Сираха 5,6

5. Проти багатства й зарозумілости 1-8; про розмову 9-15

1 Не покладайся на власні багатства, не кажи, – я самодостатній! 2 Не потурай своїй душі та потузі своїй, щоб не ввели тебе в пожадання твого серця. 3 і не кажи, хто, мовляв, мій володар, – бо каригідне Господь таки скарає. 4 Не говори: «Згрішив, а що мені сталось?» – Господь бо довготерпеливий. 5 Не покладайсь на прощення занадто, гріхи до гріхів додававши, 6 і не кажи: «А що милосердя йото велике, то й безліч гріхів мені він відпустить», – бо й милосердя, і гнів є у нього, тож на грішних спаде його обурення. 7 Не гайся повернутися до Господа, не відкладай з днини на днину, бо зненацька вибухне гнів Господній, то й загинеш у годині помсти. 8 Не звіряйсь на багатства, несправедливо набуті: не допоможуть тобі в день нещастя. 9 Не війся у кожному вітрі і не ступай усякою стежкою: так бо робить грішник двоязичний. 10 Стій твердо при своїй думці, і хай одне буде твоє слово. 11 Слухавши, будь скорий, а відповідавши – повільний. 12 Відповідай ближньому, коли відаєш, коли ж ні – поклади долоню на уста собі! 13 І слава, і неслава – в розмові; язик людини – її погибель. 14 Не допусти, щоб тебе називали підшептувачем, і язиком своїм не наклеплюй, бо на злодія сором спадає, і на двоязичного – осуд тяжкий. 15 Ні в великім, ні в малім не провинюйсь, і не ставай з друга ворогом.

6. Пристрасть – погубна 1-4; випробування друзів 5-13; справжній приятель 14-17; відвага й мудрість 18-22; вона – солодке ярмо 23-31; про потребу навчатися мудрости 32-37

1 Лихе ім’я і ганьбу успадкує наруга, – так само і грішник двоязичний. 2 Пристрастями себе не роз’ятрюй, бо, мов бугай, вони тебе розірвуть, – 3 їстимеш своє листя й власні плоди погубиш та й станеш, мов те дерево висохле. 4 Руйнує душа погана того, хто її посідає, для ворогів його посміховиськом робить. 5 Уста солодкі помножують прихильників, і язик добромовний побільшує ввічливість. 6 Твої миротворці хай будуть численні, порадник же твій – один на тисячу. 7 Бажавши мати приятеля, спершу його випробуй – не квапся звірятись на нього; 8 бо буває і друг своєкорисний: він не лишиться при тобі в день горя твого. 9 Буває і приятель, що стає противником і відкриває твою сварливість тобі на сором. 10 Буває ще й друг, що з тобою трапезує, та не лишиться з тобою в день горя твого: 11 добре тобі – він, ніби другий ти, ще й на челядь твою покрикує, 12 а підупадеш, то й обернеться він проти тебе й твого уникатиме обличчя. 13 Від ворогів своїх відступись, а й друзів твоїх бережись! 14 Вірний приятель – міцна захорона: хто знайшов його, той знайшов скарб. 15 Вірному другові немає ціни, і немає ваги, щоб вартість його зважити. 16 Приятель вірний – то лік життя, і його знайдуть ті, що Господа страхаються. 17 Хто Господа страхається – зміцнює свою дружбу: який він сам, таким і друг його буде. 18 Сину, повчання приймай уже замолоду, то й знаходитимеш мудрість аж до сивини. 19 Мов той орач або сіяч, приступай до неї і плодів її добрих очікуй: у праці над нею хай трохи потрудишся, а вже незабаром її плоди споживатимеш. 20 Вона важка для неосвічених, не пристане до неї і легкодухий; 21 каменем бо важучим над ним вона тяжітиме, тож, не гаявши часу, відкине її він. 22 Бо мудрість така, як і її назва; небагатьом вона очевидна. 23 Слухай но, сину, сприйми мою думку, не відкинь моєї поради: 24 встроми свої ноги у пута її, а твій карк – у її нашийник; 25 підстав плечі, щоб нести її, – не гнівайсь на її кайдани; 26 всією душею приступи до неї, чимдуж дороги її пильнуй: 27 вистежуй її, вишукуй її, і спізнати себе вона дасть; а заволодівши нею, не випускай її, 28 бо наостанок ти знайдеш у ній спочинок, і раюванням вона тобі стане, 29. і пута її будуть тобі захистом могутнім, а нашийник її – шати препишні. 30 Золоті бо на ній прикраси, її узи плетені з гіяцинту. 31 Як пишне убрання, її надягнеш і вінець раювання вкладеш на себе. 32 При бажанні, сину, станеш освіченим, а бувши слухняним, будеш і розумним. 33 Злюбивши слухати, тим і навчишся, – вухо нахилявши, станеш мудрим. 34 Будь серед збору старших, а хто мудрий – того тримайся. 35 Слухай охоче кожну побожну розмову, і приповідок розумних не цурайся. 36 Узрієш розумного – вже зрання спіши до нього, а нога твоя хай його пороги оббиває. 37 Вдумуйся у повеління Господні, над завітами його повсякчасно роздумуй; він скріпить твоє серце, і бажана мудрість надасться тобі.