Проповідник 5,6

5. Поміркована бесіда 1-2; про обітниці Богові 3-6; князі та царі 7-8; марнота багатства 9-16; треба користуватися з благ, бо вони – дари Божі 17-19

1 Не квапся устами твоїми, і серце твоє хай не спішиться вимовляти слово перед Богом, бо Бог на небі, а ти на землі: тим слів твоїх нехай буде мало. 2 Від багатьох клопотів походять сни, а від сили слів – дурні розмови. 3 Коли ти обречешся обітом перед Богом, не гайсь його виконати: Бог бо не любить дурнів; що обіцяв ти, те виконай. 4 Ліпше тобі не обрікатись, ніж обректись і не виконати. 5 Не давай твоїм устам уводити тебе в провину і не кажи перед посланцем: це сталось, мовляв необачно, – щоб Бог не розгнівивсь на твоє слово і діло рук твоїх не знищив. 6 Бо де багато снів і де багато слів – там марнота. Ти ж бійся – Бога. 7 Як побачиш у якійнебудь країні, що вбогого гноблять та ґвалтують суд і правду, то не дивуйся тому, бо над високим чатує вищий, а над ними ще вищий. 8 Користь для краю в усьому – цар, який дбає про оброблені поля. 9 Хто любить гроші, не має їх досить; а хто любить достатки, ніякої користи з них не має. Це теж марнота. 10 Множаться статки, множаться й ті, що їх поїдають; і яка користь тому, хто їх має, крім хіба-що тієї, що дивиться на них очима? 11 Солодкий сон робітника, чи з’їсть багато він, а чи мало; багатого ж пересит не дає йому заснути. 12 Є наболіле лихо, що я бачив під сонцем: багатство, що зберігається власником йому ж на шкоду. 13 І пропадає те багатство через якусь лиху пригоду, і як народжується в нього син, не має він у руках нічого. 14 Як вийшов з лона матері своєї нагий, так і повернеться; нічого не візьме за свою працю, щоб понести в руці з собою. 15 Це теж болюче лихо: яким прийшов, таким і відійде! Яка ж йому користь, що працював на вітер? 16 Та ще й до того увесь свій вік провів у темряві, в журбі, у великім гніві, у болях та досаді. 17 Ось що я визнаю за добре, за слушну річ для людини: їсти й пити та заживати собі добра з усієї праці, якою людина трудиться під сонцем за час свого життя, що Бог дає їй: така бо вже її доля. 18 Також кожен чоловік, якому Бог дає багатство й достатки, дозволяє їх споживати, брати з них свою частку та при своїй праці веселитись, – і це дар Божий. 19 Такий не згадує багато про дні свого життя, бо Бог займає його радістю свого серця.

6. Багатства не можуть дати щастя 1-7; життєвих загадок не розгадати 8-12

1 Є і таке лихо, що бачив я під сонцем, і гнобить воно вельми людину: 2 дасть кому Бог багатство, скарби й честь, і не бракує йому нічого з того, чого він міг би забажати. Та не дає йому Бог змоги тим користатись, і споживає те чужинець: це марнота й болюче лихо. 3 Якби хтось мав зо сто дітей і прожив літ багато, та численні були дні життя його, а душа його не зазнала щастя, та й похорону він не мав би, – то я кажу, що передчасний викидень щасливіший від нього: 4 бо він у марноту приходить і в темряву відходить, і його ім’я повите темрявою. 5 Не бачив він і не знав сонця, і цьому спокійніше, ніж тому. 6 Хоч би прожив той дві тисячі років, та щастя не зазнав, – хіба ж не всі в одне простують місце? 7 Вся праця чоловіка лиш для рота, та бажань його все одно не виконати. 8 Чим ліпший мудрий від дурного або бідний, що знає, як на світі жити? 9 Ліпше те, що бачать очі, аніж: жаданнями літати. Та й це теж марнота й гонитва за вітром. 10 Те, що існує, ім’я його вже було висловлене; відомо, що таке людина, й що вона не може правуватися з тим, хто від неї дужчий. 11 Що більше слів, то більше марноти: а що з того людині? 12 Хто знає, що добре для людини за час її короткого та марного життя, яке наче тінь проходить? Хто звістить людині, що буде по ній під сонцем?