Приповідки 7,8

7. Батьківське навчання 1-5; недосвідчений юнак 6-27

1 Мій сину! Зберігай мої слова, | заповіді мої сховай у себе. 2 Додержуй мої заповіді, – і будеш жити, | – і мою науку, як твоїх очей зіницю. 3 Собі до пальців їх прив’яжи | та напиши їх на таблиці серця свого. 4 Скажи до мудрости: “Ти сестра моя”, | а розум назви другом, 5 щоб він зберіг тебе від чужої жінки, | від незнайомої з звабливими словами. 6 Раз якось, коли через вікно мого дому, | крізь ґрати я дивився, 7 побачив я посеред простодушних, | помітив я між хлопцями юнака безумного. 8 Він проходив вулицею коло її закутка, | і простував дорогою до її дому, 9 присмерком, вечірньою порою, | у глупу ніч та в темряві, – 10 аж ось назустріч йому жінка, | одягнена, немов повія, хитра серцем. 11 Вона – пристрасна й нахабна, | ноги її не посидять у хаті. 12 То на вулиці, то на майданах, | на всіх розпуттях у засідку сідає. 13 Вона хапає його та цілує, | і безлично до нього каже: 14 “Мала принести мирні жертви, | сьогодні я мої обітниці сповнила. 15 Тому й вийшла я тобі назустріч, | тебе шукати – та знайшла тебе я. 16 Постелю мою я прибрала килимами, | тонку єгипетську тканину розстелила. 17 Поприскала я ліжко моє | міррою, алое, цинамоном. 18 Ходи лишень, упийся до ранку пестощами, | та насолодимось любов’ю, 19 бо мужа нема дома, | вибравсь у далекую дорогу. 20 Сакву грошей забрав з собою; | як місяць буде у повні, повернеться він додому.” 21 Зводить вона його своїм щедрим щебетанням, | зводить його солодкими словами. 22 І він умить за нею тягне, | немов віл, що йде під обух, | немов олень, що в сильце вскочив, 23 покіль стріла його печінки не прошиє, | немов та пташка, що сама летить у сітку, | не знаючи, що йдеться про її погибель. 24 Слухай тепер мене, мій сину, | вважай на слова уст моїх. 25 Нехай твоє серце до її доріг не хилиться, | не блукай її стежками; 26 бо багатьох вона на смерть поранила, | і найсильніші всі жертвою її упали. 27 Дім її – дорога до Шеолу, | вона веде вниз до покоїв смерти.

8. Заклик мудрости 1-11; мудрість сама про себе 12-21; творча мудрість 22-36

1 Хіба мудрість не кличе, | розум не здійма свій голос? 2 На верху горбів при дорозі, | стає вона й на розпуттях. 3 Коло воріт, при вході в місто, | при вході в двері вона голосно гукає: 4 “Це вас я кличу, люди; | до синів людських мій голос. 5 О простодушні, обачности навчайтесь, | і ви, безглузді, ума набирайтесь! 6 Слухайте, бо я про важливе говоритиму, | і з уст моїх вийдуть слова правдиві. 7 Уста мої виповідають правду, | і зло моїм устам огидне. 8 Всі слова уст моїх правдиві, | нема нічого в них нещирого, кривого. 9 Всі вони ясні тому, хто їх розуміє, | і слушні тому, хто придбав знання. 10 Прийміть мою науку, а не срібло, | і радше знання, ніж золото добірне, 11 бо мудрість ліпша понад перли; | ніщо дорогоцінне не зрівняється з нею. 12 Я мудрість, з обачністю я перебуваю; | я посідаю знання розважливе. 13 Страх Господній то ненависть до зла. | Пиху та гордість, лиху поведінку | й уста нещирі я ненавиджу 14 У мене рада й помисл; | я – розум, у мене сила. 15 Мною царі царюють | і князі встановляють право. 16 Мною старшини правлять, | вельможі судять усю землю. 17 Я люблю тих, які мене люблять; | хто шукає мене пильно, той знаходить. 18 Багатство й слава в мене, | постійні блага й справедливість. 19 Плоди мої ліпші від золота, від щирого золота; | прибуток мій – над срібло добірне. 20 Я ходжу путями правди, | стежками права, 21 щоб дати блага тим, які мене люблять, | щоб наповнились їхні скарбниці. 22 Господь створив мене почином путі своєї, | першою з його чинів споконвічних. 23 Я настановлена була від віку, | від початку, раніше, ніж; земля постала; 24 коли не було ще безодень, я народилась, | коли не було ще джерел багатоводних. 25 Перед тим, як були засновані гори, | раніше від пагорбів я народилась; 26 тоді, як він не створив був ще ні землі, ні степу, | ні первнів пилу світового. 27 Як він укріпляв небо, я там була; | як він рисував круг поверх безодні, 28 як він згущав угорі хмари, | як установляв бездонні джерела, 29. як призначав край морю, | щоб води з його берегів не виступали, | як закладав підвалини землі, – 30 я була при ньому, при роботі, | я була його втіхою щоденно, | усміхалась перед ним повсякчасно, 31 гралась на його земному крузі, | моя бо втіха: бути; з людськими синами. 32 Отож, тепер, діти мої, слухайте мене: | щасливі тії, що дороги мої пильнують! 33 Слухайте науки й будьте мудрі, | не гордуйте нею. 34 Щасливий чоловік, що мене слухає, | що день-у-день біля дверей моїх чуває, | біля моїх одвірків стоїть на сторожі! 35 Бо хто мене знаходить, той життя знаходить | й осягає від Господа ласку. 36 Кому ж мене бракує, той свою душу кривдить; | всі мої ненависники – смерть полюбляють.”