Приповідки 5,6

5. Облудні чари перелюбки 1-6; небезпеки чужоложства 7-14; радощі подружньої любови 15-20; Бог усевидючий 21-23

1 Мій сину! слухай уважно мудрости моєї, | прихили ухо твоє до розуму мого: 2 щоб ти зберіг собі розсудок, | і щоб наука уста твої зберегла. 3 Бо мед із уст чужої жінки капає, | і бесіда її масніша від олії, 4 але скін її гіркий, немов полин, | і гострий, наче меч двосічний. 5 Ноги її низходять до смерти, | кроки її простують до Шеолу. 6 Стежки життя вона не знає; | хода її непевна, їй до того байдуже. 7 Отож, сину мій, слухай мене, | не відступай від слова уст моїх. 8 Відсторони твою дорогу геть від неї, | не наближайсь до дверей її дому, 9 щоб не довелось віддати іншим твою славу, | а твоїх літ – людям немилосердним; 10 щоб не наживалися твоїм добром чужинці, | щоб труди твої не переходили в чужий дім, 11 щоб не стогнав ти по тому, | як тіло твоє і твоя плоть змарніють, 12 щоб не казав: “Чом же я науку ненавидів, | серце моє погордувало докором? 13 Я голосу вчителів моїх не слухав, | і до наставників моїх не нахиляв я вуха. 14 Я мало не потрапив у крайнє лихо | поміж зборищем-громадою!” 15 Пий воду з твого водозбору, | воду, що б’є із власної криниці. 16 Чому б твої джерела мали розливатися навколо, | твої потоки по майданах? 17 Нехай будуть тобі одному, | а не чужим разом з тобою. 18 Нехай живець твій буде благословенний, | втішайся дружиною твоєї юности. 19 Премила лань! Люба сарна! | Нехай її чари упоюють тебе повсякчас, | у любощах її стало кохайся! 20 Для чого тобі, сину, захоплюватися чужою, | до грудей сторонньої горнутись? 21 Дороги людські в Господа перед очима, | і він вирівнює всі стежки їхні. 22 Злого ловлять власні переступи, | у пута власного гріха він потрапляє. 23 Він помирає з-за браку науки, | з-за своєї надмірної глупоти він блукає.

6. Обережність при запоруках 1-5; ледачий та мурашка 6-11: лукавий 12-15: що Богові осоружне 16-19; чужоложство 20-35

1 Мій сину! Коли за ближнього ти поручився, | коли дав руку твою за чужого, 2 коли зв’язав себе словами уст своїх, | коли піймавсь словами уст власних, 3 вчини, мій сину, ось що, і звільнишся, | бо ти попався в руки ближньому твоєму: | – іди, смирися, наполягай на твого ближнього; 4 не дай очам твоїм ні сну, | ні дрімоти твоїм повікам. 5 Звільнись, неначе сарна з рук (мисливця) | і немов та птиця з сильця. 6 Іди, ледащо, до мурашки; | приглянься до її звичаїв, будь розумним. 7 Нема в неї ні начальства, | ні назирателя, ані вождя, – 8 і літом вона хліб собі готує, | у жнива збирає корм свій. 9 Докіль лежатимеш, лінивче | коли ти встанеш зо сну свого? 10 Не довго будеш спати, не довго й куняти, | не довго будеш, розлігшися, згортати руки, 11 і злидні, наче волоцюга, прийдуть на тебе; | і недостача, мов муж збройний. 12 Людина розбещена, чоловік безбожний | – ходить з неправдивими устами, 13 мружить очі, совгає ногами, | подає знаки своїми пальцями. 14 З лихими думами на серці | він увесь час зло кує, сіє розбрат. 15 Тому на нього нагло надійде погибель, | він вмить буде розбитий, без рятунку. 16 Є шість речей, що Господеві огидні, ба й сім, що для душі його осоружні: 17 горді очі, язик брехливий, | руки, що кров безвинну проливають, 18 серце, що кує лихі задуми, | ноги, що біжать до зла швидко, 19 фальшивий свідок, що дихає брехнею, | та той, що між братами сіє чвари. 20 Пильнуй, мій сину, заповіді батька твого, | не відкидай навчання матері твоєї. 21 Прив’яжи собі до серця їх, назавжди, | повісь собі на шию. 22 Бо заповідь – то світильник, а навчання – світло; | повчальні докори – дорога життя. 23 Коли ходитимеш, вона буде тебе водити, | як ляжеш, буде чатувати над тобою, | а як пробудишся, буде з тобою розмовляти, 24 щоб зберегти тебе від злої жінки, | та від облесливости язика чужої. 25 Не пожадай у твоїм серці її вроди, | і не давай себе звести її морганням, 26 бо задля повії можна зубожіти до куска хліба, | тим часом, як замужня на дороге життя полює. 27 Чи ж можна в пазуху вогню набрати | так, щоб одежа не згоріла? 28 Або чи можна по жару ходити | так, щоб не опеклися ноги? 29. Отак воно з тим, хто до дружини ближнього вчащає: | хто б її не торкнувся, не буде той безвинним. 30 До злодія не ставляться з презирством, | якщо вкрав, щоб попоїсти, коли був голодний. 31 Та як упіймають, усемеро заплатить; | усе, що має в хаті, мусить він віддати. 32 Хто перелюбствує, тому ума бракує; | сам себе губить, хто це чинить. 33 Він стусанів і ганьби набереться, | сором його не зітреться ніколи. 34 Бо ревнощі запалять лютість у серці мужа, | і він не пощадить у день помсти. 35 Ніякого він викупу не прийме, | нічим не вдовольниться, хоча б і як ти помножив дари.