Книга Мудрости 1,2,3

1. Заклик до справедливости 1-2; гріх віддаляє від Бога та від мудрости 3-11; і стягає на себе кару 12-16

1 Полюбіте справедливість, ви, що правите землею! | Роздумуйте про Господа в правоті | й у простоті серця шукайте його! 2 Його знаходять ті, що його не спокушають, | і він являється тим, що йому не спроневіряються. 3 Думки ж лукаві від Бога віддаляють, | і всемогутність, коли її спокушати, присоромлює безумних. 4 Бо в душу, яка лихе мислить, мудрість не ввійде, | ані не оселиться в тілі, запроданім гріхові. 5 Святий бо Дух-виховник від лукавства тікає, | відступає від гадок безглуздих | і віддаляється, коли виринає кривда. 6 Мудрість же – дух, що людей любить, | однак, не лишає уст хулителя безкарними; | бо Бог – свідок його нутра, | вірний дослідник його серця, | і чує, що його язик говорить. 7 Дух бо Господній наповнює всесвіт | і – як Вседержитель – знає кожне слово. 8 Тому ніхто не може таїтись, хто говорить несправедливе, | і не мине його караюча справедливість. 9 Безбожного задуми підуть під розслід, | слів його гомін до Господа долине, | щоб покарати його беззаконня; 10 бо ревниве вухо все чує, | і навіть шепіт нарікань від нього не затаїться. 11 Тож бережіться пустого нарікання | і здержуйте язик від обмови, | бо і потаємне слово не перейде гладко» | і брехливі уста погублять душу. 12 Не шукайте собі смерти вашим життям безпутнім | і не накликайте погибелі на себе ділами рук ваших. 13 Бо Бог не створив смерть, | ані не радіє з погибелі живучих. 14 Він бо створив усе на те, щоб існувало, | і творіння світу – спасенні; | нема в них жадної погубної їді | і царства смерти на землі немає, 15 бо справедливість – безсмертна. 16 А безбожні ділами й словами смерть на себе накликають | і, взявши собі її за приятельку, гинуть за неї; | союз із нею заключають, | тому вони варті, щоб належати до неї.

2. Безбожні – про життя 1-5; вони жадні насолоди 6-9; утискають праведника 10-20; помиляються 21-24

1 Вони бо один до одного мовляють, міркуючи невірно: «Коротке й журливе життя наше, | і нема ліків на кончину людині, | та й невідомо про такого, що визволяв би з аду. 2 Бож випадком ми народились | й опісля будемо, наче нас ніколи й не було. | Бо дим – віддих у наших ніздрях, | а думка – іскра, коли б’ється наше серце. 3 Згасне вона, і тіло розсиплеться на попіл, | і дух розвіється, як легіт. 4 І наше ім’я забудеться з часом, | і ніхто й не згадає про наші діла; | і промине життя наше, немов сліди хмари, | розвіється, мов мряка, | розігнана промінням сонця, | його жаром прибита. 5 Наш вік – тінь минуща, | і кончина наша вороття не знає: | печать прикладено, і не повернеться ніхто. 6 Отож користуймося з теперішніх дібр, | вживаймо світ із запалом юнацтва. 7 Упиймось дорогим вином та пахощами, | нехай не втече наш весняний виквіт! 8 І вінчаймось розквітлими рожами, поки не зів’яли! 9 Нехай нікого з нас не бракує в нашій гульні, | по всіх усюдах сліди радощів лишімо, | бо наша це частка, наша це доля. 10 Гнобімо бідака праведного; | не жалуймо вдовиці, | і не вважаймо на довголітню сивину старого! 11 Хай наша сила буде законом справедливости, | бо що безсиле, те являється безкорисне. 12 Засядьмо на праведника, бо він нам невигідний | і противиться нашим учинкам; | він закидає нам гріхи проти закону, | винує нас у вадах нашого виховання; 13 гадає, нібито він знає Бога, | сином Господнім себе самого називає. 14 Він – утілений докір думкам нашим, | нам тяжко і глянути на нього. 15 Життя ж його не таке, як в інших, | і поведінка його дивацька. 16 Для нього ми – та підроблена монета, | він уникає доріг наших, як нечести, | щасливу називає кончину справедливих | і вихваляється, що Бог йому за батька. 17 Гляньмо, чи слова його правдиві, | та провірмо, що з ним буде накінець. 18 Якщо праведник справді є син Божий, то захистить його | і вирве його з рук противників. 19 Випробуймо його зневагою й мукою, | щоб ми пізнали його лагідність, | і випробуймо його терпеливість. 20 Засудімо його на смерть ганебну, бо, за його словами, допомога йому прийде.» 21 Отак собі гадали, та помилились, | бо їхня злоба їх засліпила. 22 Вони не відають таємних судів Божих | і не надіються нагороди за святість; | не вірять у заплату для душ непорочних. 23 Бог же створив безсмертною людину | і вчинив її за образом власної природи. 24 А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, | скуштують її ті, що йому належать.

3. Доля праведних і безбожних

1 Душі праведних у руці Божій, | і мука не спіткає їх. 2 Очам безумних видалось, що вони вмерли, | і їхнє переставлення вважано за нещастя, 3 а відхід їх від нас – за згубу, | вони однак – у мирі. 4 Бо хоч, в очах людських, їх спіткала кара, | надія їх повна безсмертям; 5 вони, потерпівши трохи, великих благодійств зазнають, | бо Бог їх досвідчив | і знайшов їх достойними себе. 6 Він випробував їх, як золото в горнилі, | і прийняв їх, як жертву всепалення. 7 В час їхніх відвідин вони засяють | і, немов іскри по стерні, розбіжаться. 8 Правитимуть народами й володітимуть племенами, | а Господь царюватиме над ними повік. 9 Ті, що звірились на нього, зрозуміють правду, | і вірні в любові перебуватимуть при ньому, | бо ласка й милосердя – для вибранців його. 10 А на безбожних, за їхні думки, надійде кара, | за те, що праведником нехтували й від Господа відпали. 11 Бо той, хто легковажить мудрість і повчання, – нещасний, | і марна його надія, і труди безкорисні, | та й діла без пожитку. 12 Жінки в них безглузді, | діти їхні погані, | рід їхній проклятий! 13 Щаслива безплідна, яка без плями, | яка не знала гріховного ложа | вона під час відвідин душ одержить плід свій. 14 І скопець, що власноручно не вчинив беззаконня | і що не мав лихих думок супроти Господа, | – йому буде дана за вірність особливіша ласка | і миліша частка в Господнім храмі. 15 Бо плід добрих трудів – славний, | корінь обачности – нетлінний. 16 А діти перелюбів не розвинуться, | плід, що постав з беззаконного ложа, щезне. 17 Ба й якби довго жили, їх матимуть за ніщоту, | і накінець старість їхня буде безчесна. 18 А як помруть передчасно, не матимуть надії, | ані втіхи у день вироку, 19 важка бо кончина неправедного роду.