Книга Йова 15,16,17,18
15. Еліфаз говорить удруге
1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив: 2 «Хіба ж відповідає мудрий пустим знанням, | сповняє своє нутро східнім вітром, 3 сперечаючись недоречними словами, | промовами, в яких немає користи? 4 Ти навіть відкидаєш богобоязливість, | і касуєш побожність перед Богом. 5 Твоя вина навчає уста твої, | ти вибираєш бесіду лукавих, 6 тим і осуджує тебе рот твій, а не я! | І власні твої уста свідчать проти тебе. 7 Хіба ти перший з людей народився, | побачив світ перед горбами? 8 Хіба ти слухав Божої наради, | присвоїв собі мудрість? 9 Що знаєш ти, чого б ми не знали? | Що розумієш, чого б ми не розуміли? 10 Є сивий та старий також між нами, | що перейшов віком і твого батька. 11 Хіба для тебе мала річ – Божа втіха | та тихе слово, сказане до тебе? 12 Чого пориває тебе твоє серце? | Чому очима гордо позираєш, 13 коли звертаєш проти Бога гнів твій | і твоїм ротом верзеш такі речі? 14 Що таке людина, щоб була чистою? | Як бути справедливим тому, хто родиться від жінки? 15 Якщо й своїм святим не йме він віри, | і небеса нечисті перед його очима, 16 оскільки більш гидка й зіпсована людина, | що, наче воду, п’є беззаконня. 17 Я поясню тобі, мене послухай! | Я оповім те, що сам я бачив, 18 що оповідають мудрі, | не таївши нічого, за предками своїми. 19 Їм одним земля дана була, | і ні один чужинець не скитався між ними. 20 Поки віку у злого – себе самого мучить; | протягом призначених гнобителеві літ 21 жахливий крик лунає у його вухах; | серед повного спокою на нього нападає грабіжник. 22 Не сподівається, що повернеться із пітьми, | і всюди меч перед собою бачить. 23 Його кидають на їжу коршакові. | Він знає, що над ним біда нависла. 24 День темряви його жахає, | нужда й тіснота на нього насідають, | немов той цар, готовий кинутись до бою. 25 Він здіймав свою руку проти Бога, | він хоробрував із Всемогутнім. 26 З випростаною шиєю біг проти нього | захоронений грубими щитами. 27 Обличчя його набрякло салом, | боки поросли жиром. 28 Він жив у зруйнованих містах, | у домах, де ніхто більше не жив, | бо вони були готові завалитись. 29. Не забагатіє він, розвіється його достаток, | і не простягнеться його тінь по країні. 30 Він не втече від мороку, | вогонь спалить його ніжне галуззя, | а цвіт його обіб’є вітер. 31 Нехай не покладається на свій зріст високий, | знаємо бо, що то – марнота. 32 Віття його зів’яне передчасно, | його галуззя не буде зеленіти. 33 Мов виноградина, він скине недоспілі грона | і, наче маслина, цвіт свій зронить. 34 Так! Кодло нечестивого буде безплідне, | і вогонь пожере шатра продажних. 35 Хто зачав зло, той породить нещастя; | нутро його готує злуду».
16. Іов удруге відповідає Еліфазові
1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Чув я багато вже такого, | гіркі з вас усіх утішителі! 3 Чи буде край словам на вітер? | Яка біда спонукує тебе відповідати? 4 Я теж базікав би, як ви, | якби ви були на моєму місці. | Я б теж засипав вас словами, | кивав над вами б головою 5 та додавав би вам відваги моїми устами | й не перестав би рухати губами. 6 Та чи я говорю – не притихає біль мій, | чи мовчу – він мене не покидає. 7 Ось і тепер виснажив мене завидющий, | уся його ватага мені допікає. 8 Він устає свідком проти мене, | кидає мені ввічі клеветою. 9 Гнів його рве й лютує проти мене, | він скрегоче на мене зубами. | Противники мої очима блискають на мене, 10 роззявили на мене свою пащу, | у з.іевазі б’ють мене по щоках, | зібравшися на мене разом. 11 Бог видав мене нечестивцям, | у руки безбожникам мене кинув. 12 Я був щасливий, та він струсив мене, | схопив мене за шию і розбив на кавалки, | прицілом собі мене поставив. 13 Стріли його мене навколо оточили, | він прошиває моє нутро без пощади, | він жовч мою на землю розливає. 14 Він пробиває в мені пролом за проломом, | мов велетень, кидається на мене. 15 Веретище я зшив собі на шкіру, | й обличчя своє занурив у порох. 16 Вид мій почервонів від плачу, | на віях моїх тінь смерти, – 17 хоч і нема в руках у мене насильства, | і хоч молитва моя чиста! 18 Земле, не закривай моєї крови,| і хай не буде місця для мого крику. 19 Тепер також на небі є у мене свідок, | мій оборонець на висотах. 20 Думки мої глибокі – мої оборонці, | і око моє ллє до Бога сльози. 21 О, якби чоловік міг правуватись з Богом, | як людський син із своїм ближнім! 22 Іще бо кілька літ, що прийдуть, | і я піду в дорогу, з якої не повернуся.»
17. Іов нарікає далі
1 «Мій дух розбитий, | дні мої погасли, | для мене залишається лише могила. 2 Чи не став я посміховиськом? | Чи не в гіркоті ночують мої очі? 3 О, поручися за мене сам перед собою! | Бо хто б ручився за мене? 4 Та ти позбавив розуму їхнє серце, | тому й не піднесеш їх угору. 5 Вони призначають здобич друзям, | тоді як очі власних дітей меркнуть. 6 Ти зробив мене притчею народу, | мені плюють у вічі. 7 В очах моїх від смутку потемніло, | і мої члени, наче тінь, виснажуються. 8 Дивуються над оцим праведні люди, | і невинний обурюється на безбожника. 9 Та праведник тримається путі своєї | і чистий руками ще більш набирає духу. 10 Вернітеся ж, усі ви, приступіте; | може, бодай одного мудрого знайду між вами! 11 Дні мої відпливли, думки мої розбиті! | Зідхання мого серця 12 з ночі день роблять, | і супроти темряви світло близько. 13 Чи можу сподіватись? Шеол – моя домівка! | У темряві стелю я собі постіль. 14 Кричу до гробу: Ти мій батько! | А до хробака: Моя сестра й моя мати! 15 Де ж тут моя надія? | І щастя моє. – хто його бачив? 16 Зійдуть у Шеол зо мною? | коли зануримося разом у порох?»
18. Білдад відповідає Іовові
1 Заговорив Білдад із Шуаху та й мовив: 2 «І докіль будете словам ви класти перешкоди? | Будьте розумні, і тоді говоритимемо! 3 Чому нас уважаєш за скотину? Чому в твоїх очах ми нечисті? 4 О, ти, що у досаді душу свою роздираєш! | Чи ж задля тебе земля має опустіти? | Чи скелі пересунуться зо свого місця? 5 Таж у безбожника погасне світло, | полум’я його не буде більше блищати. 6 Стемніє світло в наметі його, | і погасне над ним його світич. 7 Бадьорий хід його ослабне, | його повалить власний намір. 8 Він ускочить у сітку власними ногами | і над сильцем буде ходити. 9 Пута впіймають його ноги, | петля буде тримати його цупко. 10 На землі сховане йому сильце | і пастка для нього на стежці. 11 Навколо страхи його лякають, | слідом за ним женуться. 12 Він голодує у своїх достатках, | і нещастя стоїть у нього збоку. 13 Недуга роз’їдає його шкіру, | і перворідний смерти гризе його члени. 14 З намету, де він був безпечний, його виривають | і до царя страхів тягнуть. 15 Ти можеш жити в його наметі, що не його вже, | і посипають сіркою його домівку. 16 Внизу його коріння засихає, | угорі ж його гілляки в’януть. 17 Пам’ять про нього з землі щезає, | і немає його імени в околиці. 18 Його зо світла в пітьму зіштовхують, | його зо світу проганяють. 19 Ні внуків, ні нащадків він не матиме в народі; | ані душі живої у своїх оселях. 20 Захід жахнеться над його нещастям, | а схід пройметься страхом. 21 Отакі житла нечестивця, | отаке місце того, хто не знає Бога!»