Книга Єремії 1,2

1. Покликання Єремії

1 Слова Єремії, сина Хілкії, із священиків, що були в Анатоті, у Веніяминовім краю, 2 до якого надійшло слово Господнє за часів Йосії, сина Амона, царя юдейського, тринадцятого року його царювання, 3 та за часів Йоакима, сина Йосії, царя юдейського, до кінця одинадцятого року Седекії, сина Йосії, царя юдейського, аж до виселення Єрусалиму у п’ятому місяці. 4 І надійшло до мене таке слово Господнє: 5 «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив.» 6 Я ж промовив: «Ой Господи Боже! Я не вмію говорити, бо я дитина.» 7 А Господь сказав до мене: «Не кажи: Я дитина, – бо до всіх, до кого я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш. 8 Не страхайсь перед ними, бо я з тобою, щоб тебе врятувати, – слово Господнє.» 9 Тоді простяг Господь свою руку й доторкнувсь моїх уст і сказав до мене: «Ось я поклав мої слова тобі в уста. 10 Оце настановляю тебе я нині над народами й над царствами, щоб ти викорінював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував.» 11 Надійшло до мене ще й таке слово Господнє: «Що бачиш, Єреміє?» – Я відказав: «Бачу вітку мигдалеву.» 12 І сказав до мене Господь: «Гаразд бачиш: я бо пильную моє слово, щоб його здійснити.» 13 І надійшло до мене вдруге таке слово Господнє: «Що бачиш?» Я відказав: «Бачу, кипить казан. Він видніє з півночі.» 14 Тоді Господь сказав до мене: «З півночі зірветься лихо на всіх мешканців землі. 15 Бо ось я прикличу всі племена царств північних, – слово Господнє, – і поприходять вони й поставлять кожне престол свій перед входом у брами Єрусалиму, проти всіх мурів його навколо та й проти всіх міст юдейських. 16 Я виголошу над ними суд мій за всі їхні ледарства, за те, що вони покинули мене й воскурювали ладан іншим богам та припадали ниць перед ділом рук своїх. 17 Ти, отже, підпережи твої крижі, встань і говори до них усе, що я накажу тобі; не лякайсь їх, а то я нашлю на тебе страх перед ними. 18 Я бо сьогодні ставлю тебе, немов місто-твердиню, немов залізний стовп, немов мур мідяний проти всієї землі: проти царів юдейських, проти князів їхніх, проти священиків їхніх і проти людей простих. 19 Вони війною підуть на тебе, однак тебе не подолають, бо я з тобою, – слово Господнє, – щоб тебе врятувати.»

2. Невдячність та відступство Ізраїля

1 І надійшло до мене таке слово Господнє: 2 «Іди, скажи прилюдно в Єрусалимі: Так говорить Господь: Я згадую про любощі твого юнацтва, про любов твоїх заручин, коли ти ішла за мною у пустиню, у незасіяну землю. 3 Ізраїль – свята частка Господня, первенець його плодів. Усі, що його їстимуть, вважатимуться за злочинців, біда на них надійде, – слово Господнє.» 4 Слухайте слово Господнє, Яковів доме, і всі сім’ї Ізраїльського дому! 5 Так говорить Господь: «Яку ваші батьки знайшли у мене кривду, що відцурались від мене, пішли за марнотами й марнотою стали? 6 Вони не спитали, де, мовляв, Господь, що вивів нас із землі Єгипетської, водив нас пустинею, степовою землею та проваллями, грунтами сухими й під смертною тінню, землею, що нею ніхто не проходить і ніхто в ній не оселюється. 7 Я вас увів у землю врожайну, щоб ви живились її щедротами та її благом. А ви ввійшовши, осквернили мою землю, мою спадщину осоружною вчинили. 8 Священики не говорили: Де Господь? – Законники мене не знали, і пастирі від мене відступились, ба й пророки ім’ям Ваала пророкували і ходили за речами, що стати у пригоді не можуть. 9 Тим то я буду правуватися ще з вами, – слово Господнє, – та ще й з дітьми дітей ваших я судитимусь. 10 Підіть лишень на острови кіттіїв і придивіться, пошліть у Кедар і вважайте пильно, чи там колись так бувало. 11 Хіба колинебудь проміняв якийсь народ богів своїх, хоч то й не боги? Народ же мій проміняв свою славу на те, що користи не дає. 12 Здивуйся ж на те, небо, вжахнися страшно, збентежся вельми, – слово Господнє! 13 Подвійний бо злочин учинив народ мій: покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі копанки, копанки діраві, що води не держать. 14 Чи то ж Ізраїль раб? Чи він рабом у домі народився? То чому ж зробився він добиччю? 15 І рикали на нього левенята, голос із себе видавали. Землю його обернено на пустиню, міста його спустошено, ніхто в них більше не живе. 16 Навіть син Нофа й Тахпанхеса тобі обгризуть потилицю. 17 Чи ж не тому це тобі сталось, що ти покинув Господа, Бога твого, коли він вів тебе у дорозі? 18 Ось і тепер: пощо тобі йти до Єгипту – пити воду з Нілу? Або пощо тобі йти в Асирію – пити з її ріки воду? 19 Твоя ж власна безбожність тебе покарає, і твої відступства докором тобі будуть. Знай же й зрозумій, яке це лихо, яка гірка це річ, що покинув ти Господа, Бога твого. Нема в тобі страху мого, – слово Господа, Бога сил. 20 Бо з давніх-давен я зламав твоє ярмо, порвав твої вужівки. А ти мовила: Не буду служити! – і тим часом, розлігшись, блудувала на кожному узвишші ще й під кожним деревом ряснолистим. 21 Я насадив тебе, як виноградину добірну, усю з найліпшого насіння; як же це ти перетворилась на дикий паросток лози, мені чужої? 22 Тим то хоч би ти й вимилась золою, взяла собі багато лугу, – гріх твій усе ж таки буде позначений передо мною, – слово Господа Бога. 23 І як смієш ти казати: Я не опоганилась, я за Ваалами не бігала? Глянь на дорогу твою у Долині, визнай, що накоїла єси, ти, молода верблюдице легконога, що шляєшся своїми стежками. 24 Ослиця дика що звикла до пустині; коли в гарячому бажанні вона втягає вітер, – хто може хіть її спинити? Ніхто не втомлюється з тих, які її шукають; вони в погульнім місяці її знаходять. 25 Вважай же, щоб босими не стали твої ноги, а й щоб не висохло твоє горло! Але ти кажеш: Даремна річ! Ні! Бо я вподобала чужинців, тож і бігатиму за ними. 26 Як злодій соромиться, коли його впіймають, так дім Ізраїля осоромився: вони й їхні царі, і їхні князі, і їхні священики, та й їхні пророки. 27 Вони супроти колод мовлять: Ти – батько мій; а до каменя: Ти породив нас! Бо до мене вони обернулись плечима, а не обличчям. Але під час їхнього лиха вони репетують: Устань, порятуй нас! 28 А де ж твої боги, що ти був наробив собі? Нехай устануть, коли можуть, у день твого нещастя тебе врятувати. Бож скільки міст у тебе, стільки у тебе й богів, Юдо. 29. Чого ж бо то вам перечитися зо мною? Адже ви всі від мене відступили, – слово Господнє. 30 Надаремно було синів ваших карати; вони науки не прийняли. Власний меч ваш пожер пророків ваших, неначе лев губитель. 31 Ну, і рід же з вас! Вважайте на Господнє слово: Чи ж був я Ізраїлеві пустинею, чи краєм був безпросвітним? Чого ж це народ мій говорить: Ми звільнилися! – не повернемось більше до тебе. 32 Чи ж забуває дівчина свої прикраси, чи молода – убори свої? А мій народ мене забув, – безліч днів тому. 33 Як метко прямуєш ти дорогою своєю, шукаючи любови! Тому ти навіть і повій доріг твоїх навчила. 34 Ба й на полах у тебе видно кров бідних та невинних, яких ти не впіймала на розбишацтві. 35 Ти таки кажеш: Я невинна, гнів його напевно відвернувся від мене. – Ось я судитимусь з тобою, бо ти твердиш: Я не згрішила. 36 Яка легковажна ти, що міняєш свою дорогу! І від Єгипту ти сорому теж зазнаєш, як від Асирії зазнала. 37 Від нього теж ти вийдеш, на голову поклавши руки; бо Господь відкинув тих, на яких ти звірялась, і не пощастить тобі з ними.»