Проповідник 3,4

3. Мудрість неспроможна вирішити життєвих загадок 1-15; безправ’я на світі 16-22

1 Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом: 2 час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати. 3 Час убивати й час лікувати, час руйнувати і час будувати. 4 Час плакати і час сміятись, час сумувати і час танцювати. 5 Час розкидати каміння і час його збирати, час обіймати і час обіймів уникати. 6 Час шукати і час губити, час зберігати і час розкидати. 7 Час роздирати і час ізшивати, час мовчати і час говорити. 8 Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир. 9 Що за користь тому, хто працює, з того, над чим він трудиться? 10 Я бачив те заняття, що Бог дав людям, щоб вони ним клопотались. 11 Усе він створив гарним у свій час, та й вічність він вклав їм у серце, одначе, так, що чоловік не може збагнути діл, що їх творить Бог, від початку до кінця. 12 Я зрозумів, що нема для чоловіка нічого ліпшого, як веселитись і заживати добра поки віку його. 13 А й те: чи їсть, чи п’є, чи заживає добра у кожній своїй праці, і це – дар Божий. 14 Я знаю, що все, що робить Бог, воно буде повіки; нічого до нього не можна причинити, нічого від нього відняти; Бог робить так, щоб його боялись. 15 Те, що є, – давно вже було, а те, що має бути, – вже є; Бог же викликає минуле. 16 Бачив я ще й таке під сонцем: на місці правосуддя – кривда; на місці справедливости – беззаконня. 17 Я мовив у моїм сеоці: Праведника і грішника Бог буде судити, бо час-пора на всяку річ і на всякий вчинок. 18 Я мовив про людей у моєму серці: Бог випробовує їх, щоб показати, що самі собі вони – скотина. 19 Бо доля людей і доля тварин – одна в них доля: як помирають ці, так помирають і ті, і один дух у всіх них; людина нічим не ліпша від скотини, бо усе – марнота. 20 Усе прямує до одного місця; все з пороху постало і все повертається у порох. 21 Хто зна, чи людський дух знімається угору, а дух звірячий сходить наниз додолу? 22 Я побачив, що нема нічого кращого для чоловіка, як радіти своїми ділами; така бо його доля; бо хто дасть йому побачити, що буде після нього?

4. Утиски 1-3; поміркованість 4-6; користі спільноти 7-12; запобігання ласки в людей – марнота 13-17

1 І знов побачив я всі утиски, що кояться під сонцем: пригноблені в сльозах, а утішителя немає; від рук гнобителів – насильство, а втішника немає. 2 І проголосив я мертвих, що вже вмерли, щасливішими від живих, які ще живуть, 3 а ще ліпшим від одних і других того, який ще не жив, тож не бачив лихих діл, що діються під сонцем. 4 Помітив я також, що всякий труд, що всяка в ділах спритність – то тільки обопільна заздрість: це теж лиш марнота й гонитва за вітром. 5 Дурний складає руки і їсть власне тіло. 6 Ліпша повна жменя спокою, аніж дві пригорщі повні труду та гонитви за вітром. 7 Бачив я ще й іншу марноту під сонцем. 8 Людина собі самотня, нікого другого не має; ні сина в неї, ані брата, а праці її нема краю, очі її не насичуються багатством. Для кого я працюю та позбавляю себе щастя? Це теж лиш марнота й лихий клопіт. 9 Двом ліпше, ніж одному, вони бо мають ліпшу користь із своєї праці. 10 Бо як упадуть, один одного підніме. Горе ж одному, як упаде, і нема нікого, щоб його підвести. 11 Так само, як лежать удвох – їм тепло; одному ж як загрітись? 12 Наскочить на одного хтось, удвох проти нього стануть; троїста нитка не так хутко рветься. 13 Ліпший юнак убогий та розумний, ніж цар старий та дурний, що вже не годен слухати поради; 14 він бо із тюрми виходить царювати, дарма що в його царстві народивсь убогим. 15 Бачив я всіх живих, що під сонцем ходять, як вони коло юнака, коло другого, товпляться, що мав на його місце стати. 16 Безліч було народу, усіх тих, котрим він перед вів; та ті, що прийдуть потім, не будуть ним раді. Це теж марнота й гонитва за вітром. 17 Вважай на свої ноги, як ідеш у дім Божий. Приступай слухняно: це ліпше, ніж коли дурні приносять жертви; вони бо не знають, що вони зло чинять.