Книга Єремії 3,4

3. Каяття та навернення народу

1 «Коли чоловік відпустить свою жінку, і вона піде від нього, і стане за жінку мужеві іншому, то чи можна йому повернутись до неї? Чи ж не цілком сплюгавилась та жінка? Ти з багатьма коханцями блудила, а мала б то повернутись до мене? Слово Господнє! 2 Зведи свої очі на пагорби високі й розглянься: Де ти не злягалась? Для них сідала єси край дороги, немов араб у пустині. Опоганила край блудом своїм і злобою своєю. 3 Тим і дощі припинились, і не було дощу весняного. Чоло у тебе стало, мов у блудниці, ти соромитись не хотіла. 4 І ось тепер хіба не кличеш ти до мене: Мій батьку! Ти – друг мого юнацтва. 5 Чи збереже він гнів свій назавжди, затримає його повіки? Отак говориш, але злочини далі коїш, коли є нагода.» 6 І сказав мені Господь за царя Йосії: «Чи бачив єси, що зробила зрадниця Ізраїлева? Вона ходила на кожне узвишшя й під кожне дерево ряснолисте, й там блудувала. 7 І я сказав: Накоївши усього того, повернеться до мене; та не повернулась. Бачила це невірна сестра її Юдея. 8 І хоч невірна її сестра Юдея й бачила, що я відіслав Ізраїлеву дочку за всі її блуди і дав їй розвідного листа – вона все ж таки не злякалась, а пішла й собі заходилася блудувати. 9 І блудуванням своїм легкодумним опоганила землю, і зчиняла перелюб з каменем та деревом. 10 Та навіть по всьому цьому зрадлива її сестра Юдея не всім своїм серцем, а тільки лукаво, до мене повернулась, – слово Господнє.» 11 Тоді Господь сказав до мене: «Зрадлива дочка Ізраїлева показала себе справедливішою, ніж невірна Юдея. 12 Іди й промов оці слова вголос на північ і скажи: Повернися, зраднице, Ізраїлева дочко, – слово Господнє; не покажу тобі мого обличчя у гніві, я бо милосердний, – слово Господнє, – не гніватимусь повіки! 13 Визнай лише свою провину, бо ти була невірна Господові, Богові твоєму: розтринькала єси любов твою з чужинцями під кожним деревом ряснолистим і мого голосу не слухала, – слово Господнє. 14 Поверніться, о відступницькі діти, – слово Господнє, – бо я ваш Владика. Я візьму з вас по одному з міста, по двоє з родини та й приведу вас на Сіон. 15 Я дам вам пастирів до душі мені, що пастимуть вас мудро та розумно. 16 І як намножитесь і будете плодючі на землі, за тих днів, – слово Господнє, – не говоритимуть більш: Кивот Господнього завіту; і на думку він нікому більш не спаде, і не згадуватимуть про нього, і не жалкуватимуть його, й робити його більше не будуть. 17 На той час Єрусалим зватимуть: Трон Господній, – і всі народи збиратимуться в Єрусалим заради імени Господнього, і не ходитимуть уже більше за пожаданням лихого свого серця. 18 На ті часи дім Юди ходитиме з домом Ізраїля і обидва вони разом прийдуть з північної землі в землю, що я наділив батькам вашим у спадщину. 19 Я думав собі: Як би мені поставити тебе понад дітьми й дати тобі розкішну землю, найкраще між народами спадкоємство? Я думав: Ти зватимеш мене: Мій Батьку! – і зо мною не перестанеш ходити. 20 Але як жінка зраджує коханця свого, так і ви зрадили мене, доме Ізраїля, – слово Господнє. 21 По узвишшях чути голос, плач і благання дітей Ізраїлевих, бо вони викривили свою дорогу, забули Господа, Бога свого. 22 Вернітеся, о відступницькі діти, я вилікую ваші відступства!» Ось ми прийшли до тебе, бо ти єси Господь, Бог наш. 23 Справді, узвишшя – марнота, гамір по горах. Справді, у Господі, нашому Бозі, Ізраїля спасіння. 24 Ганьба пожерла труди батьків наших уже з наших молодощів: овець їхніх і товар їхній, синів їхніх і дочок їхніх. 25 Лягаймо в нашу ганьбу, і стид нехай нас покриє, бо проти Господа, Бога нашого, ми согрішили, ми й батьки наші, вже з молодощів наших і понині – і ми не слухали голосу Господа, Бога нашого.»

4. Умови прощення 1-4; вороги з півночі 5-31

1 «Коли хочеш повернутись, о Ізраїлю, – слово Господнє, – то повернись до мене. І коли відкинеш твої гидоти з-перед мене, то не блукатимеш. 2 А й божитимешся: Жив Господь! У правді, правоті, справедливості тоді народи ним благословлятимуться і ним похваляться.» 3 Так бо говорить Господь до мужів Юдеї та до Єрусалиму: «Розорюйте собі нові ниви і не стійте поміж будяками. 4 Пообрізуйтеся заради Господа, усуньте необрізаність вашого серця, ви, мужі Юдеї та мешканці єрусалимські, щоб вогнем не вибухнув гнів мій і не горів, – і нікому б гасити його з-за ледарства вчинків ваших. 5 Оповістіть у Юдеї й розголосіть у Єрусалимі; скажіть: Сурміть сурмою по країні! Кричіть уголос, промовляйте: Збирайтесь, ходімо у міста-твердині! 6 Поставте стяг у напрямі Сіону, втікайте, не спиняйтесь, бо я наведу з півночі лихо і велике нещастя. 7 Виповзає лев з гущавини своєї, вирушає губитель народів, виходить із свого місця, щоб пусткою зробити край твій; міста твої будуть зруйновані, без мешканців залишаться. 8 Тому веретищем підпережіться; плачте, лементуйте, не відвернувсь бо від нас палкий гнів Господній. 9 І станеться в той день, – слово Господнє, – що у царя зомліє серце й у князів; священики вжахнуться, і пророки стуманіють. 10 І скажуть: Ой, Господи Боже! Вельми завів єси люд цей і Єрусалим, казавши: Мир у вас буде! А меч, тим часом, аж до душі доходить! 11 Тоді казатимуть цьому народові та Єрусалимові: Вітер палкий повіяв з узвиш у пустині в напрямі до дочки народу мого; та не на те, щоб провівати й не для того, щоб прочищати. 12 Занадто сильний вітер прийшов до мене. Ось і я виречу суд над ними. 13 Здіймається він, неначе хмара, а колісниці його, немов вихор; коні його від орлів прудкіші. Горе нам! Ми бо пропащі. 14 Змий злобу з твого серця, Єрусалиме, якщо хочеш урятуватись. Докіль у тобі перебуватимуть думки твої зловісні? 15 Бо з Дану голос вістить, з гори Ефраїм лихо голосить. 16 Дайте народам про те знати, оповістіть у Єрусалимі. З далекої землі приходять облягати, здіймають проти міст юдейських свій галас. 17 Мов польові чати, вишиковуються вколо нього, бо збунтувався проти мене, – слово Господнє. 18 Твої вчинки й твої діяння тобі це спричинили. Ось твоя злоба! Така вона гірка, що доходить аж до серця твого. 19 Ой моє нутро, моє нутро! Умліваю я. Ой оболони мого серця! Серце ниє у мене. Ніяк не змовчу, бо звук сурми, душе моя, почула єси, військовий сполох. 20 Нещастя за нещастям звістують, спустошено цілу країну. Раптом зруйновано мої намети, умить – мої опони. 21 Чи довго бачитиму стяги, звук сурми буду чути? 22 Бо народ мій безглуздий; вони мене не знають. Дурні з них діти, і розуму в них немає; розумні вони зло чинити, а діяти добро не вміють.» 23 Глянув я на землю, і ось вона пуста й пустошня; на небо – і не було на ньому світла. 24 Глянув на гори, а вони тряслися, і всі горби хитались. 25 Глянув, і ось ані людини, й небесні птахи геть порозлітались. 26 Глянув, аж ось плодюче поле – пустиня, і всі його міста в руїнах – перед Господом, перед палким його гнівом. 27 Так бо сказав Господь: «Пусткою пойметься уся країна, та я не вигублю дощенту. 28 Тим то земля засумує, і потемніє вгорі небо; бо я сказав так, я так призначив, а в тому я не поступлюся.» 29. Від галасу комонних та лучників ціле місто втікає; вони ховаються по нетрях, здираються на скелі. Усі міста покинуто, ані одного в них мешканця. 30 І ти, пограбована, що діятимеш? Вдягаєшся у кармазини, приоздоблюєшся у золоті окраси, побільшуєш очі красилом, – та марне оте прикрашання твоє! Погорджують тобою твої коханці, вони життя у тебе відібрати прагнуть. 31 Я чую крик, немов би породіллі, немов би зойк тієї, що вперше народжує; крик дочки Сіону, що стогне, що простягає руки: «Ой лишенько моє! Душа моя перед убивцями умліває!»