Сираха 21,22

21. Різні гріхи 1-10; мудрий та дурний 11-28

1 Дитино! Согрішив? Не чини того більше, а й за гріхи попередні твої молися. 2 Утікай від гріха, немов від гадюки, бо як підійдеш – то він тебе вкусить; його ж бо зуби – левині зуби, які занапащують душі людські. 3 Мов двосічний меч – кожне беззаконня; на рану від нього – немає ліків. 4 Страх і насильство пустошать багатство, тим робом і гордого дім запустіє. 5 Мольба з уст бідного йде до вух Божих, тож і суд його незабаром нагряне. 6 Хто докір ненавидить, той слідує за грішником, хто ж страхається Господа, той навернеться серцем. 7 Сильного язиком пізнати здалека; розумний же знає, коли він послизнеться. 8 Хто будує дім свій на гроші чужії, той каміння на зиму неначе збирає. 9 Громада беззаконних – то купа клоччя, їхній кінець у полум’ї вогню. 10 Грішників дорога викладена камінням, а на її кінці – прірва пекельна. 11 Хто закон пильнує, той думкам своїм володар: мудрість – вершина Господнього остраху. 12 Нічого не навчиться, хто здібностей не має, але є і здібності, що побільшують смуток. 13 Мудрого знання помножиться, як повінь, і рада його – як джерело життєве. 14 Нутро дурного – мов посуд розбитий: жадного знання воно не втримає. 15 Розумний, коли почує мудре слово, то похвалить його й додасть до нього; коли ж розбещений почує, то його не вподобає й кине його геть позад себе. 16 Мова дурного – мов тягар у дорозі; на устах же розумного – ласкаве слово. 17 Розумних уст шукають у громаді, і над їхніми словами роздумуватимуть у серці. 18 Мов дім у руїнах – така дурного мудрість, і знання нерозумного – слова недоладні. 19 Для нерозумного повчання – колоди на ногах, щось, неначе кайдани на правиці. 20 Дурний, коли сміється – підносить голос, розумний же ледве тихенько всміхнеться. 21 Мов золота прикраса – розумного наука, вона – немов обручка на правиці. 22 Дурного нога в хату швидко вступає, досвідчена ж людина – соромиться інших. 23 Безглуздий крізь двері заглядає в хату, людина ж вихована стоятиме ззовні. 24 Під дверима наслухувати – людська невихованість: такого безчестя не стерпить розумний. 25 Уста балакунів оповідатимуть дурниці, слова ж розумних – важаться старанно. 26 Серце дурних у них на роті, мудрих же уста – в їхньому серці. 27 Коли безбожник проклинає противника, то він проклинає себе самого. 28 Плямить самого себе наклепник, тож і сусіди його зненавидять.

22. Невдалі діти 1-8; дурний 7-18; вірна дружба 19-27

1 Лінивий схожий на опоганений камінь, тож кожен лиш посвистує на його нікчемність. 2 Лінивий схожий на купу гною: хто б лиш його торкнувся – обтрусить руку. 3 Сором для батька – невихованого породити, а й дочка така на неславу йому родиться. 4 Розумна дочка придбає собі чоловіка, а сороміцька – журба для батька. 5 Безчесна соромить батька й чоловіка, від обох них не буде їй доброї слави. 6 Як музика в смутку, так мова невчасна; картання ж і повчання – повсякчасна мудрість. 7 Діти, що живуть чесно й мають що їсти, приховують скромне батьків походження. 8 Діти ж зневажливі, зле виховані й пихаті – безчестять шляхетність власної родини. 9 Учити дурного – черепки докупи зліплювати або ж будити глибоко заснулого. 10 Розмовляти з дурнем – розмовляти з сонним: кінець-кінцем він скаже: «А про що бо йдеться?» 11 Над мертвим плач: він утратив світло; і над дурним плач: він утратив розум. Та не плач так гірко за мертвим, бо він уже спочиває; життя ж дурного – гірше від смерти. 12 Жалоба по мертвому – семеро днів, за дурнем же й нечестивим – всі дні їхнього віку. 13 Не починай з безумним довгої розмови, а й не заходь до нерозумного. Бережися його, щоб клопоту не мати й щоб не забруднитись, його дотикавшися. Уникай його, то й знайдеш спокій, і безглуздя його тобі не докучатиме. 14 Що бо буває тяжче від олива? Як воно зветься – хіба не – дурень? 15 Пісок бо, сіль і брилу заліза легше нести, ніж людину безглузду. 16 Бантина, добре збита на будівлю, не розійдеться під час землетрусу; отак і серце, стале в обдуманому рішенні, не захитається ні о якій порі. 17 Серце, оперте на розумну думку, – наче тинк піщаний на вигладженій стіні. 18 Жорства ота, що кладуть нагору, не може встоятись супроти вітру; то й серце полохливе при дурній раді не встоїться супроти ніякого страху. 19 Хто вколе в око – з нього сльози виточить; хто ж у серце вколе – почуття його виявить. 20 На птахів камінь кинувши, їх проганяють – закид зробивши другові, дружбу руйнують. 21 Хоч ти й на друга оголив меча, все ж не втрачай надії, бо поворот – можливий. 22 Хоч ти й на друга відкрив свого рота, все ж не лякайся, бо примирення можливе, – крім образи, зневаги, зради тайни й удару-підступу, бо таке відсторонює кожного друга. 23 Придбай довір’я ближнього, коли він у злиднях, бо тоді й у його достатку з ним добра зазнаєш; будь при ньому в час його скрути, тоді частку матимеш у його спадщині. 24 Пара й дим із печі вогневі передує – так кровопролиттю передують образи. 25 Друга я не посоромлюсь боронити, і ховатись від нього не буду. 26 А спіткає мене якесь лихо з-за нього, то й кожен, те почувши, його стерегтиметься. 27 Хто бо поставить на мого рота сторожу, і на губи мені – належну печать, аби не впав я з-за них, і мене не погубив мій язик!