Книга Осії 7,8

7. Зіпсуття провідних верств Ізраїля

1 Як я хотів Ізраїля лікувати, виявилась провина Ефраїма й злоба Самарії; вони бо брехню чинять; злодій вдирається до хати, а розбишак ватага грабує ззовні. 2 Вони ж у серцях своїх не кажуть, що я пригадую усю їхню злобу. Тепер їх обгорнули навкруги їхні власні злі вчинки, – вони перед обличчям у мене. 3 Вони своєю злістю царя розвеселяють, – князів обманами своїми. 4 Всі вони перелюбці, як піч, розпалена пекарем, який перестає підкладати до вогню, коли замісить тісто, доки воно не вкисне. 5 У день нашого царя князі палким вином зробили його хворим, він простягає свою руку разом із глузливцями. 6 Бо серце їхнє, неначе піч, палає при їхній змові; їхній гнів усю ніч дрімає, а вранці горить палаючим вогнем. 7 Усі вони, мов піч, розгарячились, і пожирають своїх суддів. Усі царі їхні впали, ані один з них мене не взиває. 8 Ефраїм? Таж він з народами змішався; Ефраїм став, мов паляниця не обертана. 9 Чужинці поїдають його силу, а він того й не знає. На ньому вже посивіло волосся, а він того й не знає. 10 Гордість Ізраїля свідкує проти нього, але вони не повертаються до Господа, Бога свого, і неуважні на все те, його не шукають. 11 Ефраїм став, мов та голубка проста, нерозумна: кличе Єгипет, іде в Асирію. 12 Куди б вони не йшли, я мою сіть на них закину, зведу їх наниз, мов птаство піднебесне; я їх скараю за їхню злобу. 13 Горе їм, бо утекли від мене; погибіль їм, бо вони проти мене збунтувались. Я визволив би їх, та вони брехні говорять проти мене. 14 Вони до мене не взивають своїм серцем, хоч і голосять на своїх постелях. Надрізують себе з-за пшениці й мусту, бунтують проти мене. 15 Хоч я вправляв, скріпляв їх руки, та вони зло видумували проти мене. 16 Вони повертаються, але не вгору, і стали, мов той лук зрадливий. Поляжуть від меча князі їхні з-за язика свого пихатого: це буде насміхом над ними в Єгипетському краю.

8. Проти ідолопоклонства

1 Приклади сурму до твого рота, – мов сторож Господнього дому, за те, що вони порушили союз мій і від закону мого відступили. 2 Вони взиватимуть до мене; «Боже мій, ми ж тебе знаємо, ми – Ізраїль!» 3 Ізраїль добро геть відкинув, ворог буде за ним гонитися. 4 Вони царів настановили, та не від мене; князів собі робили, а я про те не відав. 5 Твого бичка, о Самаріє, я відкинув; гнів мій на них палає; докіль вони очиститись не зможуть? 6 Бо він від Ізраїля походить: то ремісник зробив його і він – не Бог. На тріски розлетиться бичок самарійський. 7 Вони бо сіють вітер і пожнуть бурю: на їхньому стеблі нема колосся, муки воно не вродить; а як і вродить, то чужі його поглинуть. 8 Поглинутий Ізраїль! Тепер він став поміж народами, немов посудина безвартна. 9 Вони бо пішли до Ашшура, – немов дикий осел, самітний, одинокий – Ефраїм найняв собі коханців. 10 Та хоч вони поміж народами їх наймуть, я їх тепер зберу докупи і вони почнуть зменшуватись від тягару царя та князів. 11 Ефраїм намножив собі жертовників, щоб грішити; жертовники й були для нього, щоб грішити. 12 Хоч би я написав йому і тьму моїх законів, – вони б їх за щось чуже вважали! 13 Їм жертви довподоби. Нехай жертвують м’ясо й споживають! А Господові вони не вгодні. Тепер він пригадає їхню несправедливість і за гріхи їх покарає: вони повернуться у Єгипет. 14 Ізраїль бо Творця свого забув, палаців собі набудував. Та й Юда намножив укріплених міст; та я пошлю вогонь на його міста, й він пожере його твердині.