Сираха 17,18

17. Людина й створіння 1-15; для Бога все явне 17-23; милосердя супроти розкаяних 24-32

1 Господь сотворив із землі людину, а й знову її до неї повертає. 2 Він число днів і пору людям призначив, і надав їм владу над тим, що на землі. 3 Приоздобив їх силою, собі подібною, і за образом своїм утворив їх. 4 Страх перед ними вклав він у всяке тіло, щоб владарювали над звіриною та птаством. 6 Він дав їм розсудливість, язик та очі, вуха та серце – щоб розважати. 7 Розумною наукою він їх наповнив, – що добре і що зле, вказав він їм. 8 Світло вклав він у їхні серця, щоб їм появити діл своїх велич. 10 Хвалитимуть вони його ім’я святе, оповідаючи про діл його велич. 11 Він їм надав так само й розуміння – життєвий закон передав їм у спадщину. 12 Уклав він із ними вічний союз, навчивши їх судів своїх. 13 Очі їхні бачили велич його слави, а вуха їхні чули голос його слави. 14 Сказав їм: «Бережіться всякої несправедливости!» – і дав кожному з них заповіді щодо ближнього. 15 Їхні путі перед ним завжди – від його очей скритись не можуть. 17 Вождя настановив він кожному народові, але часткою Господа є Ізраїль. 19 Усі діла їхні перед ним – як сонце; очі його безнастанно на їхніх дорогах. 20 Не сховались від нього їхні кривди, і всі гріхи їхні – перед Господом. 22 Милостиня мужа – як печать при ньому, і добродійство людини береже він, мов зіницю ока. 23 А по тому він устане і їм відплатить, – що вони заслугували, воздасть їм поголовне. 24 Та тим, які каються, він змогу дає повернутись, втішає тих, які втратили надію. 25 Навернися до Господа й покинь гріхи; молися перед ним і зменшуй упадки. 26 Повернись до Всевишнього, відвернись від неправди і понад усе не терпи гидоти. 27 Хто ж буде хвалити Всевишнього в аді замість тих живих, які віддають йому шану? 28 Від померлого, якого немає – і хвала не існує: хвалитиме Господа – живий та здоровий! 29. Яка ж велика милість Господня і прощення тим, що навертаються до нього! 30 Бо чоловік не може в собі всього мати, тому що син людський – не безсмертний. 31 Що ясніше за сонце? А й воно затемнюється. Тіло ж і кров – ті про зло лиш міркують. 32 За силами небесних висот він наглядає, сукупність же людська – земля лиш та попіл.

18. Бог і людина 1-14; милостиня, подавана з любов’ю 15-18; обачність 19-29; потреба зважати на власні вчинки 30-33

1 Той, що вічно живе, усе разом створив. 2 Лиш один Господь справедливим буде визнаний, і іншого немає крім нього. 3 Той, хто світом керує рухом руки своєї і все підкорює волі своїй, він – володар усього в могутності власній, він – розрізняє святе від несвятого. 4 Він нікого не вповноважив про свої діла розповідати, – та й хто б був спроможний велич його дослідити? 5 Хто міг би обчислити могутність його величі, хто міг би й розповісти про його милосердя? 6 Нічого не можна ні відняти, ні додати, – неможливо дослідити чудеса Господні. 7 Коли людина закінчує, тоді знову починає, а коли вона перестає – тоді й зніяковіє! 8 Що таке людина? Яка користь із неї? В чому добро її і в чому її зло? 9 Число днів людини? Найбільше сто років. 10 Крапля води морської чи зеренце піску – ось так мало років під час цього віку. 11 Тому саме Господь і довготерпеливий з ними, а й ізлив на них своє милосердя. 12 Він бачить і знає, що кончина їх жалюгідна, – тим то й помножив своє прощення. 13 Милість людини – до її ближнього, а Божа милість – до всякого тіла: він докоряє, виховує, навчає і навертає, як пастух своє стадо. 14 Він милує тих, що його повчання приймають і пильно виконують його постанови. 15 Сину, добро чинивши, не до давай докору, ані прикрого слова до кожного подаяння. 16 Ось так, як роса поменшує спеку, так і слово добре – ще краще, ніж дарунок. 17 Чи не бачиш, що слово – над добрий дарунок? Але й те, і те – в благодатного мужа. 18 Дурний безжалісно докоряє, а заздрісного дарунок – виїдає очі. 19 Ще заки говоритимеш – повчися, і лікуйся – перед недугою. 20 Заки судитимеш, себе перевір самого, тож у час кари знайдеш помилування. 21 Перед тим, як занедужаєш, – смирися, а, согрішивши, вияви розкаяння. 22 Хай ніщо не стримує тебе виконати обіт своєчасно, і не чекай аж до смерти, щоб бути оправданим. 23 Заки обітуєшся, приготуй себе, і не будь людина, що спокушує Господа. 24 Пам’ятай про гнів Божий за днів останніх і про час відплати, коли відверне він обличчя. 25 Згадай у час достатків про голоднечу; про злидні та вбозтво – коли ти багатий. 26 Від ранку аж до вечора час проминає – усе перед Господом переходить швидко. 27 Мудра людина в усьому обережна, і за днини гріха – стережеться завинити. 28 Кожен розумний спізнає мудрість, а й тому, хто знайде її, віддає він похвалу. 29. Хто розумний словом, той виявляє вченість: такі бо сіють дощем приповідки влучні. 30 Не ходи слідом за своїми пристрастями і від похотей своїх стримуйся. 31 Коли даси волю душі твоєї забаганкам, то осмішать вони тебе перед ворогами твоїми. 32 Не втішайся життям розкішним – не в’яжи себе з таким товариством. 33 Не допускайся зубожіння, бенкетувавши на позичене, коли сам у гаманці нічого не маєш.