І Книга Макавеїв 13,14

13. Симон управителем 1-11; підступ Трифона 12-30; мир з Димитрієм 31-42; здобуття Гезеру й замку 43-53

1 Довідався Симон, що Трифон стягнув велике військо, щоб іти в Юдею та її спустошити, 2 і, бачивши, як народ страшенно налякався, пішов у Єрусалим, зібрав народ 3 і заходивсь його пібадьорювати, кажучи: «Ви самі знаєте, скільки я, мої брати й дім мого батька зробили для закону й храму, і про ті війни та лиха, які ми зазнали. 4 Це з-за того загинули всі мої брати, з-за Ізраїля, – і я залишився сам. 5 Та й нині – тому не бути, щоб я щадив своє життя за ввесь цей скрутий час, бож я не ліпший за моїх братів. 6 Однак, я помщуся за мій народ, за храм, жінок і дітей ваших, бо всі погани збились докупи, щоб з ненависти звести нас із світу.» 7 На т слова ожив і піднісся дух народу, 8 і всі вголос закричали: «Ти – вождь наш на місці Юди та Йонатана, брата твого! 9 Веди нашу війну, і ми зробимо все, що нам накажеш!» 10 От і зібрав він усіх мужів-вояків та й поспішився довершити мури Єрусалиму й укріпив його навколо. 11 А потім вислав Йонатана, сина Авесалома, з достатнім військом у Яффу; той вигнав мешканців із неї та й оселивсь там. 12 Трифон же двигнувся з великим військом із Птолемаїди, щоб напасти на Юдею, мавши при собі Йонатана бранцем, 13 тоді, як Симон був отаборився біля Адіди, проти рівнини. 14 Довідавшися, що замість Йонатана настановлено Симона, його брата, який має намір розпочати з ним війну, Трифон вислав до нього послів, щоб йому сказати: 15 «То з-за грошей, що їх брат твій Йонатан винен у царську скарбницю за різні урядові справи, які виконував, тримаємо його в себе. 16 Тож вишли 100 талантів срібла і двох його синів у заклад, щоб, випущений на свободу, він проти нас не збунтувався, і ми відпустимо його на волю.» 17 Знав Симон добре, що вони підступно з ним говорять, та все ж таки послав по гроші й по хлопців, щоб не накликати на себе ворожнечу народу, 18 який сказав би: Це тому, що я не вислав грошей і хлопців, загинув (Йонатан). 19 І вислав хлопців і 100 талантів, але той слова не додержав і не випустив Йонатана. 20 Ба навіть після того заповзявся вдертись у край, щоб його спустошити, й обійшов його з дороги, що веде в Адору. Симон із своїм військом, куди б той не рухнувся, ставав йому навпроти. 21 Тоді ті, що були у твердині, вислали до Трифона послів, нагальне просивши його прийти до них через пустиню і вислати їм харчів. 22 І приготував Трифон усю свою кінноту, щоб туди прибути, але тієї ночі випав вельми великий сніг, і через сніг він не міг прибути. Тому, знявши табір, пустився він у Гілеад; 23 коли ж близько був до Басками, убив Йонатана, що там і був похований. 24 Звідти Трифон повернувся й прибув у край свій. 25 Симон послав за останками брата свого Йонатана й поховав його в Модіні, місті своїх предків. 26 Увесь Ізраїль учинив над ним велику жалобу й довго плакав за ним. 27 Симон зробив над гробом свого батька і братів високий пам’ятник, що можна було бачити здалека й що був іззаду та спереду виложений тесаним камінням. 28 Поставив також 7 пірамід одну проти одної: батькові, матері й чотирьом братам. 29 І прикрасив їх ось так: поставив довкола них високі колони, на них умістив на вічний спомин збройні трофеї, а обабіч зброї різьблені судна, що їх могли бачити всі, хто пливли морем. 30 Це та гробниця, яку він спорудив у Модіні і яка існує по сьогодні. 31 Трифон, що поводився підступно з молодим царем Антіохом, убив його 32 й сам став царем замість нього, вклавши собі на голову корону Азії, і наробив у краю багато лиха. 33 Тим часом Симон відбудував твердині в Юдеї, обвів їх високими баштами й мурами з воротами на засувах і наскладав харчів у тих твердинях. 34 Він вибрав людей і послав до царя Димитрія, щоб цей дав землі пільгу, бо всі вчинки Трифона були здирством. 35 Цар Димитрій вислав йому відповідь на його прохання і написав йому такий лист: 36 «Цар Димитрій Симонові первосвященикові, другові царів, старшим і юдейському народові, привіт! 37 Ми одержали золоту корону й пальмову вітку, яку ви нам вислали. Ми готові укласти цілковитий мир з вами й написати нашим урядовцям зробити вам полегші. 38 Те, що ми встановили з вами, буде стояти, і твердині, які ви збудували, будуть ваші. 39 Ми відпускаємо вам недобори й недоліки, яких ви допустилися по цей день, як і корону, яку ви нам винні, а якби які податки брано в Єрусалимі, то більш їх не вимагатимуть. 40 Коли ж би хто з вас був здібний записатись у наші сердюки, нехай запишеться. І нехай мир буде між нами.» 41 Року 170 усунено з Ізраїля ярмо поганське, 42 і народ у грамотах та договорах почав писати: «Першого року Симона, великого первосвященика, вождя і начальника юдеїв.» 43 Того часу Симон обложив Гезеру й оточив її навколо військом. Він збудував рухому вежу і, підсунувши її під місто, ударив нею в одну башту й заволодів нею. 44 Ті, що були в рухомій вежі, вскочили в місто, де зчинилась велика метушня. 45 Мешканці з жінками та дітьми вийшли за мур у порваній одежі й стали вголос благати Симона, щоб уклав з ними мир, 46 кажучи: «Не чини з нами за нашою злобою, але за твоїм милосердям.» 47 І замирився Симон з ними, і битва припинилась, але він вигнав їх з міста й, очистивши доми, в яких були кумири, так увійшов у місто під співи і благословення. 48 Він викинув із нього всяку нечистоту й оселив там людей, що трималися закону, укріпив його і збудував собі самому дім у ньому. 49 Ті, що були у твердині, не могли ні вийти, ні ввійти, щоб щось у краю купити чи продати, і голодували сильно, і чимало з них від голоду погинуло. 50 Вони звернулися до Симона, благаючи в нього миру, і він дав їм його, але повиганяв їх звідти й очистив кріпость від усякої гидоти. 51 Двадцять третього дня, місяця другого, 171 року юдеї ввійшли до неї з похвалами, пальмовими галузками, під звуки гарф, цимбалів та гусел, під спів пісень та гимнів, бо був знищений між Ізраїлем великий ворог. 52 Постановлено щороку з радістю святкувати це свято. Він укріпив гору, на якій був храм, від сторони твердині, і замешкав там сам з усіма. 53 Побачив Симон, що його син Іоан став уже мужем, то й зробив його вождем над усіма військами. Іоан замешкав у Гезері.

14. Димитрій потрапляє в полон 1-15; союз із Римом та Спартою 16-24; почесна грамота для Симона 25-49

1 Року 172 цар Димитрій стягнув свої війська й пішов у Мідію, щоб там шукати допомоги для війни з Грифоном. 2 Почув Арсак, цар Персії та Мідії, що Димитрій увійшов у його землі, і вислав одного із своїх начальників, щоб схопити його живцем. 3 Той вирушив і, розгромивши військо Димитрія, взяв його живцем у полон і привів до Арсака, а той кинув його до в’язниці. 4 Край Юди зазнав миру на ввесь час Симона, який шукав добра для свого народу, і влада його була їм довподоби, так само, як і його слава, повсякчасно. 5 На додаток же до тієї слави він здобув Яффу, зробив з неї пристань і відкрив доступ до островів на морі. 6 Він поширив границі Для свого народу і правив своїм краєм. 7 Він зібрав силу бранців, забрав Гезеру, Бетсур і твердиню, і викинув з неї нечистоти: не було нікого, хто б противився йому. 8 Народ орав у мирі власну землю, земля давала свій урожай, а дерева на полі – плоди. 9 Старі сиділи по майданах, всі про добробут гуторили, молодь носила пишні шати й зброю. 10 Містам постачав він харчі, укріпив їх до оборони, так що слава про його ім’я дійшла на самий край світу. 11 Він повернув мир на. землю, й Ізраїль радів з того вельми. 12 Кожен сидів собі під виноградною лозою чи смоковницею, і нікому було його лякати. 13 Зник їхній ворог із краю, а царів побито за тих днів. 14 Він додав духу всім нещасним у народі, тримався закону й усунув усіх беззаконних. 15 Він укрив храм славою та збагатив святим посудом. 16 Як чутка про смерть Йонатана дійшла до Риму та до Спарти, всі вельми засмутились. 17 Та як почули, що Симон, його брат, став первосвящеником замість нього й правив краєм і містами, що в ньому, 18 написали вони на бронзових таблицях до нього, щоб відновити з ним союз і дружбу, що були уклали з Юдою та Йонатаном, його братами. 19 Прочитано їх перед громадою в Єрусалимі. 20 Ось відпис листа, що його написали спартанці: «Правителі спартанські й місто Симонові, великому первосвященикові, старшим, священикам та всьому юдейському народові, своїм братам, привіт! 21 Посли, яких ви вислали до нашого народу, оповіли нам про вашу славу й честь. Ми були раді їхньому приходові 22 і записали те, що вони сказали, в народних постановах таким робом: Нуменій, син Антіоха, і Антипатр, син Ясона, посли юдейські, прийшли до нас, щоб відновити дружбу з нами. 23 Вподобалось народові прийняти тих мужів із честю й покласти відпис їхніх слів до громадського архіву, щоб народ спартанський мав про те згадку.» Відпис цього був виконаний і для первосвященика Симона. 24 Після того Симон послав Нуменія у Рим з великим золотим щитом, вагою 1000 мін, щоб затвердити з римлянами дружбу. 25 Довідавшись про те, народ сказав: «Як нам віддячити Симонові та його синам? 26 Він бо справді виявив себе разом з братами й домом свого батька твердим, воював і прогнав ворогів Ізраїля і дав йому свободу.» І вирізьблено це на бронзових таблицях, які й прибито до стовпів на горі Сіон. 27 Ось відпис тієї постанови: «Вісімнадцятого Елула 172 року, – це третій рік Симона, великого первосвященика, князя Божого народу, – 28 на великих зборах священиків, народу, князів народу й старших краю було вирішено ось що: 29. Чимало було воєн у краю, але Симон, син Маттатії, з потомків Йоаріва, і брати його віддали себе на небезпеку і протистали ворогам свого народу, щоб храм і закон його збереглися цілими. Вони вкрили великою славою народ свій. 30 Йонатан скупчив свій народ, став його первосвящеником і відійшов до своїх предків. 31 Тоді вороги їхні хотіли напасти на їхній край і простягнути руки на їхню святиню, 32 але Симон піднявсь і бився за народ свій. Він витратив багато власних грошей на те, щоб озброїти й оплатити військо свого народу. 33 Він укріпив міста Юдеї і Бетсур, що на границі Юдеї, в якім раніш була ворожа зброя, і поставив там залогу з мужів юдейських. 34 Він укріпив теж і Яффу, що на морі, і Гезеру на границі Азоту, де перед тим жив ворог, і де він поселив юдеїв, нагромадивши там усе, що було конечне для їхнього існування. 35 Народ бачив віру Симона і славу, яку він хотів здобути для свого народу, і настановив його начальником та первосвящеником за всі ті заслуги, за справедливість та за віру, яку зберіг він і своєму народові, шукаючи всяким способом підвищити народ свій.

36 За його часу пощастило, завдяки йому, вигнати поган із краю і тих, що були в Давидгороді, в Єрусалимі, де вони відбудували собі були твердиню, з якої робили наскоки й плюгавили навколо храм та допускалися великих гріхів супроти його святости. 37 Він оселив у ньому воїнів-юдеїв і для безпеки краю та міста укріпив його й підняв єрусалимські стіни. 38 Цар Димитрій дав йому за це верховне первосвященство 39 і зробив його одним із своїх друзів та оточив великою повагою, 40 бо довідався, що римляни звуть юдеїв друзями й братами і що вони прийняли послів Симона з честю, 41 що юдеї й священики ухвалили, щоб Симон був їхнім князем і первосвящеником назавжди, аж поки не постане пророк вірний, 42 щоб був їхнім полководцем, щоб піклувався храмом їхнім, щоб призначив урядовців над роботами, над краєм, над зброєю та над твердинями 43 і щоб піклувавсь особисто храмом, щоб усі були йому слухняні, щоб його ім’ям писано всі грамоти у краю, нарешті, щоб мав право одягатися в багряницю й носити золоті оздоби. 44 Нікому, чи то з народу чи з священиків, не буде можна відкинути щонебудь із того, ані перечити його наказам, ані без його дозволу скликати в краю збори, ані вдягатись у багряницю, ані носити золоту запинку. 45 А хто чинитиме навпроти цьому або відкине щонебудь із цього, того віддадуть під кару.» 46 І ввесь народ схвалив, щоб Симон діяв за цими установами. 47 Симон прийняв і згодився бути первосвящеником, вождем і князем юдейським і священицьким – бути на чолі всіх. 48 І звеліли вирізьбити цю постанову на бронзових таблицях і виставити на стіні храму на виднім місці, 49 а відпис її покласти у скарбниці, щоб Симон та його сини мали для вжитку.