І Книга Макавеїв 15,16

15. Антіох VII 1-9; облога Дори 10-14; лист із Риму 15-24; розрив з Антіохом 25-36; воєнна виправа Кендебел 37-41

1 Антіох, син царя Димитрія, вислав з морських островів лист до Симона, священика та юдейського князя, і до всього народу. 2 А в тому листі стояло ось що: «Цар Антіох Симонові, первосвященикові та князеві, і юдейському народові, привіт! 3 Тому що деякі злочинці захопили царство моїх батьків, то я й вирішив відібрати його назад, щоб завести в ньому порядок, як перше. Для того я стягнув силу війська і наготував військові кораблі. 4 Я маю намір висадитись у краю, щоб покарати тих, які зруйнували край наш та спустошили багато міст у моїм царстві. 5 Тому я нині затверджую за тобою всі пільги, що тобі дали були царі передо мною, а й усі ті дари, які вони були тобі відпустили. 6 Я дозволяю тобі бити власні гроші для твого краю. 7 Єрусалим і храм будуть вільні. Вся зброя, що ти наготував, і всі кріпості, які ти спорудив та які займаєш, залишаться для тебе. 8 Усякий царський довг і все, що будеш винен у царський скарб, відпускається тобі віднині і назавжди. 9 А як повернемо собі назад наше царство, вкриємо ми тебе, народ твій і храм такою великою славою, що вона, ота ваша слава, розійдеться по всьому світі.» 10 Року 174 Антіох вирушив у край батьків своїх, і всі війська пристали до нього, так що з Трифоном зосталося їх мало. 11 Антіох розпочав гонитву за ним, та він прибув, утікаючи, у Дору, що на морі, 12 бо знав, що над ним нависло лихо й що військо покинуло його. 13 Антіох обложив Дору, маючи при собі 112 000 воїнів і 8000 кінноти. 14 Він оточив місто тоді, як кораблі підпливли з моря, і натискав на місто з суші й з моря, не даючи нікому ні вийти, ні ввійти. 15 Тим часом Нуменій з тими, що були з ним, повернувся з Риму з листами до царів і до країв. Ось що там стояло: 16 «Люцій, римський консул, цареві Птолемеєві, привіт! 17 Юдейські посли прибули до нас як наші друзі й союзники, щоб відновити стару дружбу й союз, – їх вислав Симон первосвященик і народ юдейський, – 18 і принесли з собою золотий щит вагою 1000 мін. 19 Отож, ухвалили ми написати царям та країнам, щоб не завдавали їм зла, не нападали на них, ні на їхні міста, ні на їхній край, та не вступали в союз із тими, що будуть з ними воювати. 20 Ми згодилися прийняти від них щит. 21 Коли ж деякі злочинці втекли зо свого краю до вас, видайте їх Симонові первосвященикові, щоб покарав їх за їхнім законом.» 22 Те саме написав консул цареві Димитрієві, Атталові, Аріяратові, Арсакові 23 та до всіх країв, до Сампсаму, до спартанців, до Делосу, до Мендоси, до Сікіони, до Карії, до Самосу, до Памфілії, до Лікії, до Галікарнасу, до Родосу, до Фаселіди, до Косу, до Сіде, до Араду, до Гортини, до Кніду, до Кіпру та до Кирени. 24 І відпис цього передав Симонові первосвященикові. 25 Цар Антіох розташувався табором перед Дорою, кидаючи ввесь час на неї військові загони й вживаючи облогових машин. Він замкнув у ній Трифона, так, що той не міг ні вийти, ні ввійти. 26 Симон послав йому на допомогу 2000 добірних вояків, срібла, золота й відповідного знаряддя, 27 та цар не захотів того прийняти; ба більше, він навіть зробив нечинним усе те, що був уклав з ним перше, і поставився до нього інакше. 28 Послав до нього Атенобія, одного з своїх друзів, щоб той повідомив його словами: «Ви зайняли Яффу, Гезеру і кріпость у Єрусалимі, міста царства мого; 29. спустошили їхні землі, наробили у краю великої шкоди й захопили багато місць у моїм царстві, 30 Поверніть тепер назад міста, які ви зайняли, і податки з місцевостей, що ви захопили поза межами Юдеї. 31 А як ні, то дайте замість того 500 талантів срібла, а за шкоду, якої ви накоїли, і за податки з міст других 500 талантів, інакше підемо на вас війною.» 32 Прибув Атенобій, царський друг, у Єрусалим і як побачив Симона, його креденець із золотим та срібним посудом і численну челядь, був здивований. Переказав він йому царські слова, 33 а Симон відрік на те: «Ані землі чужої ми не захопили, ані добра чужого ми не забрали, лише спадщину батьків наших, що колись була несправедливо забрана нашими ворогами. 34 Ми при слушній нагоді відібрали назад спадщину батьків наших. 35 Щож до Яффи та Гезери, які ти вимагаєш, то вони накоїли великої шкоди нашому народові та краєві нашому, – та все ж ми за них дамо 100 талантів.» 36 Той не відповів йому на це ні слова, а розгніваний, повернувся до царя й переповів йому тую мову, а й про славу Симона й про все, що бачив, тож цар і скипів великим гнівом. 37 Тим часом Трифон сів на корабель і втік в Ортосію. 38 Тоді цар настановив Кендебея верховним начальником приморської смуги й доручив йому піше та кінне військо. 39 Він наказав йому розташуватись табором проти Юдеї, звелів побудувати Кедрон, укріпити його ворота й вести війну з народом, тоді як сам пустивсь у погоню за Трифоном. 40 Кендебей прибув у Ямнію й почав мордувати народ, робити наскоки на Юдею, брати в полон людей і вбивати. 41 Він збудував Кедрон і поставив там комонних і звичайне військо, щоб вони, виходивши (вряди-годи), пильнували дороги в Юдеї, як то йому повелів був цар.

16. Юда та Іоан 1-10; смерть Симона 11-22; закінчення 23-24

1 Того часу Іоан пішов з Гезери й розповів Симонові, своєму батькові про те, що робив Кендебей. 2 Симон покликав двох своїх старших синів Юду та Іоана, і сказав їм: «Я, мої брати й дім мого батька вели війни Ізраїля з нашої молодости по нинішній день, і нам щастило визволяти Ізраїля. 3 Та нині постарівсь я, ви ж, хвалити Бога, у цвіті віку. Тож будьте замість мене та мого брата й ідіть і бийтеся за народ наш, і допомога неба буде з вами!» 4 І вибрав з краю 20 000 вояків та кіннотчиків, що двигнулися проти Кендебея, переночувавши у Модіні. 5 Вставши вранці, просунулись рівниною, аж ось назустріч їм велике військо, піше й кінне, а проміж них потік. 6 Іоан зо своїм військом вишикувались проти ворога, але, побачивши, що люди бояться переходити через потік, сам перейшов його перший. Бачивши те, вояки його перейшли слідом за ним. 7 Він розділив своїх на дві частини й розставив вершників між піхотинцями, бо ворожа кіннота була вельми численна. 8 Отож, засурмили, і Кендебей із своїм військом пустився тікати, і полягло від тяжких ран чимало з них, а решта втекла у твердиню. 9 Тоді був поранений Юда, брат Іоана. Іоан гнався за ними, аж поки не дійшов до Кедрону, що (Кендебей) відбудував був. 10 Ворог утік до башт, що на полях азотських, але (Іоан) підпалив їх, і в них загинуло зо 2000. Потім повернувся спокійно у Юдею. 11 Птолемей, син Абуба, був настановлений правителем єрихонської долини; він мав багато срібла й золота, 12 бо був зятем первосвященика. 13 Та серце в нього загорділо, і він забажав заволодіти краєм, тому й задумав, як би то підступно звести зо світу Симона та його синів. 14 Саме тоді Симон, проїжджаючи містами країни, щоб забезпечити їхні потреби, спустився в Єрихон, сам він і Маттатія та Юда, його сини, – було це 177 року, одинадцятого місяця, місяця Савату, – 15 і син Абуба прийняв їх підступно в маленьку кріпость, що зветься Док, її він збудував був, – і там зробив для них великий бенкет. Там же сховав він кілька чоловік, 16 і як Симон із синами упився, Птолемей зо своїми встали, схопили зброю, накинулись на Симона в бенкетовій залі й забили його з синами та з кількома слугами. 17 Отак учинив він велику зраду і відплатив злом за добро. 18 Птолемей написав про те звіт і послав цареві з проханням вислати йому на допомогу військо й передати йому управу краю та міста. 19 Він вислав і людей в Гезеру, щоб забити Іоана, і виправив тисячникам листи, щоб вони прийшли до нього, а він би дав їм срібло, золото й гостинці. 20 І ще інших вислав, щоб зайняли Єрусалим і гору, на якій храм. 21 Тим часом хтось метнувсь наперед і оповів Іоанові в Гезері, що його батько й брати загинули, ще й додав: «Він вислав когось, щоб і тебе вбити.» 22 Почувши це, Іоан вельми збентежився, схопив людей, що прийшли його вбити, і покарав їх на смерть, бо знав, що вони хотіли його вбити. 23 Решта чинів Іоана, його війни, подвиги, які він учинив, будування мурів, що їх він вивів, та інші його дії 24 записані в літописі його первосвященства з того часу, як став він первосвящеником після батька.