Проповідник 9,10

9. Перед смертю доля всіх однакова 1-6; використовування благ 7-10; будучність невідома 11-15; мудрість 16-18

1 Усе це я розважив у моїм серці й зрозумів, що праведні й мудрі та й діла їхні в руці Божій. Не знає чоловік, чи він любови, чи ненависти вартий: усе перед ними – марнота. 2 Усе однаково всім приходить; однака доля: праведному та безбожному, доброму й чистому та нечистому; тому, хто приносить жертви, й тому, хто їх не приносить. Однаково і доброму і грішникові, і тому, хто клянеться, і тому, хто боїться клятви. 3 Це ж бо й біда в усьому, що діється під сонцем, що доля однакова для всіх та що серце людське повне злоби, і безум у їхньому серці, покіль віку їхнього; а потім – до мертвих! 4 Поки хто належить до всіх живих, має ще надію: бо ліпший живий пес, ніж лев мертвий. 5 Живі бо знають, що помруть, а мертві нічогісінько не знають; нема їм більш уже заплати, пам’ять бо про них забулась. 6 Любов їхня, ненависть їхня, ревнощі їхні – усе вже пропало: вони не матимуть повіки участи ні в чому, що діється під сонцем. 7 їж отже хліб весело, пий вино щасливим серцем, бо Бог благословив уже твоє діло. 8 Хай завжди буде на тобі одежа світла, і олія хай не сходить з голови твоєї. 9 Живи собі весело з жінкою, що її любиш, усі дні життя марноти твоєї, яку Господь дав тобі під сонцем, бо всі дні марноти твоєї – це твоя частка в житті й у твоїй праці, якою трудишся під сонцем. 10 Усе, що потрапить тобі під руку, роби, поки живеш, бо у Шеолі, куди простуєш, нема ні роботи, ні мізкування, ні знання, ні мудрости. 11 Знову зауважив я під сонцем, що не все швидкі бігають, хоробрі воюють, мудрі хліб їдять, розумні багатіють, а вчені осягають ласку, і що час недолі всіх їх спіткає. 12 Чоловік свого часу не знає: немов ті риби, що ловляться у вражий невід, або як птахи, що заплутуються в сильце, так само й люди потрапляють у знегоду, коли вона злетить на них зненацька. 13 Бачив я ще й таку мудрість під сонцем, і вона мені великою здалася: 14 було собі якесь маленьке місто, і людей у ньому було мало. Прийшов під нього великий цар, обліг його і висипав вали високі проти нього. 15 Аж ось знайшовся в ньому чолов’яга, бідний, але мудрий; і мудрістю своєю врятував те місто, але ніхто і не згадав. отого бідолахи. 16 І я сказав: Мудрість ліпша, ніж сила, та, проте, мудрість бідного в погорді, і слів його не хочуть слухати. 17 Тихе слово мудрих варт більше, ніж крик ватажка дурнів. 18 Мудрість ліпша від військової зброї. Одна хиба нищить багато добра.

10. Похвала мудрості 1-7; різні випадки буденного життя 8-11; мова дурних 12-15; поміркованість і второпність 16-20

1 Мертві мухи роблять масть мировара смердючою й гнилою; трохи дурноти може переважити й честь. 2 Серце мудрого праворуч нього, а серце дурного – ліворуч. 3 Ледве він пуститься в дорогу, йому забракне духу, і всі кажуть: Дурень! 4 Коли вельможі гнів на тебе запалає, не кидай твого місця: бо лагідність виліковує провин багато. 5 Є зло, що бачив я під сонцем, промах, що від володаря походить: 6 безумному дають гідності високі, обдаровані ж мусять унизу сидіти. 7 Бачив я рабів верхи на конях і князів, що як раби йдуть пішки. 8 Хто копає яму, сам упаде до неї. Хто валить мур, того вкусить гадюка. 9 Хто вириває каміння, може надірватись. Хто коле дрова, наражується на небезпеку. 10 Притупиться сокира, й не наточиш вістря, мусиш напружувати сили, та мудрість дасть перевагу. 11 Як укусить незаговорена гадюка, не допоможе й той, хто вміє заговорювати. 12 Слова з уст мудрого – ласка, а уста дурня його гублять. 13 Початок слів уст його – дурниці, а кінець його бесіди – безглуздя. 14 Дурний завжди говорить: Людина не знає того, що буде, і те, що настане після неї, хто їй звістить? 15 Праця дурного втомлює його, бо він і не знає, кудою податись до міста. 16 Горе тобі, о краю, коли твій цар – хлопчина, а князі твої їдять від ранку! 17 Щасливий ти, о краю, коли твій цар шляхетний, і князі твої їдять у пору, як мужі, а не як п’яниці. 18 З-за лінощів хилиться сволок, і з-за недбальства рук протікає хата. 19 Бенкет справляють, щоб посміятись, і вино життя розвеселяє. За гроші все можна мати. 20 Навіть і в думці не клени царя, а й у спальні не проклинай вельможу, бо небесне птаство рознесе голос, і пернаті оповістять ту мову.