Діяння Апостолів 19,20

19. Павло в Ефесі 1-20; заворушення проти Павла 21-40

1 Як Аполлос був у Корінті, Павло, пройшовши через горішні околиці, прибув у Ефес і, знайшовши там деяких учнів, 2 спитав їх: «Чи отримали ви Святого Духа, коли увірували?» Ті йому відповіли: «Та ми й не чули, чи є Святий Дух.» 3 І він спитав: «Яким хрищенням ви христились?» Ці відповіли: «Хрищенням Йоана.» 4 Тоді Павло промовив: «Йоан христив хрищенням покаяння, кажучи людям, щоб вірували в того, що по ньому прийде, тобто в Ісуса.» 5 Почувши це, вони христились в ім’я Господа Ісуса. 6 Як Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони почали говорити мовами й пророкувати. 7 А було їх усього яких дванадцять чоловік. 8 Увійшовши у синагогу, три місяці там промовляв відважно, бесідуючи і переконуючи про Царство Боже. 9 Як же деякі запекло не хотіли вірувати і злословили перед народом путь (Господню), він їх покинув і, відокремивши учнів, щодня провадив з ними бесіди в школі Тирана. 10 І так воно тяглось два роки, так що всі ті, що жили в Азії, юдеї і погани, чули слово Господнє. 11 Та й чуда неабиякі творив Бог руками Павла: 12 досить було прикласти до недужих хустинку чи хвартух, які були діткнулись його тіла, і недуги їх покидали, і виходили злі духи. 13 Деякі з юдейських мандрівних заклиначів пробували й собі призивати ім’я Господа Ісуса на тих, що мали злих духів, кажучи: «Заклинаю вас Ісусом, якого Павло проповідує.» 14 То були сім синів якогось Скеви, юдейського первосвященика, які таке робили. 15 Злий дух озвався до них, кажучи: «Ісуса я знаю і Павла знаю; ви ж, хто такі?» 16 І наскочив на них той чоловік, в якому був злий дух, і перемігши їх – одних і других, – подужав так їх, що вони голі і поранені втекли з того дому. 17 Довідались про це всі юдеї і погани, що мешкали в Ефесі, і страх напав на них усіх, і славилося ім’я Господа Ісуса. 18 Багато з тих, що увірували, приходили і признавались та об’являли свої вчинки. 19 Чимало з тих, що чарували, позносивши докупи книги, палили їх перед усіма. І злічено ціну їх на п’ятдесят тисяч срібняків. 20 Отак, завдяки Господній силі, слово зростало і зміцнялось. 21 А коли це здійснилося, Павло постановив у своїм дусі перейти через Македонію і Ахаю та й удатися до Єрусалиму, кажучи: «Коли там буду, треба мені (потім) і Рим побачити.» 22 І він послав у Македонію двох із своїх помічників, Тимотея й Ераста, сам же затримався деякий час в Азії. 23 А під ту пору зчинився чималий розрух з приводу путі (Господньої). 24 Один бо, на ім’я Димитрій, золотар, робив срібні храмики Артеміди: тим давав ремісникам чималий заробіток. 25 Зібрав він їх і (інших) робітників, які робили подібне, і до них промовив: «Мужі, ви знаєте, що від цієї праці залежить добробут наш, 26 і бачите та й чуєте, що не лиш в Ефесі, але сливе в усій Азії оцей Павло переконав і звів багато люду, кажучи, що це не боги, яких зроблено руками. 27 І це загрожує не лише привести наше ремесло до занепаду, але й допровадити до того, що храм великої богині Артеміди вважатимуть ні за що; та й скінчиться тим, що та, яку вся Азія і ввесь світ шанує, буде позбавлена своєї величі.» 28. Почувши це, вони сповнились гнівом і закричали: «Велика ефеська Артеміда!» 29. І місто наповнилося заколоту. А вони кинулися, як один, гурмою до театру, схопивши Ґая та Аристарха, македонян, що були з Павлом. 30 Якже Павло хотів продертися в юрбу, учні не пустили його. 31 Ба й дехто з азійських начальників, що були йому приятелями, послали до нього і просили, щоб не удавався до театру. 32 Тож одні одне кричали, другі друге. Збори були бурхливі, але більшість не знали, чого зібралися. 33 Деякі з юрби намовили Олександра, якого юдеї наперед висували, й Олександер дав знак рукою, що хотів виправдатись перед народом. 34 Та коли довідалися, що він юдей, всі в один голос гукали яких дві години: «Велика ефеська Артеміда!» 35 Нарешті писар міста втихомирив натовп і промовив: «Мужі ефеські! Чи є на світі чоловік, який не знав би, що місто Ефес – охоронець великої Артеміди та її образу, який упав з неба? 36 Отже тому, що того не можна заперечити, вам треба вгамуватись і нічого необачного не чинити. 37 Ви бо привели цих людей, які ні святокрадці, ні богохульники супроти нашої богині. 38 Коли ж Димитрій та ті, що з ним, ремісники, мають на когось скаргу, то на те є суди, є проконсули; хай позивають одні одних. 39 А як ви домагаєтесь чогось більше, то це вирішиться на законних зборах. 40 Інакше бо грозить нам небезпека, що нас обвинуватять у бунті за те, що сталося сьогодні, – коли збагнути, що нема ніякої причини, яка б дала нам змогу виправдати оце збіговисько.» Сказавши це, розпустив громаду.

20. Павло в Македонії та Греції 1-6; воскрешає юнака в Троаді 7-12; з Троади до Мілету 13-16; промова Павла до ефеських пастирів 17-38

1 А як утихомирився заколот Павло скликав до себе учнів, утішив їх і, попрощавшися з ними, вибрався в дорогу до Македонії. 2 Пройшовши через ті країни й підбадьоривши там вірних багатьма словами, він прибув у Грецію, 3 де перебув три місяці. Юдеї вчинили проти нього змову, саме як він збирався відплисти в Сирію, і він вирішив повернутись через Македонію. 4 Разом з ним пішов Сопатр, син Пірра, з Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, Гай з Дерби та Тимотей, а й азіяти Тихик та Трофим. 5 Ці вирушили перед нами й чекали в Троаді; 6 ми ж відплили від Филиппів після днів Опрісноків і за п’ять день прибули до них у Тріаду, де ми сім день перебули. 7 А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі. 8 Було ж у горниці, де ми зібралися, світичів досить. 9 Один юнак, Євтих на ім’я, сів на вікні, і коли Павло говорив задовго, його огорнув глибокий сон, і він зо сну схилився додолу, упав наниз із третього поверху, і його підняли мертвим. 10 Павло зійшов додолу, припав до нього, обнявши, і мовив: «Не тривожтесь, бо його душа в ньому.» 11 Потім зійшов на гору, ламав хліб і їв. Довго вів він бесіду, аж до світанку, і лиш тоді пустився у дорогу. 12 А хлопця привели живого і втішились безмірно. 13 А ми наперед пішли до корабля, і поплили в Ассос, звідки ми мали взяти Павла; бо так він був наказав, бажаючи сам простувати суходолом. 14 Коли ж він зійшовся з нами в Ассосі, ми взяли його й прибули в Мітилену. 15 На другий день ми відпливли звідти і, попливши проти Хіосу, причалили до Самосу, а далі, наступного дня прибули в Мілет. 16 Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П’ятидесятниці бути в Єрусалимі. 17 З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18 Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами, 19 служивши Господеві в повній покорі, в сльозах та у напастях, що їх я зазнав від підступів юдейських; 20 як я не ухилявся ні від чого, що могло бути вам корисним, щоби вам звіщати та навчати прилюдно і по домах, 21 засвідчуючи юдеям та грекам, щоб повернулися до Бога й увірували в Господа нашого Ісуса. 22 І ось тепер, зв’язаний Духом, я йду в Єрусалим, не відаючи, що там мене спіткає, 23 – тільки, що Дух Святий мені свідчить у кожнім місті, кажучи, що мене кайдани і муки чекають. 24 Та я життя моє ні за що вважаю, щоби лише закінчити шлях свій і службу, що я прийняв від Господа Ісуса, – звіщати Євангелію Божої благодаті. 25 І ось тепер я знаю, що ви не бачитимете вже більше обличчя мого, ви всі, між якими я пройшов, проповідуючи Царство. 26 Тому й свідкую перед вами нині, що я – чистий від крови всіх. 27 Я бо не ухилявся вам об’явити всю волю Божу. 28. Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров’ю власною. 29. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30 Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31 Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум. 32 А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими. 33 Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. 34 Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35 У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя – давати, ніж брати.» 36 Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися. 37 Усі тоді ревно заридали і, припавши Павлові на шию, цілували його, 38 смуткуючи найбільше з-за слів, які він сказав, що вже більше не побачити їм його обличчя. І вони провели його до корабля.