Євангелія від Йоана 5,6

5. Оздоровлення недужого при Витесді 1-15; Ісус виявляє себе Сином Божим 16-47

1 По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму. 2 А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів. 3 Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: 4 ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, – хоч яка б там була його хвороба. 5 Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років. 6 Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?» 7 «Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.» 8 Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» 9 Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день – субота. 10 Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!» 11 А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, – сказав мені, хто мене оздоровив.» 12 Спитали його: «Хто він – той, що сказав тобі: Візьми і ходи?» 13 Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці. 14 Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.» 15 Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, – Ісус. 16 Ось тому й переслідували юдеї Ісуса: вчинив бо він те в суботу. 17 А Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю.» 18 За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити його – не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові. 19 І відповів їм Ісус, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить. 20 Отець бо любить Сина й усе появляє йому, що сам чинить. І більші від цих діла появить йому, щоб ви дивувалися. 21 Бо як Отець воскрешає померлих і оживлює, так і Син дає життя, кому захоче. 22 Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь, 23 щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають. Хто Сина не почитає, той не почитає Отця, який послав його. 24 Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя. 25 Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, – ба, вже й тепер він, – коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши – оживуть. 26 Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі. 27 І владу йому дав суд чинити, він бо – Син Чоловічий. 28 І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, 29. і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд. 30 Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене. 31 Неправдиве моє свідоцтво, коли свідчу я сам за себе. 32 Але за мене свідчить інший, і відаю я, що те його свідоцтво, яким він за мене свідчить, – правдиве. 33 Послали ви були до Йоана, і він посвідчив правду. 34 Я ж бо не від людини свідоцтво приймаю, але кажу вам це, щоб ви спаслися. 35 Той був світич, який палає і світить, тож ви й побажали на часинку з світла повтішатись. 36 Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове: діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, – ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав. 37 І Отець, який послав мене, свідчить за мене, лише ви ані голосу його не чули, ані виду його не бачили ніколи. 38 І слова його не маєте, що перебувало б серед вас, – ви бо не віруєте в того, кого він послав. 39 Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, – а й вони свідчать за мене! 40 Але ви не бажаєте до мене прийти, щоб жити життям вічним. 41 Слави не приймаю я від людей. 42 Та я спізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога. 43 В ім’я Отця мого прийшов я, а ви не приймаєте мене. Прийшов би інший у вашому імені, ви б такого прийняли. 44 Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте? 45 Не гадайте, що я перед Отцем винуватиму вас: Мойсей – ось обвинувач ваш, отой, на якого ви сподівання покладаєте. 46 Бо якби вірили ви Мойсеєві, то й мені б ви вірили: про мене бо писав він! 47 Не віривши ж його писанням – як моїм словам повірите?»

6. Ісус помножує хліби 1-15; ходить по воді 16-21; обіцянка святої Євхаристії 22-71

1 По тому пішов Ісус на той бік Галилейського Тиверіядського моря. 2 І йшла за ним сила народу, бачили бо чуда, які вчинив він із недужими. 3 Тож зійшов Ісус на гору й сів там з учнями своїми. 4 А було вже недалеко до Пасхи, свята юдейського. 5 Підвівши ж очі й побачивши, що сила людей іде до нього, каже до Филипа:«Де хліба нам купити, щоб оцим дати їсти?» 6 Мовив же так, іспитуючи його, знав бо сам, що має робити. 7 Озвався ж до нього Филип: «Хліба й за двісті динаріїв не вистачило б, аби кожному з них хоч трохи припало.» 8 Але говорить до нього один з учнів, Андрій, брат Симона Петра: 9 «Є тут один хлопчина; він має п’ять ячмінних хлібів ще й дві риби. Та що це на таку многоту!» 10 І мовив Ісус: «Веліте людям сісти.» Було ж багато трави на тому місці. Отож посідали чоловіки – числом тисяч із п’ять. 11 І взяв Ісус хліби й, воздавши хвалу, розподілив серед тих, що сиділи; так само й риби: скільки хотіли. 12 Коли ж вони наситилися, то мовив до своїх учнів: «Зберіть кавалки, що позоставалися, щоб нічого не пропало.» 13 Отож зібрали – і наповнили дванадцять кошів куснями ячмінного хліба, які залишилися були в тих, що їли. 14 Люди ж, побачивши чудо, яке сподіяв Ісус, заговорили: «Це справді той пророк, що має прийти у світ.» 15 І довідався Ісус, що вони мають намір прийти й узяти його, щоб зробити царем, – і віддалився сам-один на гору знов. 16 Коли ж настав вечір, учні його зійшли на морське узбережжя 17 і, ввійшовши в човен, попливли на той бік моря, до Капернауму. Уже й посутеніло, а Ісус ще не був прийшов до них. 18 І схвилювалося море від великого вітровію. 19 Пропливли вони з двадцять п’ять чи тридцять стадій, аж бачать – Ісус іде морем, до човна зближається, – та й налякались. 20 А він же до них: «Це я, не лякайтесь!» 21 І хотіли його взяти у човен, але човен відразу пристав до землі, до якої прямували. 22 А наступного дня народ, що стояв по той бік моря, бачив, що не було там іншого човна, тільки один, до якого Ісус не ввійшов разом з учнями своїми і яким його учні відпливли самі. 23 Інші ж човни прибули з Тиверіяди близько до того місця, де їли хліб, коли то Господь склав був подяку. 24 Отож, коли народ побачив, що нема там ані Ісуса, ані його учнів, то сіли в човни і прибули до Капернауму, шукаючи Ісуса. 25 Знайшовши його по тім боці моря, мовили до нього: «Учителю, коли ж ти прибув сюди?» 26 А Ісус їм у відповідь: «Істинно, істинно говорю вам: Ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися. 27 Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, – яку як дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував.» 28 Вони ж мовили до нього: «Що робити нам, щоб діла Божі чинити?» 29. А Ісус відповів і сказав їм: «Діло Боже – вірувати в того, кого він послав.» 30 Тоді вони йому: «Який же знак твориш ти, щоб ми побачили й увірували в тебе? Що вчиниш? 31 Батьки наші манну в пустині споживали, як ото написано: Дав їм хліб з неба їсти.» 32 Ісус же сказав їм: «Істинно, істинно говорю вам: Не Мойсей дав хліб вам з неба, лише Отець мій дає вам хліб правдивий з неба. 33 Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає.» 34 Мовили тоді до нього: «Господи, хліба такого давай нам повсякчасно!» 35 Ісус же їм: «Я – хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи. 36 Та я сказав був вам: Ви й бачили мене, а не віруєте. 37 Усе, що Отець мені дає, прийде до мене, і того, хто до мене прибуде, я не відкину; 38 бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав. 39 Оце ж воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він дав мені, я нічого не погубив, лише воскресив його останнього дня. 40 Така бо воля мого Отця: щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня.» 41 І обурились юдеї на нього, що сказав був: «Я хліб, який з неба зійшов», 42 і говорили: «Чи то ж не Ісус, син Йосифів, що його батька-матір ми знаємо? Як же він тепер твердить: Я зійшов з неба?» 43 А Ісус їм у відповідь: «Не ремствуйте між собою. 44 Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець, який послав мене, не приведе його, – і я воскрешу його останнього дня. 45 Написано в пророків: Усі будуть поучені Богом. Кожен, хто вчув від Отця, той, навчившися, до мене приходить. 46 Не (кажу), щоб хтось Отця бачив, бо той тільки Отця бачив, хто від Бога. 47 Істинно, істинно говорю вам: Хто вірує, той живе життям вічним. 48 Я – хліб життя. 49 Батьки ваші манну в пустині споживали, – і померли. 50 Це ж хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. 51 Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це – тіло моє за життя світу.» 52 Отож юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: «Як отой може нам своє тіло дати їсти?» 53 А Ісус їм: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. 54 Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. 55 Бо тіло моє – їжа правдива, і кров моя – правдивий напій. 56 Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я – в ньому. 57 Як мене Отець живий послав, і я Отцем живу, так і той хто споживає мене, житиме мною. 58 Це й хліб, що зійшов з неба. Не як ото манну їли батьки ваші, а померли: хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме.» 59 Те говорив він, коли навчав у Капернаумі, у синагозі. 60 Почувши це, багато з-поміж його учнів говорили: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» 61 Ісус же, знавши в собі. що учні його обурюються з того приводу, мовив до них: «Чи вводить вас теє у спокусу? 62 А коли побачите, як Син Чоловічий зноситиметься туди, де був спочатку, – що тоді? 63 Оживлює дух, тіло ж не допомагає ні в чому. Дух – ті слова що їх я вимовив до вас, вони й життя. 64 Деякі з вас, однак, не вірують.» Ісус бо знав від самого початку, хто ті, які не вірують, і хто той, що зрадить його. 65 Тож додав: «Ось чому я сказав вам, що ніхто не спроможен прийти до мене, коли йому того не буде дано Отцем.» 66 Від того часу численні з-поміж його учнів відступилися від нього і більше з ним не ходили. 67 Тоді мовив Ісус до дванадцятьох: «Невже й ви бажаєте відступитися?» 68 Але озвався до нього Симон Петро: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе – слова життя вічного! 69 Ми й увірували й спізнали, що ти – Божий Святий.» 70 Ісус же відрік їм: «Хіба я не вибрав вас дванадцятьох? Та один же з вас – диявол!» 71 А говорив він про Юду, сина Симона Іскаріота, – той бо, один з дванадцятьох, і мав його зрадити.