Приповідки 29,30,31

29. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29

1 Хто від картання стає тугошиїм, | того розіб’ють умить, і то невигойно. 2 Як праведних багато – народ радіє, | а як лихі панують – народ стогне. 3 Хто любить мудрість, той веселить батька свого, | а хто вчащає до блудниць, своє майно марнує. 4 Цар правотою скріплює країну, | а ласий на податки її руйнує. 5 Хто лестить ближньому своєму, | той сіть стелить йому під ноги. 6 В переступі лихого чоловіка – пастка; | а праведний співає й радується. 7 Праведний знає справу бідних, | а розбещений не має зрозуміння. 8 Глузливі піднімають догори дном ціле місто, | а мудрі гнів утихомирюють. 9 Коли мудрий посперечається з дурнем, | то сердиться він, чи сміється – немає спокою. 10 Невинного не люблять душогубці, | а праведні про його душу дбають. 11 Дурний усю свою досаду виливає, | а мудрий здержує її в собі. 12 Як князь вислухає слова брехливі, | усі його слуги ледачі. 13 Бідний і здирці зустрічаються; | та Господь освічує очі цього, і тих. 14 Як цар судить по правді бідних, | престол його назавжди утвердиться. 15 Різка й докір надають мудрости, | дитина ж, лишена напризволяще, соромить матір. 16 Як множаться безбожні, множаться злочини, | та праведні побачать їх погибель. 17 Наставляй сина твого, й дасть тобі спокій, | він дасть потіху твоєму серцю. 18 Коли нема видіння, народ розпускається; | щасливий, хто додержує закону. 19 Словами раба не поправити: | навіть коли розуміє, не послухає. 20 Чи бачив ти чоловіка, прудкого до розмови? | На дурня більш надії, ніж на нього. 21 Як слугу змалку в розкошах тримати, | він наостанку стане невдячний. 22 Гнівливий чоловік здіймає сварку, | і гарячий – множить провини. 23 Гординя чоловіка його принизить, | а покірний духом досягне чести. 24 Хто з злодієм паює, ненавидить власну душу: | він чує закляття, усе ж таки не повідомляє. 25 Хто людей боїться, той у сильце попаде; | а хто на Господа вповає, той безпечен. 26 Багато тих, що шукають ласки князя; | та право кожного від Господа походить. 27 Гидота праведним – муж нечестивий; | хто ж ходить правою дорогою – гидота злому.

30. Притчі Агура

1 Слова Агура, сина Яке, з Масси; | вирок чоловіка до Ітієла, | до Ітісла і до Ухала: 2 Справді я найдурніший з людей | і розуму людського нема в мене. 3 Я мудрости не навчився | і знання святих я не маю. 4 Хто вийшов на небо й спустився звідтіль? | Хто зібрав вітер у своїх жменях? | Хто замкнув воду в свою одежу? | Хто всі кінці землі поставив? | Яке йому ім’я? І яке ім’я його сина, | якщо ти знаєш? 5 Кожне слово Боже випробуване; | він – щит для тих, що в нього захисту шукають. 6 До слів його не додавай нічого, | а то він тобі докорятиме й за брехуна вважатиме. 7 Двох речей прошу я в тебе; не відмов мені їх, доки не умру я: 8 неправду та брехливе слово віддали від мене; | не давай мені ані злиднів, ані багатства, | подай мені лиш достатнього хліба, 9 щоб я, наситившись, тебе не зрікся, | та не сказав: “Хто Господь?” | – або, збіднівши, не став красти | та не безчестив імени Бога мого. 10 Не обмовляй раба перед паном, | а то він проклене тебе, і ти будеш винним. 11 Є виродки, що проклинають батька свого | і не благословлять матері своєї; 12 є виродки, що себе чистими вважають, | хоч і не вмиті від бруду свого; 13 є виродки, що вгору очі задирають, | свої повіки підводять; 14 є виродки, що в них, неначе мечі – зуби, | немов ті ножі – ікли, | щоб пожирати бідних на землі, | з-між людей убогих. 15 П’явка дві дочки має: “Давай! Давай!” | Три речі ненаситні, | ба навіть і чотири, що ніколи не кажуть: “Досить”. 16 Шеол, неплідная утроба, | земля води несита, | та вогонь, який не каже: “Досить!” 17 Око, що глузує з батька | й що неньці не кориться, | – око те виклюють ворони в долині | і пожеруть орлята. 18 Троє речей для мене надто дивовижні, | ба й чотирьох не розумію: 19 дороги орла на небі, | дороги гадини на скелі, | дороги корабля посеред моря | і дороги чоловіка до дівчини. 20 Такий звичай у жінки-перелюбки: | їсть, обтирає рот свій | і каже: “Я нічого злого не зробила!” 21 Від трьох речей земля трясеться, | ба й чотирьох знести не може: 22 раба, що зацарює; | безумного, коли наїсться до наситу; 23 нелюбої, що вийде заміж, | і слугині, що успадкує по господині. 24 Чотири є їх на землі маленьких, | але вони мудріші понад мудрих: 25 мурашки, люд несильний, | а літом наготовлюють собі запаси; 26 борсуки – народ слабенький, | а на скелях свої оселі мають; 27 сарана царя не має, | а вся вона шерегами виходить; 28 павук, що ти руками можеш узяти, | та він в палатах у царя буває. 29. Троє є їх, що мають ходу гарну, | ба й четверо, що гарно ходять: 30 лев, найсильніший між звірями, | ні перед чим не уступає; 31 півень, що між курами похожає; | козел та цар, що перед народом виступає. 32 Якщо ти здуру загнавсь у гніві, | а потім обміркував, то затули рота рукою. 33 Бо коли збити молоко, виходить масло; | і коли натиснути носа, кров виступає; | так, коли тиснути гнів, виникає сварка.

31. Притчі Лемуела: добра засада 1-9; похвала чеснотливій жінці 10-31

1 Слова царя Лемуела, царя Масси, | що їх навчила його мати: 2 Що, сину мій? Що, сину мого лона? | Що, сину моїх обітниць? 3 Не віддавай жінкам твоєї сили, | ні твого серця тим, що царів гублять. 4 То не царям, о Лемуеле, | не царям вино пити, | ані князям бажати п’янких напоїв! 5 Щоб вони, напившись, знову не забули, | та не покривили суду всіх, що пригноблені. 6 Дайте п’янких напоїв тому, що погибає, | і вина тим, яким на серці гірко; 7 нехай п’є й забуде свої злидні, | і нехай більше не згадує про своє горе. 8 Відкрий твої уста на користь німого, | для всіх, що їм виречено погибель. 9 Відкрий твої уста, суди по правді, | розсуди діло бідного та сіромахи. 10 Жінку цнотливу – хто її знайде? | Ціна її вища над перлини! 11 Серце її мужа покладається на неї; | йому не бракуватиме прибутку. 12 Вона чинить йому добро, не зло, | покіль віку в неї. 13 Дбає про льон та вовну, | радо працює власними руками. 14 Вона, немов ті кораблі купецькі, | здалека хліб привозить. 15 Встає удосвіта, дає домашнім їжу, | і пай своїм слугиням. 16 До поля придивляється і його купує, | і з власних рук дорібку виноградник садить. 17 Стан вона свій підперізує міцно, | й береться жваво до роботи. 18 Бачить, що її праця процвітає, | світло її вночі не гасне. 19 Руки до кужеля простягає, | а пальці її держать веретено. 20 Вона для вбогого розтуляє долоню, | нужденному подає руку. 21 Сніг не страшний для її хати, | бо вся її сім’я одягнена подвійно. 22 Покривала вона собі готує, | льон тонкий і порфіра – її одежа. 23 Мужа її шанують у воротях, | як засідає зо старшинами краю. 24 Вона тче тонке полотно й продає, | і пояси купцеві доставляє. 25 Сила й гідність – її одежа, | і вона собі сміється з прийдешнього дня. 26 Уста свої з мудрістю відкриває, | доброта науки на язиці в неї. 27 Ретельно наглядає за ходом справ у хаті, | хліба не знає їсти, нічого не робивши. 28 Діти її встають і її величають, | муж її теж її вихваляє. 29. Сила було жінок цнотливих, | ти ж перевищила усіх їх. 30 Краса – річ оманлива, врода – марна; | жінка, що Господа боїться, – така хвали достойна! 31 Дайте їй з того, що надбали її руки, | і нехай її вчинки хвалять її при брамі.