Приповідки 19,20

19. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1 Ліпше убогий, що ходить у своїй невинності, | ніж дурний з нещирими устами. 2 Навіть горливість без знання не добра, | а хто надто поспішає – помилиться. 3 Безумність людини руйнує її долю, | та й ще на Господа вона серцем гнівається. 4 Багатство множить друзів, | а бідного покидає й друг його. 5 Фальшивий свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, не знайде рятунку. 6 Багато тих, що запобігають у князя ласки; | кожен друг тому, хто дає гостинці. 7 Убогим всі брати нехтують, | тим більше його друзі віддаляються від нього; | у кого забагато приятелів, матиме з цього шкоду, | так само, хто вганяється за чужими справами. 8 Хто здобуває мудрість, той любить свою душу; | хто розуму пильнує, той знайде добро. 9 Неправдомовний свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, той загине. 10 Не личать дурневі розкоші, | тим менше слузі – панувати над князями. 11 Розважність людини – бути повільним до гніву; | слава її – переступи забувати. 12 Гнів царський – мов рик лева, | а його милість – як роса на рослину. 13 Дурний син – батькові нещастя; | а суперечки жінчині – безупинне води накрапання. 14 Дім і достатки – то по батьках спадок, | але від Господа розумна жінка. 15 Лінивство глибокий сон наводить; | душа недбала буде голодувати. 16 Хто береже заповідь, той береже себе самого, | а хто словом нехтує, той помре. 17 Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, | і він йому відплатить за його добродійство. 18 Карай твого сина, покіль є надія, | але б’ючи, не бий його до смерти. 19 Вельми гнівливий прийме кару: | бо коли його хочеш рятувати, зробиш ще більше гнівливим. 20 Слухай пораду й приймай навчання, | щоб стати мудрим наостанку. 21 Багато задумів у серці людини, | але воля Господня – вона встоїться. 22 Плід людини – її милосердя; | убогий – ліпший, ніж брехун. 23 Господній острах – життєдайний: | насичений ним – в спокої перебуватиме, і лихо його не спіткає. 24 Ледачий запускає свою руку в миску, | та тяжко йому її до рота донести. 25 Коли насмішника вдариш, то й простодушний стане розумнішим; | коли розумного скартати, він набереться знання. 26 Хто обдирає батька й проганяє матір, | той син ганебний, безсоромний. 27 Кинь, сину, слухати науку, | що відводить від слів розумних. 28 Лукавий свідок глузує з правосуддя, | а уста грішників пожирають беззаконня. 29. Готові на насмішників дрюки, | і на спину дурних – удари.

20. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1 Вино – зрадливе, п’янкі напої – буйні; | кожен, хто кружляє їх, – нерозумний. 2 Гнів царський, ніби рик лева; | хто його побуджує, шкодить собі. 3 То честь для чоловіка – сварки уникати; | а кожен дурень розпочинає сварку. 4 Осінь пройшла, і не оре лінивий; | у жнива проситиме, та не матиме нічого. 5 Води глибокі – задума в людськім серці; | але розумна людина їх черпатиме звідти. 6 Чимало людей доброту власну вихваляють, | та вірну людину, хто знайде? 7 Хто ходить у своїй невинності правдиво, | – щасливі його діти після нього! 8 Цар, що на судовому престолі засідає, | всю погань, лиш погляне, розганяє. 9 Хто може сказати: “Я очистив моє серце, | я – чистий від гріха мого?” 10 Дві ваги та дві міри, | – огидне Господеві одне й друге. 11 Вже з того, як поводиться дитина, видно, | чи чисті й праві будуть її вчинки. 12 Вухо, що чує, й око, що бачить, | – Господь створив одне й друге. 13 Не люби спати, щоб не збідніти; | відкрий очі, й будеш ситий хлібом. 14 “Недобре, – недобре!” – каже, хто купує; | а як відійде – не нахвалиться. 15 Є золота й перел багато, | та найдорожча прикраса – уста розумні. 16 Візьми з нього одежу, бо він за чужого ручився; | коли він за чужих ручився, візьми заставу з нього. 17 Солодкий людині хліб, неправдою нажитий, | та потім в його роті жорстви повно. 18 Задуми зміцнюються при нараді; | хитрощами провадити б війну. 19 Той наклепник, хто відкриває тайни; | хто рота широко роззявляє, з тим не братайся. 20 Хто проклинає батька-матір, | того свічка погасне в глухій пітьмі. 21 Майно, швидко набуте на початку, | напослідок не буде благословенне. 22 Не говори: “Відплачу лихом!” | – звірся на Господа, і він тебе врятує. 23 Огидні Господеві двоякі терези; | вага фальшива – річ недобра. 24 Господь керує кроками людини; | людині ж як зрозуміти свою дорогу ? 25 Це сіть людині – необачно казати: “Посвячене”, | а по обіті – розмірковувати. 26 Мудрий цар злих провіває, | а потім по них колесом котить. 27 Господній світич – дух людини, | що вивідує всі глибини серця. 28 Милость і правда царя оберігають; | його престол милістю підпертий. 29. Слава молодих – їхня сила; | старих окраса – їхній сивий волос. 30 Побиття аж до крови – лік проти зла, | так само й удари, що доходять аж до нутра.