Послання Апостола Павла до Римлян 13,14

13. Послух законній владі 1-7; любов понад усе 8-10; час пробудитися духово 11-14

1 Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом. 2 Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають. 3 Начальники бо страшні не тим, що добро, а тим, що зло чинять. Хочеш не боятися влади? Чини добро, і будеш мати похвалу від неї; 4 вона бо – слуга Божий, тобі на добро. А як ти чиниш зло, то бійся, бо недарма меч носить; вона – Божий слуга, що відомщає і карає того, хто чинить зло. 5 Тому треба коритися не тільки ради кари, але й ради сумління. 6 Через це бо платите й податки, бо то службовці Божі, що лише того й пильнують. 7 Тож дайте кожному належне: кому податок – податок, кому мито – мито, кому острах – острах, кому честь – честь. 8 Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любови, бо той, хто любить другого, виконав закон. 9 Бо заповіді: «Не чини перелюбу», «Не вбивай», «Не кради», «Не пожадай», і всякі інші заповіді містяться у цьому слові: «Люби твого ближнього, як себе самого.» 10 Любов ближньому зла не чинить. Любов, отже, – виконання закону. 11 Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. 12 Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. 13 Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; 14 але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей.

14. Голос сумління – правило поведінки; не суди іншого й не спокушай слабих у вірі

1 Слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. 2 Один вірить, що можна все їсти, а слабкий (у вірі) їсть городину. 3 Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. 4 Ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; а стоятиме, бо Господь має силу втримати його. 5 Один відрізняє день від дня, для іншого ж – кожний день однаковий. Кожний нехай виробить собі певність думки. 6 Хто вважає на дні, ради Господа на них вважає; і хто їсть, ради Господа їсть, бож дякує Богові; і хто не їсть, ради Господа не їсть і дякує Богові. 7 Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: 8 бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні. 9 На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати. 10 Ти ж чого судиш брата твого? Чого погорджуєш твоїм братом? Усі ми станемо перед судилищем Божим, 11 бо написано: «Як живу я, – каже Господь, – кожне коліно схилиться передо мною, і кожний язик визнає Бога.» 12 Так ото, кожний з нас сам за себе дасть відповідь Богові. 13 Тож не судімо більш один одного, а радше вважайте на те, щоб не класти нічого перед братом, об що він спотикнувся б або й упав. 14 Я знаю, я переконаний в Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі; тільки коли хто думає, що щось нечисте, тому воно нечисте. 15 Коли твій брат сумує з-за їжі, то ти поводишся не за любов’ю. Не губи твоєю їжею того, за якого вмер Христос. 16 Не виставляйте вашого добра на зневагу. 17 Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі. 18 Хто так служить Христові, той Богові вгодний і людям довподоби. 19 Дбаймо, отже, запопадливо про те, що веде до миру та до взаємного збудування. 20 Не руйнуй ради їжі Божого діла. Все чисте, та лихо чоловікові, що їсть, учиняючи спокусу. 21 Добре не їсти м’яса і вина не пити, ані того, через що твій брат спотикнувся б. 22 Ту віру, що ти маєш, тримай її про себе перед Богом. Щасливий той, хто не має викидів сумління в тому, що задумує робити. 23 А хто вагається, той, коли їсть, уже засуджений, бо не робить в добрій вірі; все бо, що не з віри, – гріх.