Книга Рути 1,2

1. Поворот до Вифлеєму 1-7; Орпа йде назад, а Рута верстає путь далі 8-18; у Вифлеємі 19-22

1 За часів, коли правили судді, настав у краю голод, і один чоловік з Вифлеєму Юдейського пішов жити в Моав-край, сам він, жінка його й двоє його синів. 2 На ім’я чоловікові було Елімелех, жінці ж його Ноема, а двом синам – Махлон та Кілйон; ефратії з Вифлеєму Юдейського. Прибули вони в Моав-край і там зосталися. 3 Згодом помер Елімелех, чоловік Ноеми, і вона лишилася сама з двома синами. 4 Одружились вони з моавитянками: одній було на ім’я Орпа, а другій – Рута. І жили вони там трохи не 10 років. 5 Але згодом померли й вони обидва, Махлон і Кілйон, і лишилась вона сама по смерті обох синів і свого чоловіка. 6 Тоді вибралася жінка з невістками в дорогу додому, з Моав-краю, бо почула в Моав-краї, що Господь змилосердився над своїм народом і дав йому хліб. 7 От і пустилась вона з того місця, де жила, в дорогу, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом назад у Юдейську землю. 8 І сказала Ноема двом своїм невісткам: “Ідіть, повертайтесь кожна до хати своєї матері, і нехай Господь учинить вам ласку, як ви вчинили з померлими й зо мною. 9 Нехай Господь допоможе вам знайти пристановище, кожній – у господі свого чоловіка.” І поцілувала їх на прощання. Та вони стали плакати вголос 10 і промовили до неї: “Ні, ми підемо з тобою до твого народу!” 11 Ноема ж сказала: “Вертайтеся, мої доні; навіщо вам іти зо мною?” Хіба в моєму лоні ще є сини, щоб стали вам за чоловіків? 12 Вертайтесь, мої доні, йдіть; бо я вже стара, годі мені вже думати про чоловіка. Та навіть, якби я й подумала, що маю ще надію, і навіть тієї ночі була з чоловіком і привела на світ синів, 13 чи ви могли б ждати, аж поки вони підростуть, та стримуватись і не виходити заміж? Ні, донечки мої! Мені було б вельми гірко задля вас, бо рука Господня проти мене.” 14 Ті знову зняли лемент і ридали вголос. Орпа поцілувала на прощання свою свекруху, а Рута зосталася з нею. 15 Ноема й сказала: “Бачиш, твоя братова повернулась до свого народу й до свого бога; вертайсь і ти слідом за братовою.” 16 Але Рута їй відказала: “Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом. 17 Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і, що б Господь не вчинив зо мною, одна смерть розлучить мене з тобою.” 18 Як же вона побачила, що та вперлася твердо йти за нею, перестала її вмовляти. 19 І пішли вони обидві разом, поки не прийшли до Вифлеєму.

І як увійшли у Вифлеєм, то все місто з-за них загомоніло, і жінки питали: “Чи не Ноема то?” 20 Вона ж до них: “Не звіть мене Ноема, звіть мене Мара, бо Всемогутній послав на мене велике горе. 21 Я вийшла звідсіль повна, а Господь повернув мене з порожніми руками. Навіщо ви звете мене Ноема, коли Господь виступив проти мене, і Всемогутній зробив мене безталанною?” 22 І повернулись Ноема, а з нею Рута, її невістка, моавитянка, що прийшла з моавських піль, і прибули вони у Вифлеєм, саме на початку ячмінних жнив.

2. Рута збирає колоски на полі в Вооза

1 А був у Ноеми родич, з чоловічого боку, на ім’я Вооз, із роду Елімелеха, чоловік значний та заможний. 2 Раз якось Рута, моавитянка, сказала до Ноеми: “Пусти мене на поле збирати колоски слідом за тим, у кого запобіжу ласки.” А та до неї: “Іди, моя доню!” 3 От і пішла вона й, прийшовши на поле, запопалася збирати колоски позад женців. І трапилось так, що їй пощастило на ту частку поля, яка належала до Вооза, з роду Елімелеха. 4 Якраз тоді сам Вооз вийшов із Вифлеєму й привітав женців: “Господь з вами!” Ті йому відказали: “Нехай Господь благословить тебе!” 5 І спитав Вооз наймита, що доглядав за женцями: “Чия це молодиця?” 6 А наймит, що доглядав женців: “Це молодиця моавитянка, що прийшла з Ноемою, з Моав-краю. 7 Вона попросила: Дозвольте мені, з ласки вашої, збирати колоски поміж снопами позад женців! Прийшла вона та й усе на ногах тут від самого ранку й досі.” 8 Сказав Вооз до Рути: “Слухай, лишень, небого! Не ходи збирати на інше поле й не переходь звідси; зостанься тутечки з моїми дівчатами. 9 Дивись, де вони жнуть, та й ходи за ними. Я звелів моїм наймитам, щоб тебе не чіпали. А як захочеш пити, то підеш до глеків та й нап’єшся, що зачерпнуть наймити.” 10 Упала вона ниць, поклонилась до землі й промовила до нього: “Чим я запобігла ласки в тебе, що зглянувся єси надо мною, хоч я й чужоземка?” 11 А Вооз: “Мені повідано про все, що ти зробила для твоєї свекрухи після смерти твого чоловіка: як ти покинула твого батька й твою матір і твою батьківщину, і прийшла до народу, якого раніш не знала. 12 Нехай Господь тобі відплатить за твій учинок! І нехай буде тобі нагорода повна від Господа, Бога Ізраїля, під захист крил якого ти прибула.” 13 Вона ж сказала: “Коли б я могла знайти ласку в тебе, мій пане! Бо ти мене потішив і промовив до серця твоєї рабині, хоч я й не варта ні однієї з твоїх слугинь.”

14 А як був час обідати, Вооз сказав їй: “Іди лишень сюди й їж хліб і вмочай шматок в оцет.” І сіла вона коло женців, і він подав їй праженого зерна; і вона їла й наїлась досита, ще й зосталось. 15 А як устала, щоб далі збирати, Вооз дав своїм наймитам наказ: “Нехай збирає колосся й поміж снопами; не зобиджайте її; 16 ба навіть і самі висмикуйте їй колосся із снопів та зоставляйте їй, нехай збирає, і не лайте її.” 17 Так збирала вона на полі до вечора, а коли змолотила зібране, то вийшла трохи не ціла ефа ячменю. 18 Забравши те з собою, пішла вона до міста й показала свекрусі призбиране. Потім вийняла й дала їй те, що в неї зосталось, як сама наїлась була досита. 19 Свекруха спитала її: “Де ти збирала сьогодні, де працювала? Нехай буде благословенний той, що зглянувсь над тобою!” Вона сказала своїй свекрусі, в кого працювала, і додала: “Той чоловік, у якого я сьогодні працювала, на ім’я Вооз.” 20 Сказала Ноема своїй невістці: “Благословен він Господом, що не відказує своєї милости ні живим, ні мертвим!” Далі додала: “Цей чоловік нам близький родич, він один з наших однорідних.” 21 Рута ж, моавитянка, мовила: “Він навіть сказав мені: Тримайся моїх слуг аж до самого кінця жнив у мене.” 22 Тож Ноема сказала своїй невістці Руті: “Добре, моя доню, коли справді ходитимеш з його наймичками, а на інших полях нехай тебе ніхто не стрічає.” 23 Тим то вона, збираючи колосся, завжди трималась наймичок Вооза, аж поки не минули ячмінні та пшеничні жнива. А тоді повернулась до своєї свекрухи.