ІІ Книга Самуїла 13,14

13. Амнон і Тамар 1-19; ненависть і помста Авесалома 20-33; втеча Авесалома 34-39

1 По тому ж сталось таке. Була в Авесалома, сина Давида, сестра вродлива, на ім’я Тамар, і закохався в неї Амнон, син Давида. 2 І мучивсь Амнон, що аж занедужав через свою сестру Тамар, бо вона була дівицею, й Амнонові здавалось неможливим зробити їй будь-що. 3 А був у Амнона приятель, на ім’я Йонадав, син Шімеа, брата Давида, і був Йонадав чоловік вельми хитрий. 4 І спитав його: “Чого то ти, царевичу, кожного дня такий пригнічений? Невже мені не скажеш?” Амнон же йому: “Люблю Тамар, сестру мого брата Авесалома.” 5 На те Йонадав до нього каже: “Лягай у ліжко та вдай недужого, і як твій батько прийде навідатись до тебе, ти йому скажеш: Нехай моя сестра Тамар прийде та дасть мені щонебудь з’їсти: зготує перед очима у мене страву, щоб я бачив і їв з рук її.” 6 Ліг Амнон і вдав недужого. Коли прийшов цар на нього подивитись, Амнон до царя мовив: “Нехай моя сестра Тамар прийде й зготує перед моїми очима кілька медяників, і я їх з’їм з її руки.” 7 І послав Давид до дому до Тамарі сказати їй: “Піди до дому твого брата Амнона й зготуй йому їжу.” 8 Тоді пішла Тамар до дому Амнона, брата свого, що лежав у ліжку; взяла муки, замісила й зготувала перед очима у нього медяники та й спекла їх. 9 Потім узяла пательню й випорожнила перед ним. Він, однак, не хотів їсти й повелів: “Виведіть усіх геть від мене!” І як усі повиходили від нього, 10 Амнон каже до Тамарі: “Принеси їжу в кімнату, щоб я міг поживитися з твоєї руки. Взяла Тамар медяники, що зготувала, й принесла їх Амнонові, братові своєму досередини в кімнату. 11 Як вона подавала йому їсти, він ухопив її та й каже до неї: “Ходи, лягай зі мною, моя сестро!” 12 Вона йому відповіла: “Ні, мій брате! Не безчесть мене, бо так в Ізраїлі не водиться! Не чини такого божевілля! 13 Куди я понесу мій сором? Та й ти будеш неначе який безчесний в Ізраїлі! Тому поговори лишень з царем, він мене тобі не відмовить.” 14 Він же не хотів слухати її голосу, але насильно її знечестив, лігши з нею. 15 Після того Амнон зненавидів її вельми глибокою ненавистю, – ненависть, якою її зненавидів, була більша за любов, що почував був до неї, – і сказав їй: “Уставай! Геть звідси!” 16 Вона ж до нього каже: “Ні, мій брате, проганяти мене – це гірша кривда, ніж перша, що ти мені заподіяв.” Та він не хотів її слухати, 17 а кликнув хлопця, що був на послугах у нього, й велів: “Виведи її геть від мене й засунь двері за нею.” 18 Була ж на ній одежа з довгими рукавами, бо так колись вдягались царські дочки-дівиці. І її вивів слуга надвір і засунув двері за нею. 19 Тоді Тамар посипала собі пороху на голову й роздерла одежу з довгими рукавами, що мала на собі, і, схопивши голову в руки, пішла та, йдучи, ридала. 20 Брат її Авесалом сказав до неї: “Чи не був твій брат Амнон із тобою? Але тепер, моя сестро, мовчи: він бо брат твій. Не бери собі цього до серця!” І жила Тамар покинута в домі свого брата Авесалома. 21 Коли дізнався цар Давид про всю ту справу, то закипів гнівом, але він не докорив своєму синові Амнонові, якого він любив, бо то був його перворідень. 22 Авесалом не сказав Амнонові ні слова, ні доброго, ані злого, бо ненавидів Амнона за те, що знечестив його сестру Тамар. 23 Сталося, що два роки пізніше Авесалом справляв стрижку овець в Ваал-Хацорі, що біля Ефраїму, і запросив Авесалом усіх царських синів. 24 Прийшов Авесалом до царя та й каже: “Дивись, слуга твій справляє стрижку овець. Нехай же цар із слугами зволить прийти до слуги свого.” 25 І відповів цар Авесаломові: “Ні, сину, не можемо всі тепер прийти, щоб тебе не обтяжувати.” Той наполягав, та він не хотів іти, лише поблагословив його. 26 Тоді Авесалом сказав: “Якщо ні, то, прошу, нехай принаймні мій брат Амнон іде з нами.” Цар йому відповів: “Чого він має йти з тобою?” 27 Як же Авесалом наполягав, він дозволив з ним піти Амнонові й усім царським синам. І справив Авесалом такий бенкет, наче царський бенкет. 28 Авесалом слугам своїм наказав, мовивши: “Пильчуйте, коли Амнонові стане від вина весело на серці й коли я скажу вам: Вдарте на Амнона! – Тоді ви його вб’єте. Не бійтесь, це я даю вам наказ. Будьте відважні й покажіть себе хоробрими.” 29 І розбавились слуги Авесалома з Амноном так, як велів їм Авесалом. Посхоплювались тоді усі царевичі, сіли кожен на свого мула верхи й повтікали. 30 Були вони ще в дорозі, як дійшла до Давида чутка: “Повбивав Авесалом усіх царських синів, що ні один з них не зоставсь.” 31 Устав цар, роздер на собі одежу та й простерся на землі; усі його слуги, що стояли коло нього, також пороздирали одежі. 32 А Йонадав, син Шімеа, Давидового брата, так озвався, кажучи: “Нехай мій пан не думає, що помордовано всіх юнаків-царевичів, вбито тільки одного Амнона. В Авесалома було таке рішення вже з того дня, як Амнон знечестив його сестру Тамар. 33 Тож нехай цар, мій володар, не бере собі до серця цієї вістки, що всі царевичі повбивані, бо забито тільки одного Амнона.” 34 Авесалом утік. А юнак, що був на сторожі, підвів очі й дивиться: як багато людей іде Хоронаїм-дорогою, спускаючися схилом гори. 35 Йонадав і каже до царя: “Ось біжать царські сини; як слуга твій сказав, так воно й є.” 36 Ледве встиг він сказати це, як прибули царські сини, плачучи вголос; та й сам цар з усіма слугами теж ревно заплакав. 37 Але Авесалом утік: пішов він до Талмая, Амігудового сина, гешурського царя. І оплакував Давид свого сина по всі дні. 38 Авесалом же втік і пішов у Гешур, і перебував там три роки. 39 І перестав цар Давид гніватись на Авесалома, бо розважився згодом по смерті Амнона.

14. Жінка з Текоа 1-20; поворот Авесалома до Єрусалиму 21-33

1 Коли спостеріг Йоав, син Церуї, що цареве серце прихилилось до Авесалома, 2 послав Йоав у Текоа по моторну жінку й каже їй: “Вдай лишень, наче б ти була в жалобі, надягни на себе жалобну одежу, не намащуйся олією й поводься так, як жінка, що вже давно побивається за мертвим. 3 Тоді піди до царя та говори з ним.” І Йоав вклав їй в уста, що вона мала сказати. 4 Прийшла жінка з Текоа до царя, впала лицем до землі, поклонилась і каже: “Поможи мені царю!” 5 Цар питає її: “Що тобі?” А вона каже: “Ой, вдовиця я; вмер чоловік мій. 6 Твоя слугиня мала двох синів й посварились вони обидва між собою на полі, а розвести їх нікому було там. Коли ж ударив один одного та й убив його. 7 І оце ввесь рід повстав проти твоєї слугині й каже: Видай братовбивника, ми хочемо його вбити за душу його брата, що він убив. Та й навіть спадкоємця його викорінимо. Хочуть вони погасити й ту іскорку, що зосталась мені, щоб по моєму чоловікові не зосталось ні імени, ні потомків на поверхні землі.” 8 І каже цар до жінки: “Іди до себе додому, я дам наказ щодо твоєї справи.” 9 Молодиця ж із Текоа каже до царя: “На мене, мій царю й пане, і на дім мого батька нехай упаде вина, цар же і його престіл хай будуть невинні.” 10 І каже цар: “Того, хто говоритиме проти тебе, приведеш до мене, й він більш не торкнеться тебе.” 11 Вона ж на те: “Нехай, прошу, цар спом’яне Господа, Бога свого, щоб кровомесник не накоїв ніякої шкоди і щоб не згублено мого сина.” Він відказав: “Як жив Господь! Ані волосинки в сина твого не впаде на землю.” 12 Тоді жінка сказала: “Дозволь твоїй слугині промовити цареві, моєму панові, ще слово.” Він відрік: “Кажи!” 13 Тоді жінка: “Чого в тебе таке на мислі проти народу Божого? Бо висловивши таке слово, цар сам наче став винуватий, бо не повертає свого вигнанця. 14 Нам бо помирати напевно, ми немов та вода, вилита на землю, що годі зібрати її назад, але Бог не бажає погубити душу й завжди мислить, щоб і прогнаний від нього не залишався вигнанцем. 15 Тепер же я прийшла сказати оце цареві, моєму панові, тому, що люди завдали мені страху; тому рабиня твоя й подумала собі: скажу про це цареві; може цар вволить волю своєї рабині. 16 Цар вислухає мене й визволить свою слугиню з рук людини, що хоче викорінити мене разом із моїм сином із спадкоємства Божого. 17 Слугиня твоя подумала: нехай слово мого пана-царя заспокоїть мене, бо цар, мій пан, немов той янгол Божий, що вислуховує і добро і зло. Нехай же Господь, Бог твій буде з тобою!” 18 Озвався цар і відповів до жінки, кажучи: “Не втаюй від мене нічого, про що тебе спитаю.” Жінка відказала: “Нехай цар, мій пан, говорить.” 19 І питає цар: “Чи не Йоавова рука з тобою в усій цій справі?” І відповіла жінка, кажучи: “Так як жива твоя душа, царю, мій пане, неможливо звернути ні направо, ні наліво, від усього того, що сказав цар, мій пан. Так, це твій слуга Йоав дав мені наказ, це він вклав в уста твоєї рабині всі ці слова. 20 Щоб повернути справу іншим боком, зробив слуга твій Йоав оце; та мій пан такий мудрий, як янгол Божий, і відає все, що діється на землі.” 21 Цар і каже до Йоава: “Добре, я вволю твоє прохання! Іди, приведи назад юнака Авесалома.” 22 Упав Йоав ниць на землю, поклонився й благословив царя. Далі Йоав і каже: “Сьогодні знає слуга твій, що знайшов ласку в твоїх очах, царю, мій пане, бо цар уволив волю слуги свого.” 23 Встав Йоав, пішов у Гешур і привів назад Авесалома в Єрусалим. 24 Але цар звелів: “Нехай він іде собі до свого дому, мені ж нехай не показується на очі.” І жив Авесалом у своєму домі і не показувався цареві на очі. 25 А вже такого вродливого, як Авесалом, та такого уславленого не було в усьому Ізраїлі. Від п’ят до тім’я не було вади на ньому. 26 Коли стриг він собі голову, – а голив він її щороку, бо волосся було йому тяжке, – стриг він його, і важило воно, оте волосся з його голови, двісті шеклів царської ваги. 27 І народилось в Авесалома три сини й одна дочка на ім’я Тамар. Була вона жінка гарна на вроду. 28 І перебував Авесалом у Єрусалимі два роки, не показуючись цареві на очі. 29 І послав Авесалом покликати Йоава, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. Тоді він послав удруге, але той таки відмовився прийти. 30 Тож і каже він до своїх слуг: “Дивіться, Йоавове поле межує з моїм, там, де його ячмінь. Підіть і підпаліть його.” І підпалили Авесаломові слуги Йоавову ниву. 31 Встав Йоав, увійшов до Авесалома в дім і питає його: “Через віщо твої слуги запалили мою ниву?” 32 І відказав Авесалом Йоавові: “Дивись, я ж послав був до тебе сказати тобі: прийди сюди, пошлю тебе до царя, щоб ти сказав: чого я вернувся з Гешуру? Краще було б мені ще там бути. А тепер таки хочу побачити обличчя царя. Як я у чімсь винуватий, хай уб’є мене.” 33 І пішов Йоав до царя й розповів йому про те; а він велів покликати Авесалома. Тож увійшов той до царя, вклонився й кинувсь перед царем ниць на землю. Тоді поцілував цар Авесалома.