Книга Неємії 4,5

4. Робота відбувається далі, не зважаючи на перешкоди

1 Як почули Санбаллат, і Товія, і араби, й аммонії, й ашдодії, що поправа єрусалимських мурів іде наперед, і що проломи вже загулюються, то обурилися вельми 2 й змовились усі разом піти війною на Єрусалим і вчинити заколот у ньому. 3 Та ми стали молитись до Бога нашого й ставили сторожу день і ніч для охорони проти них. 4 Але юдеї казали: «Немає сили в носіїв, а румовищ багато. Ми не спроможні мур відбудувати.» 5 Вороги ж наші говорили: «І не знатимуть, і не побачать нічого, як ми вдеремось посеред них, повбиваємо їх і спинимо роботу.» 6 Коли ж юдеї, що жили міде ними, приходили разів з десять з усіх сторін і казали нам, що ті задумують на нас напасти, 7 я поставив на низинах за муром, на відкритих місцях, народ за їхніми родинами, з мечами, списами та луками. 8 Тоді я зробив перегляд і промовив до значних, до старшин і до решти народу: «Не лякайтесь їх, пам’ятайте про Господа великого та страшного й бийтеся за своїх братів, за своїх синів і за своїх дочок, за своїх жінок та за свої хати.» 9 Отож, як зачули наші вороги, що ми дізнались, і що Бог звів задум їхній нінащо, то всі ми повернулися до муру, кожен до своєї роботи. 10 Тож від того дня половина моїх людей робила роботу, а друга половина тримала списи, щити, луки та панцері, старшини ж стояли позад усього дому Юди. 11 Ті, що будували мур, і ті, що носили тягарі, були озброєні; однією рукою робили роботу, а однією тримали зброю. 12 Кожен, хто будував, мав меч, прив’язаний до боку, і так будували. Коло мене ж стояв сурмач.

13 Сказав я до значних, до старшин і до решти народу: «Робота велика й розтягнена, і ми розсіяні по мурі, один від одного далеко; 14 тож де тільки почуєте звук сурми, на те місце збирайтесь до нас. Бог наш буде за нас воювати.» 15 Отак робили ми роботу, і половина з нас тримала спис від досвітків і аж до появи зірок. 16 Того ж самого часу сказав я ще народові: «Кожний нехай ночує зо своїм слугою в Єрусалимі, і таким робом вони вночі для нас будуть вартою, а вдень робитимуть.» 17 Ні я, ні брати мої, ні мої слуги, ні сторожа коло мене, – ніхто з нас не скидав з себе одежі; в кожного в руці був меч.

5. Скасування лихварства

1 Ось тоді знялось велике нарікання народу та їхніх жінок на братів їхніх юдеїв. 2 Були такі, що говорили: «Наших синів, наших дочок даємо за хліб, щоб мали ми що їсти й з чого жити!» 3 Були й такі, що казали: «Наші поля, наші виноградники й наші хати даємо в заставу щоб дістати хліба під час голоднечі!» 4 Були ще й такі, що говорили: «Ми позичили гроші на податки цареві, заставивши наші поля та наші виноградники. 5 Таж у нас такі тіла, як тіла в братів наших, а діти наші такі ж, як і їхні діти, і ось ми мусимо давати синів наших і дочок наших у найми, а декотрі з дочок наших уже в неволі, і ми нічого тут вдіяти не можемо, бо й поля наші й виноградники наші в інших!» 6 То й розгнівавсь я вельми, коли почув їхні нарікання та ці слова. 7 Роздумавши в своїм серці, заходивсь я докоряти значним старшинам і сказав їм: «Ви берете – кожний із вас – із братів ваших лихву.» І скликавши проти них великі збори, 8 сказав я їм: «Ми викупили, скільки могли, братів наших юдеїв, проданих поганам, а ви продаєте братів ваших, і вони нам запродуються!» Мовчали вони, не знали що відповісти. 9 Тоді я: «Не добра вона, та справа, що ви робите! Чи не повинні ж би ви були ходити в страху перед Богом нашим, зо стиду перед народами, нашими ворогами? 10 Та й я, і брати мої, і мої наймити позичили їм грошей та хліба! Даруймо, отже, отой борг. 11 Зверніть їм ще сьогодні поля їхні, виноградники їхні, оливні сади їхні, і хати їхні, і відсотки з грошей, хліба, молодого вина та олії, що ви домагаєтесь від них.» 12 Ті відповіли: «Звернемо й не вимагатимемо від них нічого. Зробимо так, як ти кажеш.» І покликавши священиків, звелів я їх заприсягти, що так зроблять. 13 Я витрусив також пазуху моєї одежі й сказав: «Нехай так Бог кожного, хто не додержить цього слова, витрусить з його дому й з його дорібку, і нехай він зостанеться таким втрушеним і порожнім!» А вся громада промовила: «Хай так буде!» І прославила Господа. І народ зробив так, як було сказано. 14 Від того часу, як мене призначено бути їм начальником у Юдейській землі, від двадцятого до тридцять другого року царя Артаксеркса, за 12 років я й брати мої не брали собі начальницького прохарчування. 15 А попередні начальники, що були передо мною, обтяжували народ і брали з нього хліба й вина на сорок срібних шеклів; навіть слуги їх заносились над народом. Я ж зо страху перед Богом не робив так. 16 Та й при роботі коло цього муру я допомагав, і поля ми не закуповували, й усі мої слуги були там разом при роботі. 17 За столом у мене бувало по сто п’ятдесят чоловік юдеїв та старшин, крім тих, що приходили до нас від народів, які навкруги нас. 18 А напоготовлялося щодня в мене: один віл, шість добірних овець і птиці, і що десять день багато вина. Однак, при всьому цьому начальницького прохарчування я не вимагав, бо служба важко тяжіла на цім народі. 19 Згадай, мій Боже, на добро мені все, що я зробив для цього народу!