку молодощів відіслати? – каже Бог твій. 7 Я на короткий час тебе покинув але з великим співчуттям тебе приймаю. 8 У палкім гніві я на хвильку сховав був обличчя моє від тебе, але в моїй любові вічній мені тебе жалко, – каже Господь, твій Викупитель. 9 Воно зо мною тепер так, як за днів Ноя: Як я був поклявся, що води вже не затоплять більше землі Ноя, отак клянусь не гніватись на тебе і не сварити тебе більше. 10 Гори зрушаться й горби похитнуться, моя ж любов від тебе не відступить, мій союз миру не похитнеться, – каже Господь, якому тебе жалко. 11 О безталанний, бурею киданий, безутішний! Ось я кладу основи твої на малахіті, підвалини твої на сафірі. 12 Зроблю зубці твої з рубіну, твої ворота з каміння-ґранату, всю твою огорожу з самоцвітів. 13 Усіх твоїх дітей Господь буде навчати, великий мир буде проміж дітьми твоїми. 14 Основа твоя буде справедливість, від гніту ти будеш далеко, нічого не будеш більше боятися; далеко й від страху, бо не наблизиться до тебе. 15 А як хто нападе на тебе, то станеться не від мене. Хто ж зважиться стати на тебе, впаде перед тобою. 16 Це я створив коваля, що роздуває на вогні вугілля й виковує за своїм ремеслом зброю. Я також створив і руїнника, щоб нищив. 17 Ніяка зброя, викувана проти тебе, не буде придатна. Всякий язик, що схоче правуватися з тобою, ти засудиш. Отака доля слуг Господніх, таке їхнє право в мене – слово Господнє.