Пісня Пісень 4,5,6,7,8
Молодий: 1 Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої – голубки, за твоїм покривалом. Твоє волосся, мов козяче стадо, що сходить з Гілеад-гір. 2 Зуби твої, мов стрижених овець отара, що з купелі виходять. Кожний з них має свою пару, ані одному її не бракує. 3 Немов кармазинова стьожка, твої губи й твоя бесіда мила. Немов розрізане надвоє яблуко гранатове – твої скроні, за твоїм покривалом. 4 Шия твоя, немов Давидова башта, збудована для трофеїв. Тисяча щитів на ній повисло, усе зброя відважних. 5 Двоє грудей твоїх, як двоє оленяток, близняток олениці, які серед лілей пасуться. 6 Покіль день дише холодочком і тіні утікають, зійду собі на гору мірри, на ладану горбочок. 7 Уся ти гарна, моя люба, і вади нема в тобі! 8 Ходи з Ливану, о дружино! Ходи, прилинь з Ливану; Поглянь з Амана-верховини із верховини Сеніру та Хермону – з барлогів лев’ячих, з гір леопардових. 9 Ти полонила моє серце, моя сестро-дружино! Ти полонила моє серце одним лиш твоїм оком, однією перлиною твого намиста! 10 Які ж бо твої любощі прекрасні, моя сестро-дружино! Які ж бо твої любощі хороші! Понад вино! І запах твоїх пахощів понад усі бальзами. 11 З уст твоїх крапле медом, о дружино, мед і молоко у тебе під язиком, і запах твоїх шат, немов запах Ливану. 12 Садок замкнений, моя сестра-дружина, садок замкнений, криниця під печаттю. 13 Твої протоки зрошують сад гранатовий, де овочі препишні, квітучий кипр та троянди. 14 Нард і шафран, пахуча троща й цинамон, усі дерева кадильні. Мірра, алое й усі бальзами щонайліпші. 15 Ти джерело садів, криниця води живої; потоки, що з Ливану ринуть! 16 Здіймись, північний вітре! Прилинь і ти, південний! Повій на сад мій, щоб його запахи рознеслись! Нехай мій любий увійде в сад свій, та споживає плоди його препишні.
5.
Молодий: 1 Я ввійшов у сад мій, о моя сестро-дружино, збирав мірру мою з моїм бальзамом, їв мою крижку з медом, пив моє вино з моїм молоком. Їжте, о друзі! Пийте, впивайтесь, мої любі! Молода: 2 Я сплю, та моє серце не засинає. Ось чую: стукає мій любий: «Відчини мені, о моя сестро, моя люба! Моя голубко, моя чиста! Бо голова у мене роси повна, кучері у мене – нічних капель.» 3 Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути? Помила собі ноги: як мені їх бруднити? 4 Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені. 5 Я встала відчинити любому моєму, із рук моїх закапотіла мірра, з пальців моїх текуча мірра на ручку при засуві. 6 Я відчинила любому моєму, та любий мій уже відвернувся, пішов далі, дух у мені захопило, як він заговорив був. Шукала я його, та не знайшла вже; я кликала його, та він не обізвавсь до мене. 7 Знайшла мене сторожа, що круг міста ходить. Вона мене побила, поранила. Здерли з мене плащ мій тії, що доглядають мури. 8 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, як знайдете мого любого, то що звістите йому? Що я з любови знемагаю! Хор: 9 Чим любий твій над любими, найкраща між жінками? Чим любий твій над любими, що нас так заклинаєш? Молода: 10 Мій любий білий та рум’яний, його з десяти тисяч розпізнати. 11 Голова у нього з золота, із щирого; кучері у нього закручені, чорні, мов ворон. 12 Очі його мов голубки край водяних потоків, що, викупавшись у молоці, на березі сідають. 13 Щоки його, немов пахуча грядка, неначе квітники рослин запахущих. Уста його – лілеї, що крапають міррою дорогоцінною. 14 Руки його – золоті вальці, оздоблені таршіськими самоцвітами. Груди його – брили слонокости, сафірами вони вкриті. 15 Ноги його – стовпи алябастрові, поставлені на щирозлотних основах. Вигляд його, немов Ливану, він пишний – мов оті кедри. 16 Розмова його – самі солодощі, увесь він – розкіш. Такий мій любий, такий отой друг мій, о дочки Єрусалиму!
6.
Хор: 1 Куди пішов твій любий, найкраща між жінками? Куди звернув твій любий, щоб нам з тобою та його шукати? Молода: 2 Мій любий зійшов у сад свій до грядок пахучих пасти в садах отару та лілеї рвати. 3 Я – мого любого й мій любий – мій, він, що пасе отам поміж лілеями. Молодий: 4 Гарна ти моя люба, наче Тірца, немов Єрусалим, принадна, грізна, немов загони з прапорами. 5 Відверни від мене твої очі, бо вони мене чарують. Волосся твоє мов козяче стадо, що сходить із Гілеад-гір. 6 Зуби твої, немов овець отара, що з купелі виходить. Кожний із них має свою пару, ані одному її не бракує. 7 Немов розрізане надвоє яблуко-граната, твої скроні за твоїм покривалом. 8 Шістдесят цариць і вісімдесят наложниць було, а дівчат без ліку, – 9 одна ж єдина моя голубка, моя досконала, єдина у матері своєї, улюблена тієї, що її вродила. Побачили її дівчата й величають, цариці й наложниці і тії її вихваляють: 10 «Хто це, що наче рання зоря, сходить, гарна, мов місяць, ясна, мов сонце, страшна, мов військові загони з прапорцями?» 11 В горіховий садок зійшов я, щоб подивитись на зелень у долині, щоб подивитись, чи виноград броститься, чи цвітуть яблуні ґранатові. 12 І сам не знаю, (як то сталось): моя любов посадила мене на колісницю князя мого народу.
7.
Хор: 1 Вернись, вернись, о Суламіто! Вернись, вернись, щоб нам на тебе подивитись! Молодий: Чому ви дивитесь на Суламіту, неначе на танок подвійний? Хор: 2 Які бо гарні твої ноги у сандалях, дочко княжа! Круглота твоїх стеген, неначе ланцюгові кільця, робота рук мистецьких. 3 Пупок твій – кубок круглий, вина замішаного в ньому не бракує. Лоно твоє – ворох пшениці, оточений лілеями навколо. 4 Двоє грудей твоїх, як двоє оленяток, близняток олениці. 5 Шия твоя, мов вежа із слонокости. Очі твої, немов ставки у Хешбоні при Бат-Раббім воротях. Ніс твій, немов вежа ливанська, що дивиться на бік Дамаску. 6 А голова на тобі, мов Кармель той: волосся на тобі, неначе пурпура, – цар в її заплітках упіймався. 7 Яка ж бо ти прекрасна, яка мила о моя люба у розкошах! 8 Станом твоїм нагадуєш ти пальму, грудьми твоїми виноградні грона. 9 Я мовив: Я вилізу на пальму, вхоплю з плодами її гілку! Хай груди твої будуть, мов грона виноградні, а запах твого подиху, мов запах яблук. 10 Твоя розмова, мов вино добірне, що по устах моїх і по зубах стікає. Молода: 11 Я – для мого любого, і до мене звернене все його бажання. 12 Ходи, мій любий! Ходім у поле, та заночуймо у селах. 13 Устаньмо у виноградниках раненько, гляньмо, чи виноград броститься, чи його квіт відкрився, чи зацвіли вже яблуні гранатові. Там обдарую я тебе любов’ю. 14 Мандраґори свій запах розливають при наших дверях усякі плоди якнайкращі, нові та й старі теж, що я для тебе, любий мій, сховала.
8.
Молода: 1 Якби ж то ти був мені братом, що ссав груди матері моєї! Я, стрінувши тебе на вулиці, могла б тебе обняти і мене б не ганьблено. 2 Я повела б тебе, я привела б тебе у дім матері моєї; ти мене навчав би. Я б тебе напоїла вином пахучим, солодким суслом моїх гранатових яблук. 3 Ліва рука його під головою в мене, а права мене обнімає. Молодий: 4 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, не будіть, не розбуджуйте моєї любої, покіль вона того не схоче. Хор: 5 Хто це, що сходить від пустині, на свого любого опершись? Молодий: Під яблунею я збудив тебе; там тебе зачала твоя мати, там зачала та, що тебе породила. 6 Поклади мене печаттю на твоїм серці, печаттю на твою руку; любов бо, як смерть сильна; ревнощі люті, немов пекло. Стріли її – вогненні стріли, правдиве полум’я Господнє. 7 Водам великим любови не вгасити, ані рікам її не затопити. Якби хто за любов віддав скарби свого дому, зазнав би лиш погорди великої. Закінчення: 8 Є в нас сестричка невеличка, грудей вона не має. Що нам робити з нашою сестрою, як прийдуть старости до неї? 9 Як вона – мур, збудуймо на ньому башту срібну. Як вона – двері, ми зробимо для них кедрові стулки. 10 Я – мур, і мої груди мов ті башти, тоді в його очах я була мов та, що знайшла спокій. 11 Був у Соломона виноградник у Ваал-Гамоні. Він дав був сторожам той виноградник, і кожний мав принести за плоди з нього по тисячі срібних. 12 Мій виноградник, що мені належить, перед очима в мене. Та тисяча для тебе, Соломоне, а двісті – сторожам його плоду. 13 О ти, що в садах живеш! Товариші уважно слухають твій голос. Дай же мені його почути! 14 Втікай, мій любий! Будь, як олениця або оленятко на горах бальзамових.