Послання Апостола Павла до Євреїв 6,7
6. Зрадники віри спасаються з трудом
1 Тому, лишивши початкове вчення про Христа, звернімся до досконалішого, не закладаючи знову підвалин, – тобто про покаяння в ділах мертвих та про віру в Бога, 2 про навчання хрищення та про рукоположення, про воскресіння мертвих та суд вічний. 3 Ми зробимо й це, якщо Бог дозволить. 4 Воно бо неможливо тих, – які раз просвітились були, що скуштували небесного дару й стали учасниками Святого Духа, 5 скуштували доброго Божого слова й сил майбутнього віку, 6 та й відпали! – знов оновлювати до покаяння, тих, які знову собі самим розпинають Божого Сина і прилюдно зневажають. 7 Земля бо, що п’є дощ, який падає на неї часто, та родить зілля добре для тих, що її обробляють, приймає від Бога благословення; 8 а та, що приносить терня і будяки, непотрібна, близька до прокляття: кінчається тим, що її спалять. 9 Однак, любі, дарма що так говоримо, ми переконані про вас краще та про те, що торкається спасіння. 10 Бо Бог не є несправедливий, щоб забути ваші діла й любов, яку ви виявили до його імени, і послуги, що ви святим робите понині. 11 Ми лиш бажаємо, щоб кожний з вас являв таку саму старанність для повного осягнення надії аж до кінця, 12 щоб ви не стали недбайливі, а, навпаки, наслідували тих, які вірою і витривалістю успадковують обітниці. 13 І справді, коли Бог учиняв Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, то поклявся самим собою, 14 кажучи: «Справді поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми.» 15 І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю: 16 люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою на ствердження. 17 Тому й Бог, бажаючи дати спадкоємцям обітниці якнайсильніший доказ, що його рішення непорушне, вжив клятви, 18 щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну заохоту – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. 19 В ньому маємо, неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, 20 куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека.
7. Мелхиседек – прообраз Христа 1-10; Христос – вічний священик 11-28
1 Оцей Мелхиседек, цар Салему, священик Всевишнього Бога, який зустрів Авраама, коли він повертався після поразки царів, і який благословив його; 2 якому Авраам відділив десятину з усього, і якого ім’я означає спершу «цар справедливости», а потім цар Салему, тобто «цар миру»; 3 без батька, без матері, без родоводу, який не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнений до Божого Сина, – зостається священиком повіки. 4 Дивіться, отже, який великий той, якому патріярх Авраам дав десятину з найліпшої добичі! 5 Також і ті з синів Леві, що мають сан священства, мають за законом наказ брати десятину з народу, тобто з своїх братів, дарма що вони вийшли з бедер Авраама. 6 Той же, який не походить з їхнього роду, взяв десятину з Авраама і благословив того, що мав обітниці. 7 Тим часом і сумніву не може бути, що нижчий благословляється вищим. 8 Ба більше, тут беруть десятину люди, що вмирають; а там – той, про кого свідчать, що живе. 9 І, так би мовити, і Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, 10 бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. 11 Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба з’являтись іншому священикові, за чином Мелхиседека, священикові, що не звався б за чином Арона? 12 Бо як міняється священство, конче міняється і закон. 13 Бо той, про кого це говориться, був з іншого коліна, з якого ніхто не служив при жертовнику. 14 Відомо бо, що наш Господь походить від Юди, про покоління якого Мойсей нічого не згадав як про священиків. 15 Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик; 16 він став ним не за законом тілесної заповіді, а за силою життя нетлінного, 17 бо він прийняв таке свідоцтво: «Ти – священик повіки за чином Мелхиседека.» 18 Так перша заповідь скасована через її неміч і безкорисність – 19 закон бо не зробив нічого досконалим, – уведено ж кращу надію, яка зближає нас до Бога. 20 Тим більше, що це не сталося без клятви: бо коли інші настановлялися священиками без клятви, 21 то цей мав клятву того, який сказав до нього: «Господь поклявсь, і каятись не буде: Ти – священик повіки.» 22 Ось чому Ісус став запорукою кращого союзу. 23 Крім того: отих священиків було більше, бо смерть не дозволяла їм зоставатися; 24 цей же, тому що перебуває повіки, має священство непроминальне 25 і тому може спасти повіки тих, які через нього до Бога приступають, бо він завжди живий, щоб за них заступатися. 26 Якраз і годилося, щоб ми мали такого первосвященика непорочного, відлученого від грішників і вищого за небеса, 27 який не має потреби, як архиереї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу, бо він зробив це раз, принісши себе самого в жертву. 28. Закон бо настановляє архиєреями людей, немочі підлеглих, а слово клятви, що було після закону, настановляє Сина, що навіки досконалий.