Книга Юдити 7,8

7. Олоферн виступає проти Ветулії

1 На другий день Олоферн звелів усьому своєму війську й усьому своєму людові, тобто всім, що для спільної війни пристали були до нього, рушити на Ветулію, зайняти доступ в гори й розпочати війну з синами Ізраїля. 2 І двигнулися того дня усі військові люди. Було ж того війська 170 000 вояків піхотинців і 12 000 кінноти, окрім обозу й людей, що йшли за ними превеликою юрбою пішки. 3 Вони продерлись у долину біля Ветулії, до джерела, й розтягнулись уширину від Дотаїму до Белбаїму, а вдовжину від Ветулії до Кіямону, що проти Ездрелону. 4 Побачивши, що їх так багато, сини Ізраїля злякались вельми й говорили один до одного: «От тепер так злижуть вони всю землю! Ніякі гори, хоч би які високі, ані байраки, ні горби не витримають під їхньою навалою!» 5 Кожен ухопив свою військову зброю, і, запаливши вогонь на баштах, стояли вони всю ніч на варті. 6 Наступного дня Олоферн вивів проти синів Ізраїля, що були в Ветулії, всю свою кінноту, 7 розглянув доступи до їхнього міста, розслідив джерела вод, зайняв їх і поставив над ними стійки вояків, сам же повернувся до свого війська. 8 Усі начальники синів Ісава, усі вожді народу Моава й воєводи Примор’я прийшли до нього й казали: 9 «Нехай наш володар вислухає нас ласкаво, щоб у твоїм війську не було ні однієї рани. 10 Народ бо цей синів Ізраїля звіряється не так на свої списи, як на шпилі в горах, де вони живуть, і видряпатись на шпилі їхніх гір нелегко. 11 Ти, отже, володарю, не воюй з ними звичайним воєнним строєм, то й ні один з твоїх вояків не поляже. 12 Стій табором, щади кожного мужа з твого війська. Нехай твої слуги займуть водяне джерело, що б’є з підніжжя гори, 13 бо звідти беруть воду всі мешканці Ветулії; спрага їх присилує, і вони видадуть своє місто. А тоді ми й наші люди видряпаємось на найближчі гірські шпилі й розтаборимось на них завчасно, щоб не вийшов з міста ні один муж. 14 Вони охлянуть з голоду, самі вони й їхні жінки та їхні діти, то й ще раніш, ніж на них прийде меч, вони будуть покотом лежати по вулицях своєї оселі. 15 Отак ти відплатиш їм люто за те, що збунтувались і не вийшли тобі мирно назустріч.» 16 Вподобалися слова їхні Олофернові й усім його старшим, і він звелів зробити так, як ті сказали. 17 І рушив загін синів Аммона, а з ними 5 000 синів Ашшура. Вони продерлись у долину й зайняли води та джерела вод синів Ізраїля. 18 Вийшли й сини Ісава й сини Аммона та й продерлись у гори навпроти Дотаїму. Деяких із своїх вони послали на південь і на схід навпроти Егребелу, що біля Хусу, на Мохмур-потоці, а решта асирійського війська отаборилась на рівнині й покрила всю землю. Шатра їхні та обози становили велелюдний табір, а була їх превелика сила. 19 Сини Ізраїля візвали до Господа, свого Бога, бо впали були духом, тому що всі вороги їх оточили і не було їм змоги втекти від них. 20 Асирійський табір – піхотинці, колісниці та кіннота, стояв навколо них 34 дні. Тоді забракло у мешканців Ветулії води по жбанах, 21 та й ритви спорожніли, так що вони не могли пити води досхочу навіть і один день, бо видавано їм воду в міру. 22 їхні немовлята мліли, а жінки й хлопці знемагали від спраги; вони падали на вулицях міста та при виході у брамі, бо не мали вже сили. 23 Тоді увесь народ, хлопці, жінки й діти збунтувались проти Озії та начальників міста й заходилися голосно кричати та говорити перед усіма старшими: 24 «Нехай Бог розсудить між вами й нами, бо ви вчинили нам велику кривду, не згадавши про мир з асирійцями. 25 І от тепер нема нікого, щоб допомогти нам. Бог видав нас їм у руки, щоб ми полягли перед ними від спраги й загинули. 26 Покличте ж їх і видайте все місто на грабіж людям Олоферна й усьому його війську; 27 ліпше нам стати їхнім лупом, бо хоч і станемо рабами, принаймні жити будемо й не будемо дивитися своїми очима на смерть наших немовлят і на те, як конають наші жінки та діти. 28 Ми кличемо на вас свідками небо, землю, нашого Бога й Господа батьків наших, який карає нас за гріхи наші та й за провини батьків наших, щоб не вчинив він сьогодні так, як ми це сказали.» 29. І, знявши плач великий серед зборів, ридали всі як один і сильним голосом взивали Господа Бога про допомогу. 30 Тоді Озія промовив до них: «Бадьортеся, браття! Ще п’ять день тримаймось мужньо, і Господь, Бог наш, змилується протягом їх над нами; він не покине нас зовсім. 31 А як мине цей час, і помочі не буде нам, зроблю за вашими словами.» 32 І відпустив він народ, кожного на своє місце; хто пішов на мури, а хто на башти міста, жінок же з дітьми розіслали по хатах. У місті всі були вельми пригноблені.

8. Історія Юдити та її краса 1-8; Юдита і старші міста 9-36

1 За тих днів почула про те Юдита, дочка Мерарі, сина Окса, сина Йосифа, сина Озієла, сина Елкії, сина Ананії, сина Еліява, сина Натанаїла, сина Саламієла, сина Сарасадая, сина Ізраїля. 2 Чоловік її Манассія, того самого коліна й того самого роду, помер був під час ячмінних жнив. 3 Він наглядав за в’язальниками снопів в полі, аж от спека вдарила йому в голову, й він упав на ліжко та й помер у Ветулії, у своїм місті; і поховали його разом з його батьками на лану, що між Дотаїмом та Баламоном. 4 Юдита, овдовівши, жила в своєму домі 3 роки й 4 місяці. 5 Вона спорудила собі на даху свого дому хатинку, носила на своїх бедрах волосяницю, вдягалася у вдовину одіж; 6 постила ввесь час її вдовицтва, крім передодня субот, самих субот, передодня нового місяця й крім свят та веселих днів Ізраїля. 7 Була ж вона прегарна з виду, обличчям вельми вродлива. Манассія, її чоловік, лишив їй по собі золота, срібла, слуг, слугинь, худоби та поля, й вона жила собі серед цього добра. 8 Ніхто не міг лихого слова сказати на неї, бо вельми була вона богобоязлива. 9 Вона почула, як народ, що від браку води занепав на дусі, нарікав на начальника. Почула Юдита слова, що до них сказав Озія, як він поклявсь був їм через 5 день видати місто асирійцям, 10 і послала свою слугиню, що була над усім її майном, покликати Хавріса та Харміса, старшин цього міста. 11 Як вони прийшли до неї, вона їм сказала: «Послухайте мене, начальники мешканців Ветулії; бо не добре було те слово, що ви сказали того дня перед народом, та що поставили клятву між Богом і собою, кажучи, що видасте місто ворогам, коли Господь у ті дні не прийде вам на допомогу. 12 Отож, хто ви такі, щоб спокушати Бога нині та щоб виноситись між людськими синами понад Бога? 13 Та й ось тепер ви випробовуєте Господа Вседержителя! Повік не збагнете ви нічого! 14 Коли ви не можете вивідати глибини людського серця і розібрати думок його ума, то як же вам зглибити Бога, який створив усе, як спізнати його розум, як збагнути його задуми? Ніяким робом, брати! Не гнівіть Господа, Бога вашого. 15 Якщо він не захоче за цих 5 день допомогти нам, він має змогу захистити нас, коли йому завгодно, або вигубити нас перед лицем ворогів. 16 Тож не встрявайте в замисли Господа, Бога нашого, бо Бог не є, як люди, щоб його можна налякати погрозами, ані як син чоловічий, щоб він приймав умови. 17 Ось чому чекаймо терпляче від нього рятунку, прикличмо його собі на допомогу, і він голос наш почує, якщо йому завгодно. 18 Бо не було ні за наших предків, ані сьогодні покоління, родини, села, міста, що поклонялись би богам рукотвореним, як то було за днів попередніх, 19 за що й були наші батьки віддані мечеві, на поталу та на грабіж і полягли, нещасні, перед нашими ворогами. 20 Та ми не знаємо іншого Бога, окрім нього, тому й надіємося, що він не буде зневажливо, на нас дивитись і що не відвернеться від нашого роду, 21 бо як нас візьмуть, візьмуть усю Юдею, і розграбована буде святиня, і ми нашою кров’ю заплатимо за їхню зневагу. 22 І вбивство братів наших і поневолення краю, і спустошення нашого спадкоємства впаде на нашу голову поміж народами, в яких ми будемо рабами, і ми будемо супроти тих, хто нами заволодіє, предметом згіршення і зневаги, 23 бо наше рабство не вийде нам на ласку, але Господь, Бог наш, зробить з нього безчестя. 24 Отож тепер, браття, покажім себе гідно перед нашими братами, бо їхнє життя від нас залежить, і все, що нам святе, храм і жертовник, на нас спочивають. 25 Подякуймо за це все Господеві, Богові нашому, що випробовує нас, як і батьків наших. 26 Згадайте, як він чинив з Авраамом, як він досвідчав Ісаака, і що приключилося з Яковом у Месопотамії Сирійській, коли він пас був вівці Лавана, брата матері своєї. 27 Бо так, як він випробував вогнем, щоб вивідати їхнє серце, так і на нас він не мститься. Господь лише дає перестороги, батожить тих, хто наближається до нього.» 28 Озія ж їй на те: «Усе, що ти сказала, ти сказала з добрим серцем, і ніхто твоїм словам противитись не буде, 29. бо твоя мудрість не віднині ясна, але від початку твоїх юних днів увесь народ знає твій розум і справжню доброту твого серця. 30 Та народ умирав від спраги й примусив нас чинити те, що ми йому обіцяли були, й присилував нас дати присягу, якої ми не переступимо. 31 Молись, отже, за нас, бо ти жінка благочестива, і Господь пошле дощ, що наповнить наші ритви, і ми не пропадемо.» 32 Тоді сказала до них Юдита: «Послухайте мене, й я вчиню діло, що перейде від роду й до роду дітям нашого народу. 33 Цієї ночі ви станете при брамі, а я зо своєю слугинею вийду, і, в той час, коли ви постановили видати місто ворогам нашим, Господь через мене заступиться за Ізраїля. 34 Та ви не старайтеся збагнути мого задуму, бо не скажу його вам, поки не буде виконане те, що маю на думці.» 35 Озія й начальники сказали їй: «Іди в мирі, нехай Господь Бог буде перед тобою на кару ворогам нашим!» 36 І вийшовши з шатра, розійшлись по своїх місцях.